Слуги народу перетворились на хазяїв народу, нав’язуючи податкомор, який веде українців до голодомору
Війна на виснаження. На виснаження не тільки армії, а й усього нашого народу. Якщо продовжиться зростання споживчих цін, тарифів на електрику й комунальні послуги (а після цього піднімуть ціни постачальники усіх інших виробів, як це вже було не один раз) та при цьому підвищаться податки, що нам обіцяють урядовці, то у злиденному стані опиниться більша частина нашого суспільства (за оцінками міжнародних фінансових організацій — до 70% населення). Але піднімати ціни і тарифи, а тим паче податки, немає ніякої причини і сенсу. Ба більше, енергетична галузь завдяки терміновим масовим іноземним поставкам трансформаторів, генераторів та іншого спеціального обладнання після масових обстрілів інфраструктури наших міст і сіл, починаючи з жовтня минулого року, майже повністю безкоштовно оновила і модернізувала інфраструктуру та збільшила капіталізацію своїх компаній. Відповідно, впала необхідність мобілізації прибутків й амортизаційних фондів цих компаній для реноваційних потреб. (Очільник міністерства енергетики цинічно пояснює підняття тарифів на електрику необхідністю успішного проходження наступного зимового сезону (?). Очевидно, він так називає задоволення бажань галузі у збільшенні прибутків, що досягається підвищенням тарифів. А платежі за доставку газу він підняв з 1 квітня, не пояснюючи). Завдяки іноземній допомозі енергетичні компанії можуть знизити рівень прибутків у розрахунках тарифів і не пропонувати підвищувати останні. Що ж стосується податкових надходжень, то, як зараз виявилося, застосування понижених рівнів податкових ставок, а також призупинення деяких податкових зборів (єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, акцизів та ПДВ на автомобільне паливо та інше) у перший рік війни привели не до зменшення надходжень до бюджету, а до їхнього зростання! Для чого ж піднімати податки? Для падіння реального рівня життя і виснаження нашого народу? Чи урядовці вважають, що війна десь далеко, а тут, у Києві, в тилу можна працювати, не напружуючись, не дуже потіючи, більше думаючи про свою кишеню, а не про кишені наших громадян.
Сподіваюсь, що зараз гострота питання чиновницького грабіжництва, очевидно, буде слабшати. В інтернеті, як відомо, розкриті матеріали американської розвідки, які свідчать про інтенсивний контроль відповідних служб США за діями наших бюрократів. При цьому американські союзники володітимуть даними про корупційні діяння, а отже, зможуть сприяти притягненню до відповідальності правопорушників в українській владі. На мій погляд, це буде перший крок до обмеження влади клептократії і трансформування державно-монополістичної та корупційно-олігархічної економіки у справедливу систему.
Отже, наша влада, особливо не напружуючись у пошуку ефективної економічної політики, не бачить необхідності піднімати рівень життя громадян у цьому, 2023 році (або навіть втримати його на рівні попереднього року), коли захоплення нашої території не відбуватиметься, а воєнна і фінансова допомога наших союзників буде на вищому рівні, ніж у 2022 році. Від США, Євросоюзу, МВФ, Світового банку, Японії, Великої Британії та інших держав і міжнародних організацій за рік надійде тільки фінансової допомоги на 42 млрд дол. За її рахунок покриватиметься увесь річний дефіцит державного бюджету України, гаситимуться поточні зобов’язання з обслуговування державного боргу, будуть зростати валютні резерви НБУ (за даними грошового регулятора, зараз його резерви найбільші за останні 11 років). За таких умов об’єктивно не діятимуть фактори інфляції 2022 року: не повинні провалюватися ставки валютного курсу гривні, не буде зростати ні в Україні, ні у Європі вартість палив-но-енергетичних товарів, не знищуватимуться виробничі підприємства і транспортні магістралі, не будуть допущені перебої у поставках продовольства, спекулянти не зможуть підняти вартість яєць.
Влада зобов’язана повернути доходи громадян хоча б на довоєнний рівень, і для цього є передумови. Iнакше виходить, що вона, за своїми планами, бажає прожерти (вибачте — В. Л.) іноземну валютну допомогу і занурити народ у бучу голоду, який би наступив, якби не було західної допомоги. Іншими словами, нам, українцям, сильно пощастило, що демократичні країни Заходу не залишили нас у біді, але тепер цю біду хочуть закликати до нас свої чиновники-клептократи, що вважають злиденний рівень життя нормою для українства. Більшість українців неспроможна купити продукти і необхідні ліки. Між народом і чинними владоможцями розверзається прірва, коли останні вважають героїзмом виманювання на Заході позичок і фінансових гарантій, а люди, з іншого боку, нічого не отримують і фактично жебракують та голодують, перетворившись на вічних боржників. Додам, що продовження тенденції зниження рівня життя ще на рік (а за ним — і далі), спричинятиме подальше загнивання національної економіки. І воно може стати безповоротним.
