Зробімо дитячу душу доброю

Вже розвішені скрізь годівнички,

Щоб пташки прилітали до них: 

Горобці і проворні синички…

Турбуватися треба про всіх.

Бо зима біла, сніжна, холодна,

Заморозити може пташат.

Ще для них вона  й дуже голодна, 

Де під снігом знайти тих зернят?

Де зимою комах відшукати, 

Як забрав все в лабети мороз?

Можеш зранку до ночі стрибати… 

А назавтра ще гірший прогноз… 

Бо завіють вітри й заметілі, 

А від голоду сили здають…

Всі ліси і поля білі-білі…

Де там їжу пташата знайдуть?

Хлібця крихт покладіть в годівничку, 

Чи насіння, маленьких зернят…

Збережіть горобця і синичку, 

Щоб зацвів навесні щедро сад.

От і настали суворі зимові дні, випало багато снігу, мороз починає набирати силу, а трохи згодом він добереться до річок, озер і ставків та захопить усе в своєї лабети, скує всі водойми так, що під ним мешканцям вод буде важко і дихнути… Але зате дітворі радість — можна кататися з гори на санчатах, на лижах, а по льоду — мчати на ковзанах, навіть виробляти різні піруети, як у цирку! Це ж стільки щастя і радості, стільки запалу, сміху, веселощів без меж!

Я пам’ятаю ці щасливі зимові дні, коли до вечора спускалися з гірки, коли гасали на ковзанах просто по дорозі, коли вирушали в мандри аж до лісу на лижах… Скільки то було радості, незабутніх вражень, сміху і різних пригод. щасливі роки дитинства і юності, вони і сьогодні приходять до мене у спогади і повертають у той незабутній і надзвичайно чарівний час… Пам’ятаю, коли поверталися додому, товіддавали мамі рукавички «стоячі» від морозу, такі ж були і валянки та пальта, але мами нас не сварили, а мовчки брали все те мокре і замерзле та клали на грубку для просушки, бо ж вранці треба дітям в школу, а надворі зима... А ми, набігавшись, сідали за стіл і наминали за обидві щоки все, що клали на тарілку, без розбору! Бо ж поки гралися, то про їду ніхто й не думав! Чудовий, неповторний був у нас час дитинства! Але крім того, що діти довго гралися на вулиці, у кожного з нас ще був і свій обов’язок. Бо хтось мусив наносити до хати води, дров, вугілля, піти в магазин по хліб, принести пошту, допомогти розгрібати сніг, якого могло нанести аж по вікна. Та й старшим людям діти з гідністю допомагали, бо як інакше? У нас не виникало навіть думки, щоб відмовитись від якоїсь роботи, коли тебе хтось попросив… Це був наш прямий обов’язок. А як же?У старших сусідів могло не бути дітей чи внуків, бо вони загинули на війні, чи просто померли від хвороб, а ми зобов’язані були потурбуватись про одиноких людей. Так нас вчили наші татаі мами, а вони й самі їм допомагали: і дров заготовити, і вугілля привезти та поскладати, і ремонт зробити і все — це просто так, по-сусідськи, бо як же інакше?

Люди були добрими і щирими, щедрими і мудрими. Так і дітей своїх вчили, виховували в нас доброту, людяність і мудрість. А найвеселіше з усіх занять для нас, дітей, це було доглядатиза годівничками, які дівчаткам робили тата, а от хлопчики самі старались їх майструвати! А старші хлопці, то вже такі гарні годівнички придумували, що кожному хотілося на неї подивитися та й підкинути хоч жменьку крихт для пташечок. Отож нашим обов’язком було годування пташок, щоденне чищення і підкладання корму. Ще з тих часів я запам’ятала, що крихти треба давати з білого хліба, а не з чорного, а насінням треба було збирати восени з різних бур’янів і рослин, особливо смакувало пташкам насіння соняшника. Тому ми заготовляли маленькі соняхи або розламані, які нам дозволялось брати з дому. А от для синичок можна було прив’язувати шматочки несоленого сала, бо вони його залюбки клювали… І так щодня у нас був прямий обов’язок — годування пташок. Що ми залюбки робили та ще й між собою обов’язково ділилися нашими спостереженнями, скільки прилетіло горобців, скільки синичок, а до когось ще й сойка прилетіла. Так ми знайомилися зі світом птахів і з добрим до них ставленням та турботою... Адже нам батьки розказували, як важко взимку виживати пташкам, і що вони гинуть не тільки від лютих холодів, але й від голоду, бо не мають змоги хоч десь роздобути собі насінинку чи крихточку хлібця. А моя мама розказувала ще такі сумні історії і про пташок, і про людей, які вмирали від голоду, що ми не могли стримати сліз і плакали, бо так нам шкода було і пташок, і людей, та й усіх на білому світі… Тому я з раннього віку знала, що голодна смерть найстрашніша, бо вона відбирає не тільки сили, але й розум…

От таке в нас було дивовижне дитинство, але ми й не підозрювали, що наші батьки виховували в наших душах доброту, милосердя, турботу про ближнього, щирість і щедрість наших сердець… А сьогодні уже зовсім інший час… І якби ж то не війна… Але вона у нас гримить, щодня летять ракети на наші будинки, лікарні, школи й електропідстанції, вони все знищують, все, що ми набудували для хорошого життя, вбивають мирних жителів, розстрілюють наше щастя. Що винесуть наші діти з сьогодення? А винесуть багато чого різного: і доброго, і страшного, нелюдського також…

Тому сьогодні треба наших дітей привчати до турботи про інших людей, за тих, хто самостійно не може пройти до магазину чи сам не може промести стежинку до хвіртки, чи принести водички, щоб зварити чаю… Багато чому доброму ми можемо навчити сьогоднішніх дітей у цей воєнний час, бо ми можемо їм показати їхню душу і зростити її красивою, світлою, чистою і доброю-доброю. А почати можна з найпростішого — з годівнички. Щоб це стало обов’язком дітей: почистити і покласти корм в годівничку для пташок, щоб вони не померли з голоду. І показати дітям, як це правильно зробити, залучити дітей до щоденного годування пташечок. Це зовсім маленька справа, але вона привчає дітей до систематичної турботи, вона накладає певний обов’язок, а це дуже важливо для формування характеру дитини. При цьому непомітно виробляється і любов до живого, а не віртуального світу, турбота про братів наших менших, щирість, щедрість і доброта! Та ще як розвиває у дітей спостережливість, додає знань. А це головне! Бо, кладучи зернятка в годівничку, дитина буде задумуватись над тим, що вона робить хорошу справу, підгодовує пташок, щоб вони вижили в цих важких умовах холоду і голоду… А потім, навесні ці пташечки прилетять у сад і будуть знищувати комахшкідників, які заважають розвиватися рослинам. Діти завдяки цьому ставатимуть добрішими, а доброта — це велика сила. Тому не слід ігнорувати таку, на перший погляд, зовсім незначну справу. Слід привчати дітей до того, що на них лягає певний обов’язок і його треба постійно виконувати, а це в свою чергу привчає дітей до відповідальності, до дисципліни. А потім, коли вони будуть спостерігати за пташками в годівничці — це принесе їм надзвичайну радість і насолоду та гордість від того, що це саме вони рятують пташок від голодної смерті, що це саме вони роблять таку хорошу справу.  Так само треба привчати дітей до того, щоб вони виконували посильну роботу і для своїх близьких, рідних, сусідів, і завжди слід хвалити їх за кожну хорошу справу, адже це підносить дитину в своїх очах, робить її відповідальною, щирою, світлою і доброю. А потім, коли ваша дитина виросте, вона завжди пам’ятатиме про те, що у неї є старенькі батьки, немічні сусіди, яким потрібна її допомога, і вона прийде, прибіжить, прилетить вам на допомогу, бо ви зробили її душу світлою і доброю, а серце щирим і щедрим. Тому успіхів вам, дорогі батьки. Вчіть своїх дітей бути добрими, а почніть все з простого і доступного — маленької годівнички. Щоб зиму перезимували не одна синичка з десяти, а всі десять з десяти! Щасти вам! І завжди пам’ятайте: «Добрі діти — батькам радість!».

А ще з дітьми можна разом і віршіписати! Це коли ви читаєте вірш, а останнє слово в кожному другому рядочку добирають за змістом і в риму самі діти! Тим самим ви і мову у них будете розвивати, і словниковий запас збільшите, та й про зиму вони щось більше дізнаються! 

На луг і в ліс, в міста і в села

Прийшла до нас зима ... (весела)!

Розвага є для дітвори —

Летіти на санках з ... (гори),

І на веселих ковзанах

Ковзатись можна на ... (катках).

На лижах можна покататись,

Та й на ногах з гори ... (промчатись),

І сніжки можна поліпити

Або сніговика ... (зробити)/

Хоч і холодна в нас зима,

Та суму зовсім в ній ... (нема).

Всім весело і є забава.

Буває, що зима ... (лукава).

За носа вхопить чи за вухо,

То випускає ... (завірюху),

А то хурделицю пускає,

Метелицею всіх ... (лякає).

А то буває просто ніжна,

Блискуча, гарна й ... (білосніжна).

А ще буває чарівна,

Бо робить чудеса ... (вона):

Засклить всі ріки і ставочки.

Поробить скрізь міцні ... (місточки),

І можна по річках ходити

Та так, що й ніг не ... (замочити).

Ще може в іній світ вдягнути.

Краса така, що й не ... (збагнути).

Так гарно, як у казці, всюди!

Тоді дивуються всі ... (люди).

Ото зима! Ото красива!

Чарівна, біла і ... (вродлива).

Зима холодною буває.

Та й що казати, кожен ... (знає)!

І в пору цю, як дні холодні,

Усі пташки такі ... (голодні) ...

Щоб зиму сніжну пережити,

Пташок потрібно ... (підкормити)!

Щоб їх минули дні печальні,

Зробили ви пташкам ... (їдальні).

І навіть як мете пороша.

Зима нам все одно ... (хороша)!! 

Вірші про зиму

А за вікном пухнастий сніг літає

А за вікном пухнастий сніг літає,

Доріжки покриває, мов пушком.

Легесенько у сутінках кружляє

Над полем, лугом, лісом і садком.

І так красиво, ніжно і казково,

Що хочеться дивитись без кінця.

А на душі так легко і чудово,

І теплотою повняться серця.

А сніг летить, таке чарівне диво!

Й душа летить назустріч в небеса…

Закохуватись в пору цю властиво,

Бо ж всюди спокій, радість і краса.

Гарна погода

Так гарно сонечко сміється

І так синіють небеса!

Хоч це зима, та не здається,

Бо всюди світиться краса!

Чарівно так й тепленько нині,

Але ще січень, ще зима!

Лиш голуби в небесній сині,

Весняних птахів ще нема…

А вже душа летіти хоче,

Душа так жде тепла, весни.

Але струмочок не дзюркоче,

Весна приходить лише в сни.

Та все одно — чарівна днина!

Бо ж сонце, неба голубінь!

Погода все-таки відмінна,

То ж не барися — в небо линь!

Завірюха

От мороз хапа за вуха,

Сніг і вітер — ЗАВІРЮХА!

Свище вітер без упину,

Це ж негода — ХУРТОВИНА!

Намітає сніг все вище,

От ХУРДЕЛИЦЯ як СВИЩЕ!

ХУГА, ЮГА, ХУГАВИЦЯ,

Замітає все СНІЖНИЦЯ!

От ХУРТЕЧА, от як віє,

ЗАМЕТІЛЬ мете, ЗАВІЯ!

А взялась вона звідкіль

ВІХОЛА ця, ЗАМЕТІЛЬ?

Це зима, та й що казати?

Треба двері ЗАЧИНЯТИ,

Щоб не намела багато

Снігу ВІХОЛА у ХАТУ.

А Земля, мов казка

А Земля, мов казка, чарівна і біла,

В інеї дерева, скрізь сніжок лежить.

Де весною річка ніжно голубіла,

Там сьогодні біла стежечка біжить.

Всюди тихо-тихо, спокій. Мріє тиша.

І такий чарівний, дивовижний світ.

Гілка не шелесне, вітерець не дише.

Лише червоніють снігурі між віт.

Вітаю всіх людей Землі з Новим роком!

З Новим роком!

Ось рік Новий висвічує дороги,

Несе ялинки і даруночки під них.

А я всім зичу миру й перемоги, 

Щоб скрізь пісні у нас лунали, радість, сміх!

Всім зичу щастя і ясної долі,

Хай вернуться живі і донечки, й сини.

Хай навесні співає жайвір в полі

І щоб ніколи в світі не було війни! 

Вірю в казку

В рік Новий, як у казку вірю,

Що здійсняться бажання всі.

А бажаю я щастя й миру

Й щоб земля зацвіла в красі.

Щоб світилися скрізь ялинки,

Зачудовано ліс шумів.

Щоб у ці чарівні хвилинки

Хтось кохання своє зустрів.

Щоб несли нас на крилах мрії,

Ніжна пісня довкіл лилась.

А у серці жила надія,

Світла мрія у всіх збулась.

І щоб казка в душі жила

Я добра вам бажаю, люди,

Світла, радості і тепла.

Хай міцним в вас здоров’я буде,

І щоб казка в душі жила.

Хай здоровенькі будуть діти,

Мама, тато і друзі всі.

Щоб могли ви завжди радіти,

Й зустрічати ранки в красі.

Щоб тепло прижилось в родині

Мир, добробут, любов цвіла.

Та щоб мир панував в Україні,

Щоб країна моя жила.

Щоб здійснилися гарні мрії,

А добро всюди верх взяло.

Щоб ніхто не втрачав надії

Й щастя завжди до рук пливло.

Зичу всім вам добра без краю,

Щоб дорога вас вдаль вела.

А найбільше миру бажаю

І щоб казка в душі жила.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.