Як припинити тривожитися?

 Біолог Роберт Сапольскі вважає, що у тварин нема виразок шлунку, бо їм не відомий хронічний стрес. Істоти вони примітивні, в майбутнє заглядати не вміють. А от ми, люди, часто поселяємось в тому майбутньому, забуваючи, що життя відбувається тут і зараз. Ми часто прогнозуємо щось приємне, але здебільшого в наших головах крутяться якісь жахливі речі. І це зовсім не дивно, з огляду на те що, що величезний (за мірками тваринного світу) тисячатрьохсотграмовий мозок ми виростили, щоб розв’язувати проблеми.

«Цей неоднозначний погляд шефа на мене в четвер, коли ми перетнулись в ліфті, — про що він говорить? Чи не хоче те пихате чмо мене звільнити?».

«Б**ть, знов повітряна тривога! Чи не націлились москалі на мою Шкоду Фабію?».

«Якщо з донькою щось станеться — я цього не переживу».

Окрім того, що тривога — не найприємніший досвід, її супроводжує висока концентрація кортизолу в крові, що може призвести до переїдання, накопичення жиру в животі, погіршення імунітету, послаблення пам’яті і розвитку шлунковокишківних відхилень у здоров’ї. І це не жарти, тому треба кинути тривозі бій. На щастя, інструментів для цього не бракує. Якщо ти готовий, махни рукою, і ми почнем спілкуватися про важливе. І це «важливе» я тобі структурував в шести пунктах.

1. Великий філософ Еріх Фромм каже, що ми надто сильно сфокусовані на тому, що маємо. Я маю життя, я маю здоров’я, я маю статус, я маю повагу, я маю доньку, я маю чоловіка, я маю хату, я маю гроші, я маю знання, я маю друзів, я маю, я маю, я маю… І все це моє, я це бережу, і тривожусь, щоб не дай Бог не втратити. Звідси і вічні тривоги. Важливо змістити фокус уваги з того, щоб «мати» на те, щоб «бути». Те, ким ти є, неможливо втратити чи загубити. Себе неможливо втратити, розумієте? Відповідно, причин для тривог нема.

2. Взагалі нас лякають не так імовірні події, як емоції горя, втрати, страху,сорому, провини, відчаю, які нам прийдеться пережити. Тут треба переосмислити значення емоцій. Ми звикли ділити емоції на позитивні і негативні. Типу «радість» — це добре, а «страх» —щось погане. Це переконання нам змалечку вбивають в голову: «чого сумний, що сталось?», ніби сумувати — те, чого не має бути, щось, чого варто якомога швидше позбавитись, як зіпсованої їжі з холодильника. 

Всі емоції нормальні. Нема жодної людини, яка б не розчаровувалась, не відчувала себе винною чи не боялась. Саме вся палітра емоцій робить життя багатим. Дозволь собі відчувати все. Дозволь відбутись всьому, що має статись. Що б не сталось, ти це переживеш. Не бійся поганого. Погане — це невіддільна частина життя, яка робить його повноцінним.

3. У стоїцизмі є навіть спеціальна вправа. Як ти виконуєш всякі випади і відтискання, стоїки мають свої, на перший погляд, дивакуваті вправи. Одна з них: щодня приділяти трохи часу, уявляючи, як ти втратив все, що любиш: сім’ю, здоров’я, честь тощо. І що це дає? Перше: ти починаєш більше все це цінувати; друге: якщо ти хоча б в уяві дозволив собі втратити найдорожче, можливість втратити це реально вже не так лякає.

4. Уяви, що те, чого ти боїшся сталось, прямо в деталях, і скажи собі: «так, це може статись, я це приймаю, я це переживу. Хоча ймовірність того, що мене лякає, незначна». До речі, щодо ймовірності…

5. Думки про жахливе майбутнє можна ставити під сумнів. Скільки разів раніше я хвилювався, що станеться щось погане, але воно не справдилось? Яка реальна ймовірність того, чого я боюсь?

6. І останнє, моє улюблене. Чим більше ми намагаємось позбавитись тривоги, тим більше вона нас мучить. Акцентуючи увагу на тому, що нас триво-жить, ми показуємо мозку, що це щось вкрай важливе — тривога тільки росте. Як бути? Дозволь, читачу, тривожним думкам, як і самій тривозі, просто бути. Не жени їх від себе, розчинись в них. І інтенсивність тривоги знизиться.

Всьо.

Завжди твій Віктор Мандзяк — той, що, незважаючи на усвідомлення обмеженості власних когнітивних можливостей, силується пізнати цей світ.

Instagram: viktor_mandziak.

Facebook: Мандзяк Віктор.