Засмучує й те, що наші уповноважені владою особи, окрім загальних цифр про потреби у фінансовій допомозі на відновлення української економіки (називаються цифри від 600 до 750 млрд дол.), поки що не уявляють, яким чином використовувати і управляти цими фондами, на які потреби вони витрачатимуться, якими мають бути методи та механізми відновлення. І чи з’явиться довіра у західних партнерів до наших урядовців? Очевидно, що останні знають, як отримати й розподілити гроші, а от як швидко і продуктивно їх матеріалізувати, це для них таємниця, вони далекі від цього. Не для того їх призначали на відповідні посади й відбирали не за тими якостями. За таких обставин передача Україні арештованих на Заході суверенних фондів і приватних рахунків ординців може стати лише ресурсом нових можливостей корупційного привласнення українським верховним чиновництвом та його бізнес-партнерами отриманих коштів, а це буде повним фіаско нашої держави. Зокрема, шлях до Євросоюзу стане закритим і подальша перспектива нашої країни буде неприглядною.
Найімовірніше, все схиляється до того, що європейці й американці не дадуть нашим керівникам прав самостійно управляти міжнародними та конфіскованими в рф фінансовими фондами. Я уявляю, як стали квадратними очі західних фахівців після ознайомлення з останньою програмою нашого Кабміну, оприлюдненою після перебування української урядової делегації у США і Канаді. Була доведена до співрозмовників «нова концептуальна модель економіки після війни», коли, за думкою урядовців, наша країна стане «ресурсним центром Європи» (хто їх уповноважив визначати профіль нашої економіки і структуру зайнятості нашої високо освіченої нації?). «Концепція» складається з десятка пунктів, що стосуються відновлення інфраструктури, управління поліцією, допомоги ветеранам тощо, які важко назвати економічною моделлю (економіка, як відомо, — це відносини між людьми з приводу їхньої господарської діяльності. А відновлення інфраструктури, наприклад, є процесом будівництва, а не відносин між людьми. Ось які у нас керівники (!). Як такій владі можна довіряти багатомільярдні суми? Уже звучать заяви західних політиків про їхній власний розподіл і контроль за витратами репараційних, контрибуційних і кредитних коштів. І це трохи заспокоює. Хоча не можна покладатися тільки на іноземців.
Що треба вимагати від сьогоднішньої влади?
• Треба вимагати не тільки посилення наших Збройних Сил, а й створення можливостей фінансової стабільності (низьких темпів інфляції, зокрема збереження цін і тарифів на енергетичні послуги, стабільності валютного курсу гривні, низьких процентів за кредитами) та відновлення рівня життя громадян (зокрема, не оподаткуванням зарплат, наданням субсидій чи скидок з цін пенсіонерам на купівлю ними ліків та медичних послуг тощо);
• Максимальна термінова концентрація коштів з внутрішніх джерел та з міжнародної фінансової допомоги для відбудови житлового фонду та комунальних послуг у містах і селах, які зруйновані в ході сьогоднішньої війни з московією;
• Стимулювати (низькими податками, не оподаткуванням, пільговими банківськими та бюджетними кредитами, адміністративною дерегуляцією бізнесу) відкриття нових робочих місць приватними дрібними підприємцями, поки держава і великий бізнес виповзають із провалля виробництва та фінансового банкрутства (яке було б очевидним, як-би не західна допомога);
• Добиватися від Західних партнерів не кредитів (досить аплодувати в долоні за короткі транші МВФ), а безповоротних допомог (ґрантів, списання боргів, безоплатних фінансувань); до речі, про це заявляють і американські політики; в іншому випадку, величезна зовнішня боргова залежність України, яка наростає шаленими темпами, може роздавити нашу післявоєнну економіку.
І нам дійсно потрібна нова економічна модель прискореного інноваційного розвитку. Хоча першим кроком після забезпечення оборони є підвищення рівня життя людей.
Автор: Володимир Лановий — український економіст, політик, колишній міністр економіки України, депутат Верховної Ради України, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ.