Політика як явище

 Люди позбавилися би від половини своїх неприємностей, якщо змогли би домовитися про значення слів.

Рене Декарт 

Я уже писав, що політику часто називають концентрованою економікою, тим самим вказуючи на важливе значення останньої. Але залишившись на рівні лише такого визначення, ми ризикуємо надто звузити значення політики як явища. Це ж закономірно, що явище економіка, сутність якого, я сподіваюся, мені вдалося розкрити в приблизно 20 статтях у тижневику «Сурма», не є політикою, а все ж економікою, яка має свої характерні, притаманні тільки їй ознаки і скільки би ми ці ознаки не концентрували, вони все ж залишаться ознаками економіки. А якщо це не так, тоді ознаки взяті неправильно, чи є надто загальними, і ними можна пояснити широкий спектр абсолютно різних явищ, може, навіть суперечливих. Це вже загроза можливості порозумітися, яка запускає цілу низку негативних процесів. Але наш світ влаштований так, що називати хлібину цеглою, а цеглину хлібиною, йдучи лише від їхньої зовнішньої схожості, не вважається ознакою розуму людини. Тому означення речей і явищ вимагають якнайточніших визначень, що не можуть і не повинні підходити для будь-яких інших речей чи явищ. І це не є данина якомусь упередженню. Це природна необхідність соціуму викликана потребою бути ефективним для того, щоб вижити. В нас, українців, ця потреба сьогодні особливо загострена. Цим викликана необхідність дати однозначне визначення терміну «політика», бо саме за допомогою неї визначається шлях виходу з глухого кута в який Україна потрапила. 

Етимологія терміна «політика» сягає стародавньої Греції, де ним позначали діяльність самоуправління у полісі, тобто у місті чи державі. Це було і є певним мистецтвом управління, і чоловік, який міг стати політиком, повинен був відповідати певним вимогам. Чому саме мистецтвом? В цьому процесі не трапляється двох абсолютно однакових ситуацій. Тому політик повинен був мати і талант, і навички, ухвалювати правильні, точніше корисні для спільноти, якою він керує, рішення. Щоб мінімізувати помилки в управлінні, твориться ліга політиків. Називатися ця ліга може по-різному, але суть від цього не змінюється. Її діяльність полягала в керуванні містом для захисту, збереження і розвитку. Очевидно, що стародавні греки мали якісь свої засади, за якими вони визначали, хто надається на політика і як ця політична діяльність має провадитися. Аналогічне завдання постало й перед нами: виробити універсальні визначення, підхід та вимоги до політики та політиків. Найбільшою проблемою тут є те, що правильно судити про здібності політика і корисність його політики потрібно по справах, а не лише по словах. Така можливість, на жаль, трапляється рідко, оскільки справи завжди відкладені в часі. Тому нічого не залишається, як передбачити у визначенні цього явища певні проміжні оцінки та запобіжники. Це також забезпечить процесу селекції кандидатів і програм позитивну динаміку.          

У наш час широкого розмаху набуло таке, на мій погляд, не лише негативне, але й небезпечне явище, як використання впізнаваності, набутої в будь-який спосіб, з метою потрапляння в політику. Тобто, впізнаваність, набута в якійсь досить вузькій сфері, використовується для того, щоб управляти загальним суспільним життям міста чи держави. Наслідки такого явища, як правило, доволі сумні і для горе-політика, бо він показує себе в непривабливому вигляді, а ще більше для соціуму, бо стає жертвою некомпетентності, а то й злочинних дій. 

Існує також доволі хибне і шкідливе твердження, що політика — це  мистецтво компромісів. Мабуть, його підґрунтям є не менш хибне уявлення про політику як про боротьбу контроверсійних переконань, коли суть необхідних для розв’язання питань відсувається на задній план і підміняється процесом боротьби. Можна погодитися з тією лише частиною цього твердження, що творення компромісів — це дійсно мистецтво, яке може мати місце також і в політиці. Але таке тлумачення аж ніяк не відповідає навіть етимології самого терміна, не те що пояснювати його суть. 

Мене завжди хвилює невизначеність чи нечіткість у трактуванні суті термінів і явищ. Тому «політика» не мала шансів залишитися поза моєю увагою. Роздумуючи над визначенням цього терміна, я залучав до дискусій і критики свої думок моїх колег з найрізноманітніших сфер. Дехто з них навіть не підозрював свою участь в цьому процесі, але їхня участь від цього не є меншою. Вдячний їм усім. 

Політика — свідома публічна діяльність в полі цінностей, націлена на управління суспільними процесами за принципами самоорганізації і субсидіарності. 

Усе, що не відповідає цьому визначенню — не є політикою, а людину, відповідно до цього визначення, можна вважати чи не вважати політиком. А тепер я би хотів «розібрати» це визначення, прокоментувати та пояснити дещо. 

