87 років «Шахтарю»: як гірники стали найсильнішим клубом східної Європи та світовим українським брендом

Особисто для мене цей матеріал є дуже важливим, адже попри те, що усе своє життя я провів на Київщині, моє серце належить донецькому «Шахтарю» вже близько 15 років. У 4 класі я, як і інші хлопці мого віку, збирав наклейки з футболістами, які брали участь у Лізі чемпіонів, і саме так почав цікавитися грою мільйонів, тобто збирати наліпки я почав раніше, аніж дивитися перші матчі. Так сталося, що першою трансляцією, яку я побачив, був саме матч донеччан, тоді вони перемогли «Базель» з рахунком 5:0 і своєю перемогою дали старт стосункам, які продовжуються і понині. Я радів перемогам і був разом з командою у моменти найгіркіших поразок (не треба далеко ходити, згадаймо програш від «Феєнорда» з рахунком 7:1). У моїй пам’яті ще свіжі спогади з відкриття величної «Донбасарени» у 2009 році. Стадіону, де вирувало життя, лунав дитячий сміх і співи вболівальників. Мені поталанило на власні очі побачити донецьку арену до того, як туди прийшла війна. У 2011 році, коли мені було 12, я вмовив маму з’їздити до Донецька. Там у межах екскурсії нас водили по усіх підтрибунних приміщеннях, і хоч у дні нашого візиту футбольного матчу на арені не було, я запам’ятаю ці емоції назавжди. Після того, як «Шахтар», бажаючи й надалі грати під українським прапором і представляти нашу державу на міжнародній арені, вимушено покинув місто, я їздив за командою і до Львова, і до Харкова, а також відвідував матчі у Києві. Зараз я як ніколи вірю, що гірники зовсім скоро повернуться до Донецька і місто знову чутиме гімн України і гімн Ліги чемпіонів. А що ж було 87 років тому?..

Команда вугільників Донбасу була створена відповідно до рішення Всесоюзної ради з фізичної культури та спорту 3 квітня 1936 року. Проте днем народження клубу прийнято вважати день, коли гірники провели свій перший поєдинок у чемпіонаті СРСР.

Спочатку команду було названо «Стахановець» на честь шахтаря-новатора Олексія Стаханова. Костяк команди склався з гравців горлівського та сталінського «Динамо». Перший показовий матч стаханівці зіграли у Горлівці, поступившись одеському «Динамо» з рахунком 2:3.

24 травня у першому турі чемпіонату Радянського Союзу серед команд класу «В» «Стахановець» у Казані програв місцевій команді, яка, за іронією долі, також мала назву «Динамо» (1:4).

За два роки команда пройшла шлях з третього дивізіону союзної першості до Вищої ліги. До 1941 року їм не вдавалося піднятися вище за 11-е місце. Під час Другої світової війни більшість футболістів пішли на фронт. Багато хто з них загинув.

Перший післявоєнний чемпіонат клуб, перейменований у «Шахтар», провів у класі «Б». Для повернення до еліти знадобилося чотири роки. А 1951-го прийшов перший серйозний успіх — клуб завоював бронзові медалі чемпіонату.

Наступну першість керівництво країни вирішило провести в одне коло. При цьому всі матчі мали пройти в москві. Залишившись без підтримки рідних трибун, гірники виступили вкрай невдало і знову попрощалися з Вищою лігою. Цього разу на три роки.

У 1960-му команду очолив Олег Ошенков, який вже через рік привів її до першого тріумфу — перемоги в Кубку СРСР. У фіналі донеччани обіграли московських торпедівців з рахунком 3:1 завдяки голу Анатолія Родіна та дублю Юрія Ананченка.

Через рік підопічні Ошенкова знову взяли кубок, обігравши представника другого дивізіону «Знамя Труда» з Підмосков’я. Забитими м’ячами відзначилися Валентин Сапронов та Віталій Савельєв. Між двома кубковими тріумфами вмістилася «бронза», завойована за підсумками весняного чемпіонату 1962 року.

1969 року «гірники» втретє у своїй історії стали третіми. Ера Ошенкова на той момент завершилася. Команду залишили Олег Базилевич та Валерій Лобановський. Так-так, цей Валерій Лобановський один сезон відіграв за донецький клуб і навіть був його капітаном. Новим кермовим став колишній динамівець Юрій Войнов.

1971-го «Шахтар» вилетів з Вищої ліги, але вже через рік повернувся завдяки Базилевичу, який прийшов у команду вже як тренер. 1974-го його змінив Юрій Захаров, під керівництвом якого відмінні результати демонстрували дублери.

У першому сезоні колишній тренер резервістів привів команду до срібних нагород чемпіонату СРСР, що стало новим клубним рекордом.

1976-го «Шахтар» дебютував у єврокубках. У перших двох раундах Кубка УЄФА донеччани розібралися з берлінським «Динамо» (3:0, 1:1) та угорським «Гонведом» (3:0, 3:2), але в 1/8 фіналу поступилися туринському «Ювентусу» (0 :3, 1:0).

