Міфи Великого Перезавантаження (частина 2)
…Автори книги «Велике Перезавантаження» вважають, що одноіменний процес відбудеться в контексті трьох переважаючих загальносвітових сил, які вже сьогодні формують нашу реальність: взаємозалежності, швидкості та складності. На їхню думку – це тріо більшою чи меншою мірою впливає на нас усіх, ким би ми не були і де б не перебували.
Однак видається, що ці три складові є побічним продуктом глобалізації та технічного прогресу. У книзі взаємозалежність ілюструється цитатою, датованою приблизно 2010 роком, Кішора Махбубані – академіка та колишнього дипломата із Сінгапуру: «7 мільярдів людей, які населяють планету Земля, вже не перебувають у більше ніж сотні окремих човнів. Натомість, усі вони живуть у 193 окремих каютах на одному кораблі».
Взаємозалежний світ, на думку Клауса Шваба та його співавтора Тьєррі Маллере, – це світ глибокого системного взаємозв'язку, в якому всі ризики впливають один на одного через систему складних взаємодій. На їхню думку, за таких умов твердження, що економічний ризик буде обмежено тільки економічною сферою або те, що екологічний ризик не матиме наслідків для ризиків іншого характеру (економічних, геополітичних тощо), більше не прийнятне. У взаємозалежному світі ризики підсилюють один одного і водночас створюють каскадні ефекти.
Однак прийняття складності як невідворотності надає широкий простір для найрізноманітніших маніпуляцій та сприяє приховуванню справжніх цілей. Ба більше, сучасні комп’ютери, які обробляють величезні масиви інформації, та штучний інтелект дають можливість «планувальникам» за прикриттям інформаційного шуму реалізовувати задумане. Пересічному обивателю ця система зв’язків залишається недоступною, а якщо він і насмілиться звинуватити когось у злих намірах, то довести це без відповідних аналітичних інструментів буде практично неможливо.
Автори концепції «Велике Перезавантаження» вважають, що у сьогоднішньому світі все рухається набагато швидше, ніж раніше, і провідну роль у цьому відводять Інтернету. Вони вбачають швидкість усюди: кризових явищах, соціальному невдоволенні, технологічних розробках і впровадженнях, геополітичних потрясіннях, фінансових ринках і, звичайно ж, у розповсюдженнні інфекційних захворювань. Явище одержимості швидкістю настільки масове, що деякі експерти називають його «диктатурою терміновості». Як тут не згадати мудрі українські прислів’я: «поспішиш – людей насмішиш»; «поспіхом робити – сатані годити»; «скорий поспіх – людям посміх» тощо. Зате швидкість, як і два інші елементи, може слугувати вдалим прикриттям для маніпуляцій, оскільки наявність «негайності» не дає можливості оговтатися.
Шваб і Маллере вважають, що ніщо не проілюструвало «швидкість» наочніше, ніж прогрес COVID-19 у березні 2020 року, коли менше ніж через місяць із «виру, викликаного приголомшливою швидкістю, з якою пандемія охопила більшу частину світу, постала нова ера». Однак, якщо поглянути на цю швидкість у ретроспективі, то видається, що тут справа не стільки у поширенні вірусу, скільки у медійному супроводі процесу, включно з тезами цифровізації, ізоляції та підконтрольності.
Читайте також: Міфи Великого Перезавантаження (частина 1)
Автори зазначають ще один важливий наслідок швидкості: особи, які віришують, мають більше інформації й аналітики ніж будь-коли раніше, проте менше часу на ухвалення рішення. Для політиків і керівників бізнесу потреба у стратегічній перспективі все частіше конфліктує з повсякденним тиском негайних рішень, що особливо очевидно в контексті пандемії, і посилюється складністю. На практиці ми побачили, що під тиском «інформації й аналітики» політики приймали очевидно безглузді рішення. Наприклад, по містах України, а у Львові зокрема, мешканцям забороняли відвідувати… парки! Водночас працювали супермаркети та продуктові ринки. Ніхто за ці «перегини» не те що не поплатився посадою – навіть вибачень не було!
Щодо складності системи, то у книзі наведено цитату психолога Герберта Саймона, який визначив складність як «систему, що складається з великої кількості частин, які взаємодіють у непростий спосіб».
Автори вважають, що складність можна умовно виміряти трьома факторами:
1) обсягом інформаційного змісту або кількістю компонентів у системі;
2) взаємопов'язаністю, що визначається як динаміка взаємної чутливості між цими частинами інформації або компонентами;
3) ефектом нелінійності (нелінійні елементи часто називають «переломними моментами»); нелінійність – це ключова особливість складності й означає, що зміна навіть одного компонента системи може призвести до несподіваного і непропорційного ефекту в іншому місці.
Тому пандемію тут названо складною адаптивною системою, що складається з безлічі різних компонентів або фрагментів інформації (настільки ж різноманітних, як біологія або психологія), на поведінку яких впливають такі змінні як роль компаній, економічна політика, втручання уряду, політика охорони здоров'я або національне управління.
У глобальному взаємопов’язаному світі будь-яка значима, а тим паче «підсвічена» ЗМІ подія чи процес є такою системою. Сьогодні ми це бачимо на прикладі війни в Україні, зокрема, в контексті задекларованої загрози масового голоду. Але чи так це насправді, якщо взяти до уваги, що частка України у світовому виробництві пшениці становить 8%? Чи не приховує «складність», як і «швидкість», дещо інші цілі, ніж задекларовані? Жодної конспірології, адже збільшення статків найбільших фармацевтичних компаній на десятки мільярдів доларів під час пандемії свідчать про наявність великих фінансових інтересів. І як тут не згадати цитату Томаса Джозефа Даннінга (яку хибно приписують Карлу Марксу), що капіталіст при 100 відсотках прибутку нехтує всіма людськими законами, а при 300 відсотках готовий на будь-який злочин, навіть якщо є ризик бути повішеним.
Щоби проілюструвати поняття «складність» автори згадують вислів фізика-теоретика і президента Вірменії Армена Саркісяна «квантова політика», яка, начебто, ведеться у сильно взаємопов’язаному, невизначеному, неймовірно складному та мінливому світі, та ще й узалежнена від положення спостерігача. Шваб і Маллере вважають, що пандемія COVID-19 оголила цей квантовий світ. Сумнівне твердження.
Насправді більшість аспектів складності приховані у сучасній фінансовій системі, яку все більше експертів називають відверто спекулятивною. У 2014 році відомий дослідник грошей Бернар Лієтар стверджував, що середньодобовий обіг валюти у 2010 році становив 4 трильйони доларів, з яких лише 2% обслуговували реальний сектор економіки. У 2020 році експерти оцінювали середньодобовий обіг валюти у 10 трильйонів доларів (250% зростання до 2010 року). Проте валовий світовий продукт за цей період зріс лише на 26%, що свідчить про те, що частка світового спекулятивного капіталу становить більше 99% всієї грошової маси. Уявляєте собі, яку взаємопов’язаність і невизначеність в усіх сферах людського життя породжує така ситуація? Згадайте лишень, як заяви Ілона Маска у Твіттері штормили ринки криптовалют! Ось вам і ефект «спостерігача»!
Додайте до нестійкості спекулятивної фінансової системи домінування економік корпорацій над економіками держав, негативну динаміку кліматичних змін, вплив соцмереж на громадську думку, нав’язування дивних, а часом відверто неприродніх цінностей та інші фактори, зокрема перелічені у Доповіді Римському клубу «Come On! Капіталізм, недалекоглядність, населення і руйнування планети», і, можливо, ви погодитесь, що взаємозалежність, швидкість і складність не були породжені пандемією, а власне зробили її тим жахливим явищем, з яким людству довелося зіткнутись у 2020-2022 рр. і яке ще зарано відправляти в архів історії.