Діти народжуються для любові, а не для війни

1 червня – Міжнародний день захисту дітей, або ж International Day for Protection of Children. В історію заснування цього дня ми не занурюватимемося, а радше поспілкуємося про його інтерпретацію для нинішньої України, чиї діти гинуть під російськими обстрілами, зазнають знущань від російських окупантів, депортуються російськими нелюдами, викрадаються та розстрілюються рашистами. 

Коли я була дитиною, а по моїх відчуттях це було не так давно, хоча понад 10 добрячих років минуло, 1 червня – це був день, коли у перший день шкільного літнього табору нас везли у центр міста, щоб пригостити безкоштовним морозивом; або ж як я зі своїм танцювальним колективом проводили благодійний концерт на підтримку дітей-сиріт або ж дітей із обмеженими фізичними можливостями. Попри проблеми, які покликаний висвітлювати День захисту дітей, ця дата була про добро, про благодійність, про демонстрацію турботи та піклування про тих, до кого доля виявилася менш ласкавою. Наразі ж доводиться розповідати про жорстокі, часом незбагненні для здорової психіки речі, які кояться з дітьми в Україні. Тож коли, як не сьогодні присвятити сторінки «Сурми» тим, кого потрібно захищати, за кого й борються наші воїни. 

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну мільйони дітей покинули рідні домівки. Утім не всіх вивезли батьки. Когось від них викрали окупанти. Цей масштабний злочин неможливо залишити поза увагою. За словами радниці-уповноваженої президента з прав дитини Дар’ї Герасимчук, росіяни мають щонайменше п’ять сценаріїв депортації українських дітей, а саме:

• спершу вбивають батьків і потім забирають дітей;

• розлучають дітей з батьками під час фільтраційних заходів;

• вивозять із закладів інституційного догляду;

• вилучають із біологічних родин шляхом позбавлення батьків під вигаданими приводами батьківських прав;

• змушують батьків підписати «папірець» щодо дозволу вивезти в «оздоровчі» табори, звідки дітей уже не повертають додому.

Наразі Україні відомий ще один сценарій викрадення дітей з тимчасово окупованих територій: росіяни проводять медичні огляди дітей, після чого у здорових малюків з’являються діагнози, і батьків змушують надати згоду на їхнє вивезення на так зване лікування чи реабілітацію до росії.

Герасимчук додала, що наразі Україна встановила імена 19 484 депортованих росіянами дітей, однак ворог комунікує про нібито 744 тис. українських дітей, яких росія, як це цинічно називають окупанти, «евакуювала». За її словами, ні Україна, ні третя країна або міжнародна організація не мають списку імен цих «евакуйованих», а фактично викрадених, 744 тис. дітей.

«Ми не довіряємо цій цифрі, вважаємо її перебільшеною. За нашими підрахунками, росіяни могли викрасти 230 тис. українських дітей – саме стільки приблизно перебували на тимчасово окупованих територіях, де закріпилися на той чи інший період російські військові», – додала уповноважена.

Депортації та примусові переміщення відбуваються під час усіх воєн, але такого масового злочину, який росіяни здійснюють в Україні, світ ще не бачив. Звісно, що першочергова мета рашистів – знищити українців як націю. І найдієвіший спосіб – позбавити Україну майбутнього, яким є наші діти. Хвилі депортації дітей не припинятимуться, поки ворог не буде знищений і не покине Українську Землю. 

До речі, 31 травня в Україні відкрили Центр захисту прав дитини, який протидіятиме злочинам росії проти українських дітей. Він працюватиме за планом дій Bring Kids Back UA, який об’єднає зусилля України, громадських організацій та небайдужих громадян для повернення на батьківщину всіх депортованих українських дітей. План складається з кількох блоків:

• повернення депортованих росією українських дітей;

• розвиток сімейних форм виховання;

• реінтеграція дітей, повернутих з рф, організація їхньої соціалізації та освітні ініціативи;

• порятунок та захист дітей України;

• фіксація злочинів та притягнення рф до відповідальності;

• міжпарламентська взаємодія;

• комунікація та громадські заходи й розвиток інфраструктури домашнього виховання.

    Серед хорошого: за інформацією омбудсмена Дмитра Лубінця, станом на сьогодні вдалося повернути 371 українську дитину. Але це лише краплина в морі.

    Повернімося до того, про що має кричати увесь світ. Лише за офіційною та підтвердженою інформацією, росія з початку повномасштабної війни вбила щонайменше 483 дитини в Україні, ще майже тисячу українських дітей загарбницька армія скалічила. Лише погортати стрічки із заголовками новинних видань… Щотижня вони рясніють інформацією про загибель маленьких українців: «Росіяни вбили 5-річну дитину на Херсонщині», «На Чернігівщині росіяни вбили дитину біля шкільного майданчика», «На Дніпропетровщині окупанти вбили жінку та поранили дитину», – і це все лише за минулий тиждень… 

    Досі продовжують фіксуватися злочини окупантів Київщині: 2, 3, 4-річні діти, це і хлопчики, і дівчатка; неповнолітні, вагітні жінки – їх ґвалтували та всіляко знущалися. Взагалі масові сексуальні злочини – це тактика війни росії зі знищення українського народу. Часом – це особиста ініціатива, нерідко – наказ командирів. І цьому є підтвердження. 

    Ліричний відступ: єдине питання, справді, без прикрас – за що? І цей умовний ванька після зґвалтування дитини викраде її іграшку і привезе своїй доньці – наприклад, однолітці своєї жертви. Нелюди. Хоча, завдяки ЗСУ є велика вірогідність, що не повернеться. 

    Переконана, всі пам’ятають зворушливе відео, коли  минулоріч на польському пункті пропуску Медика зняли відео, головним героєм якого став маленький українець, що перетинав кордон. Хлопчик відчайдушно плакав, покидаючи рідну країну через війну з росією. Або світлини маленького хлопчика з Бучі біля могили його матері… і ще багато-багато трагедій, які залишилися поза об’єктивом. 

    Трішки із травневих буднів. Після чергового терору росіянами столиці, коли уламки ворожого дрону влучили в одну з київських багатоповерхівок, на відео потрапив діалог двох малолітніх мешканців будинку, які блукали по цеглі та шматках бетону:

    – Як ми взагалі вижили там? 

    – Не знаю...

    Діти – не тільки наше майбутнє. Вони – це фундамент сьогодення, який потрібно лише зміцнювати та розбудовувати. Я знаю, що мої діти народяться у вільній Україні. Ба більше, я знаю, як вони зростатимуть і на чому виховуватимуться. А таких дітей буде багато, і росіяни ще досі не розуміють, у чий дім вони прийшли, чиїх дітей убивають, та наскільки жорстокою буде помста. Нині одним із найдієвіших способів вберегти та захистити українських дітей є постійна підтримка Збройних Сил України. Вони знають, за кого борються, і ми це знаємо – тому й перемагаємо!