То як же ми маємо перемагати?..
Щодня обстріли. І, як виявляється, що найбільше ураження наносять обстріли з тих літаків і тими ракетами (чи схожими), які Україна передала росії згідно з Будапештським меморандумом.
Росія пішла війною на Україну у 2014 році – рівно через двадцять років після підписання цього меморандуму, згідно з яким була здана ядерна зброя, передані росії літаки і ракети, а що не передали, те порізали на метал.
Нещодавно слухав, як якийсь депутат у вишиванці кляв Будапештський меморандум та наводив цифри, скільки було при кожній владі ще продано різної зброї. Так, це злочин, і тепер, щоб врятувати державу, за кожну продану ракету чи літак ми платимо життями сотень і тисяч українців. Але чи навчило це нас?
Ні! Я пам’ятаю, як цей же депутат нещодавно голосував за розпродаж української Землі та стратегічних об’єктів. І це під час війни, уночі, під час карантину та з порушенням усіх моральних законів і Конституції України.
Ми сьогодні кров’ю українців платимо за продану та невиготовлену зброю, водночас мовчки дивимося, як продається вже не якийсь літак, а вся Україна. Продається Земля-територія, продаються стратегічні, військові об’єкти, продається «Енергоатом» тощо. Якась у нас непослідовність.
Я не знаю, як іноземні історики в майбутньому описуватимуть Україну. Можливо, так: «Колись була така багата держава Україна, із 52-мільйонним населенням. Але вони спочатку продали свою зброю, а потім свою землю і все майно, яке створювали усі попередні покоління... Нащадків тих українців, ви можете побачити у наших містах, раз на рік вони одягають вишиванки та співають своїх пісень...».
Ви знаєте, українці мені сьогодні нагадують членів сім’ї, де мати із дітьми сидять у квартирі та планують, у який колір вони пофарбують стіни у залі, не знаючи того, що їхній батько вже продав цю квартиру...
***
Як доведено, найефективніший спосіб гасити вогонь, поки приїдуть пожежники, – це ставати у ланцюг і передавати воду відрами від колодязя, а пусті відра у зворотньому напрямку. І ось уявіть якесь займання, вогонь ще тільки розгоряється, люди стали у ланцюг і гасять вогонь, не даючи йому розгорітися. Вогонь потроху спадає... Аж тут декілька осіб забрали відра і десь пішли. І все. Ланцюг розірвався, вогонь розгоряється все більше і більше, і як результат, до приїзду пожежників все згоріло.
Але такого не буває: ті люди, які уже стали в ланцюг, стоять до останнього і гасять пожежу, тому що розуміють, які будуть наслідки, якщо вони перестануть це робити. Чому я так детально це описую? Тому що я хочу, щоб ви уявили та відчули цю пожежу.
А от днями читаємо в «Українській правді», що Міністерство оборони України перерахувало державній структурі кошти розміром понад вісім мільярдів гривень на закупку зброї. А зараз щось там починають судитися: одна державна структура з іншою, тому що ні грошей, ні зброї. Пишуть, що гроші виведені за кордон...
Ви уявляєте, скільки крові на тих руках, які підписували ці угоди й виводили гроші? Ви можете перерахувати, скільки загинуло наших хлопців і дівчат, тому що не вистачало патронів, снарядів, бронежелетів та іншого, що мали б купити за ті гроші? А у ЗМІ це прозвучить, як ще один корупційний скандал і все, з часом затихне.
То яка ж це корупція, якщо тут прямі ознаки саботажу і зради. То як же ми маємо перемагати?