Більшість артистів чи спортсменів, так чи інакше, займаються публічною діяльністю, і немає сумніву, що вони роблять це свідомо з прицілом на те, щоб бути популярним. Більшість з них не виходить за рамки суспільної моралі й етики, але їхньою метою аж ніяк не є управління суспільними процесами. Їхня мета закінчується на визнані, популярності, заробітку. Прикрий виняток, наприклад, становить «95 Квартал». Свідома публічна діяльність його артистів часто не узгоджувалася з національними цінностями. Вони часто глумилися з українського, а виборець з якогось дива довірив цим сценічним блазням управляти суспільними процесами та ще й за принципами, значення яких вони, мабуть, не розуміють дотепер. Тому неправильно називати Зеленського політиком, так само, як неправильно називати політиком Порошенка, оскільки його діяльність не була публічною. Її правильно охарактеризувати як закулісну, а декларовані цінності, як показові, за якими він сам не живе. То які підстави є в українців сподіватися від таких осіб правильних і корисних для держави рішень? 

…управління суспільними процесами — тут наголос на слові «управляти». Ці процеси належать не політикам, а суспільству. І політики не повинні накидати, чи примушувати суспільство до процесів, які йому чужі, невластиві, порушують притаманні суспільству способи буття і, що найгірше, шкодять ефективності суспільства. Аналіз діяльності Верховної Ради нехай кожен зробить сам. Особисто я приходжу до дуже невтішних висновків. Таке враження, що від роботи ВР найбільше користі тоді, коли вона нічого не робить.  Очевидно тому, що там переважна більшість не-політиків. Можна перевірити це поіменно. То як можна створити лігу політиків з не-політиків? Як бачимо, розуміння причиново-наслідкового ланцюга негараздів в Україні запускається визначенням політики. 

Потребує певної уваги і поле цінностей. Демагоги можуть не потирати руки. Балаканина про те, що цінності можуть бути дуже різні чи навіть в кожного свої, тут не має жодного значення. Поле цінностей окреслюється їхньою відповідністю законам природи, чи Божим законам, як кому подобається. Дотримання цих законів завжди веде людство до прогресу. А якщо «прогрес» відбувається всупереч цим законам, то насправді відбувається регрес, тільки не відразу це вдається зрозуміти. Є багато різних політичних партій та організацій в усьому світі, в Україні зокрема, які претендують на те, що вони займаються політикою, водночас у той чи інший спосіб або ж форму проштовхують протиприродні цінності. Найбільш радикальними з таких антицінностей є заперечення національних економічних інтересів держав глобалістськими гаслами, чим фактично заперечується саме природне право на існування націй; проштовхування різних тендерних наративів, якими як там не крути не можна виправдати нездатність людей з різними психологічними та фізіологічними відхиленнями виконувати місію продовження людського роду, а отже самого сенсу існування людства; релігійна чи расова нетерпимість, вимагання одностороннього суспільного толерантного ставлення до певних расових чи релігійних груп, паразитування на інших  народах. Такий підхід дисонує з Божими і природними законами, будь-яка спокуса обґрунтувати чи виправдати такі спроби буде тільки затягувати вузол майбутніх проблем. Вихід за межі поля цінностей невідворотно веде до тоталітаризму в найбільш різноманітних проявах. Всі ці прояви є мерзенними і добре між собою поєднуються. Так, наприклад, ідеї комунізму зі всією жорстокістю втілювали вражені юдейським месіанським секстанством євреї, а німецькі націонал-соціалісти, культивуючи вищість своєї раси, знищили власну країну.

Я описував уже у своїх попередніх статтях принципи самоорганізації і субсидіарності. В цій статті, мабуть, немає сенсу до цього повертатися, але потрібно зазначити, що принцип самоорганізації стосується здебільшого суспільства і є його головним принципом, завдяки якому суспільство твориться. Порушення цього принципу шляхом погіршення умов веде до інституційної руйнації суспільства. А принцип субсидіарності вкрай важливий для державного устрою, в якому при недотриманні цього принципу настає занепад, який зараз бачимо в Україні. Хоча це досить умовні розмежування. 

Отже, поки немає визначення, під терміном «політика» кожен може розуміти все що завгодно. Але коли воно уже є, то починають вилазити, як шило з мішка, всі промахи та невідповідності. Так проявляється велика сила структурованого мислення, яку правильно зараховувати до сфери знань. На жаль, цю сферу знань часто намагаються підмінити інформацією, і що гірше, погано впорядкованою. Пастка полягає в тому, що правильно сприймати інформацію без належної суми знань та узгоджених за сутністю визначень неможливо. 

Цим зумовлена ініціатива головного редактора «Сурми» пана Назара Мухачова започаткувати глосарій термінів, понять та явищ, в якому би подавалися визначення і розкривалася та обґрунтовувалася суть в науковому світлі та розумінні, притаманному українцям, тобто україноцентричному. Це добре послужить справі порозуміння між симпатиками різних політичних течій в Україні, запобіганню жонглюванню термінами в засобах інформації, часто несвідомому їхньому перекручуванню, а головне — буде просвітлювати й об’єднувати українців.