Струни бандури дзвеніли, наче струни сердець
Афіша повідомляла: відбудеться благодійний концерт ансамблю бандуристок Чикаго. Афіша запрошувала: «Приходьте!», хоча це слово і не було написане на красиво оформленому листку оголошення з фотографією вродливих дівчат із бандурами в руках. А прийти і справді вартувало. З подвійного інтересу: торкнутися душею до прекрасного світу мистецтва, представленого мелодійними передзвонами бандури та голосами бандуристок, і долучитися до благодійної акції по збору коштів для допомоги Україні.
Попри те, що ансамбль доволі часто виступає на різноманітних творчих зустрічах і фестивалях у Чикаго, його учасниці вже давно виношували мрію про «сольник». Нарешті зважилися. У нинішньому складі колективу: Аліна Чемерис, Вероніка Чаплій, Христина Мусій, Оксана Родак, Мотря Пошиваник-Каудиль, Катерина Капеняк, Яна Мацевич, Леся Клімченко.
Отож спочатку кілька слів про мистецьку складову суботнього концерту, який відбувся у приміщенні Українського Національного музею. Глядацька зала була переповнена. А дух тут витав особливий. Бо особливим у нашій національній ідентичності є сам інструмент — бандура, що упродовж століть в руках співців із народу боровся за волю, оспівував волю, закликав до волі. І свою концертну програму ансамбль бандуристок розпочав із «Запорізького маршу» Євгена Адамцевича. Це налаштувало усіх присутніх на високу патріотичну ноту, яка звучала і в наступних творах, запропонованих колективом. Без перебільшення, так звучить наша Україна: «Гомоном степів» Григорія Китастого, відомою усім «Виростеш ти, сину» Василя Симоненка на музику Анатолія Пашкевича, народними «Козак од’їжджає» і «Чорна рілля ізорана». Зворушливо прозвучали й «Алилуя» Леонарда Коена, і романс Миколи Лисенка «Коли розлучаються двоє», і знана з репертуару Квітки Цісик «Місто спить» (автори Дмитро Луценко та Ігор Шамо), й інструментальний твір за мотивами «Пливе кача по Тисині», і, звичайно ж, пісня про калину, яку ми разом підіймемо і нашу славну Україну розвеселимо…
Приємне враження справили виступи юних митців, які займаються у школі гри на бандурі при ОДУМ (керівник Оксана Родак) і школи гри на бандурі в Чикаго (керівник Мотря Пошиваник-Каудиль). Якщо підростаюче покоління долучається до народного мистецтва, то це вселяє велику надію, що, як писав Шевченко, наша дума, наша пісня не вмре, не загине… І в цьому буде слава нашої України!
А поки що… Поки що ми мусимо прогнати з нашої землі ненависного сусіда-ворога. Ох, як тяжко дається нам кожен крок до переможної миті! Як дорого він коштує! Яку високу ціну платимо ми за своє бажання жити в мирній, квітучій Україні! Ціною життя і здоров’я наших захисників. Ось чому кожен, хто нині перебуває далеко від рідної землі, намагається хоч чимось прислужитися великій справі перемоги. Серед таких і UMANA — Медична Асоціація України в Північній Америці. Головним своїм завданням асоціація визначила забезпечення необхідним медичним обладнанням лікарень України та лікарів, які перебувають на лінії фронту. Звичайно, для придбання цього обладнання потрібні кошти. Ось чому для них важливий кожен долар, кожен цент. Ось чому філія UMANA ILLinois (президент відділу Олена Гордон, доктор Марія Дмитрів-Капеняк та доктор Ольга Магутяк) щиро вдячні ансамблю бандуристок Чикаго, що виручені зі свого концерту кошти вони вирішили віддати на потреби асоціації.
— Ми постійно перебуваємо на зв’язку із нашими колегами з України, – говорили на творчій зустрічі президент фундації UMANA пані Марія Грицеляк та пані Марія Дмитрів. — Відправляємо найнеобхідніше: критично важливі медикаменти, медичне спорядження, хірургічне обладнання, машини швидкої допомоги… Зараз збираємо кошти на придбання портативних дефібриляторів і портативних апаратів штучної вентиляції легень. Таким обладнанням користується американська армія. І в Україні воно вкрай необхідне для порятунку поранених бійців. Ця своєрідна міні-реанімація дозволяє підтримувати життя, поки пораненого доправлять від місця бою до госпіталю. Інколи це справді єдиний шанс вижити… Як розповідають нам лікарі військових госпіталів, за один день одним портативним дефібрилятором і апаратом штучної вентиляції легень можна повернути до життя десятеро людей. А війна триває… І зазнають поранень наші захисники… І ми просто зобов’язані робити максимум можливого, щоб рятувати їх від смерті… Щоб не летіли у наші міста і села чорні звістки… Тому й працюємо в ім’я життя… Кілька згаданих апаратів уже успішно використовуються в українських госпіталях. Зараз хочемо зібрати кошти ще хоч би на три. Вони недешеві. Потрібно більше ста тисяч. Радіємо кожній найменшій пожертві. Тим паче такій, як сьогодні: ансамбль бандуристок зібрані кошти (вхідний внесок і тихий аукціон) — близько 7 тисяч — доклав до нашого збору.
Бандуристки ж у свою чергу вдячні всім, хто допоміг їм організувати і провести цю надзвичайно важливу мистецько-патріотичну зустріч: президентці Українського Національного музею Лідії Ткачук, управі та працівникам музею — за безкоштовно надане приміщення та всебічне організаційне сприяння; UMANA, Галі Дідулі та гурту «Веселі часи» — за гарні речі для тихого аукціону; UMANA, Галині Федус та кафе «Шоколад», Лесі Клімченко — за частування по закінченні концерту; Мілі Угрин — за фотосесію для афіші, а Тетяні Пучінські — за фото з благодійної події; Марії Климчак та Оксані Чуйко – за організовані радіоінтерв’ю перед концертом; усім волонтерам від ансамблю бандуристок, від асоціації UMANA та від музею. І, звичайно ж, ведучому Анатолію Муштуку — за проведений вечір українською та англійською мовами, аби все, про що говорилося, було зрозуміле й англомовним глядачам, які прийшли на благодійний концерт колективу.
Сама ж музика не потребувала перекладу. Вона проникала у найглибші закутки душі життєдайними джерелами, що ллються зі срібних струн бандури. Напевно, саме так звучать струни серця нашої України — чисто і дзвінко. Наче спів жайворонка під синім небом, над золотим пшеничним полем. Ні, скажу інакше: під мирним небом і над мирним полем. Ми ж ані на мить не сумніваємося, що уже недалеко той час, коли вони стануть такими — мирними. Бо для цього і працюємо — кожен на своєму місці і кожен на своєму фронті. Навіть, якщо цей фронт творчий.