1977 року гірники залишилися без трофеїв, але Юрія Дегтярьова було визнано найкращим воротарем чемпіонату. Натомість у двох наступних сезонах вони знову були у трійці призерів («бронза» та «срібло»).

При цьому до срібних медалей команду привів уже новий тренер — Віктор Носов. Друге місце вболівальники розцінили як невдачу, адже вперше «Шахтар» був здатний замахнутися на чемпіонство.

Донеччани тривалий час лідирували у першості, але у ключовому поєдинку за два тури до фінішу поступилися московському «Спартаку». Віталій Старухін із 26 голами виграв бомбардирські перегони, а тижневик «Футбол-Хокей» визнав його найкращим футболістом країни.

У 80-ті роки «Шахтар» виграв ще два кубки, а також Суперкубок СРСР. Окрім того, вдалося оновити клубний рекорд у єврокубках. У Кубку кубків-1983/84 гірники дійшли до чвертьфіналу, залишивши за бортом турніру датський «Б 1901» (5:1, 4:2) та швейцарський «Серветт» (1:0, 2:1). Із «Порту» пощастило менше (2:3, 1:1).

Українська історія «Шахтаря» розпочалася з четвертого місця у дебютній першості. У третьому чемпіонаті команда вперше здобула «срібло», а 1995 року, обігравши по пенальті «Дніпро», здобула свій перший Кубок України.

Наступний сезон розпочався із трагедії. 15 жовтня 1995 року під час домашнього матчу з «Таврією» на стадіоні «Шахтар» підірвали президента клубу Олександра Брагіна.

Команда, що залишилася без мецената, фінішувала десятою в чемпіонаті, що досі є її найгіршим результатом. Проте 11 жовтня 1996 року клуб очолив соратник Брагіна Рінат Ахметов, який залишається його президентом досі.

2000 року Віктор Прокопенко вивів «Шахтар» у перший для донеччан груповий раунд Ліги чемпіонів, де вони перевірили свої сили на тлі лондонського «Арсеналу» та римського «Лаціо».

2002 року «Шахтар», який тоді тренував італієць Невіо Скала, перервав дев’ятирічну гегемонію київського Динамо і вперше став чемпіоном України, а також вчетверте завоював національний кубок.

Утриматися на вершині виявилося непросто, але з приходом Мірчі Луческу почалася нова і, можливо, найуспішніша ера«Шахтаря». Румунський спеціаліст пропрацював у донецькому клубі 12 років. За цей час гірники виграли вісім чемпіонських титулів, шість Кубків України та сім Суперкубків України.

Найвищою точкою досі залишається перемога Луческу у Кубку УЄФА, завдяки якій «Шахтар» став першим клубом, який завоював єврокубок під українським прапором. У фіналі гірники додатково дотиснули німецький Вердер завдяки голу Жадсона (2:1).

Улітку після європейського тріумфу «Шахтар» отримав свій новий домашній стадіон «Донбас-арена», який приурочували також до майбутнього ЄВРО-2012. Музичною хедлайнеркою того вечора була співачка Бейонсе. Зараз це виглядає сюрреалістично, але вже тоді одна з найголовніших співачок світу виступала у Донецьку (до речі, чекатимемо на неї і багатьох інших виконавців після перемоги).

У матчі за Суперкубок УЄФА «Шахтар» лише в овертаймі пропустив від Барселони, яку тренував Хосеп Гвардіола.

2011-го донеччани повторили успіх динамівців, вийшовши до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, де їх зупинила та сама «Барселона», яка зрештою знову здобула головний трофей.

Луческу залишив «Шахтар» у 2016 році, двічі поступившись чемпіонством «Динамо» Сергія Реброва. Румун головною причиною невдач назвав відірваність від дому, адже у 2014-му гірники були змушені залишити «Донбас Арену» та базу в селищі Кірша через те, що Донецьк захопили росіяни.

З відходом Містера «Шахтар» продовжив робити ставку на іноземних спеціалістів. Відтоді у клубі працювали порту-гальці Паулу Фонсека та Луїш Каштру, італієць Роберто Де Дзербі та хорват Ігор Йовічевич.

Нині «Шахтар» має аналогічні з «Динамо» показники за кількістю виграних Кубків та Суперкубків України (13 та 9 відповідно), поступаючись своїм одвічним конкурентам лише серед чемпіонських титулів — 13 проти 16.

У 2014 році «Шахтар», який будував своє футбольне «Я», втратив одномоментно велику кількість своїх здобутків і відбудовував команду протягом 8 років. У 2021 році до команди прийшов вищезгаданий італієць Роберто Де Дзербі, який вважався одним із найперспективніших тренерів Європи, а також команда купила гравців на понад 40 мільйонів євро. Але після 24 лютого 2022 року команду залишили майже усі легіонери, а Де Дзербі, який провів кілька благодійних матчів, пішов з команди влітку — реалізовувати свою перспективність в Англії. Зараз донеччани знову будують новий клуб, але в той день, коли над Донецьком зійде українське Сонце, гірники повернуться додому.