Ваші діти

З дітьми частіше треба говорити

Про все на світі, про добро і зло…

Вони повинні просто вчитись жити, 

І щоб життя в них радістю цвіло.

Постійно з ними спілкуватись треба, 

Тлумачити їм істини прості,

Щоб світ пізнати в них була потреба, 

Щоб знали, що робити у житті.

Дітей потрібно усьому навчати: 

Культурі, що до нас з віків прийшла, 

Про людяність і чесність розказати — 

Це щоб душа в них світлою була.

Батькам із дітьми треба поруч бути, 

Підтримати в хвилини нелегкі,

Поцілувати й міцно пригорнути,

І захистити їх у дні важкі. 

З дітьми постійно треба розмовляти, 

Щоб розуміли мову і слова.

І біль чужий уміли відчувати, 

Й душа була чутлива і жива…

Дітей навчити треба говорити, 

Щоб слово правди в дивосвіт несли.

Їх щохвилини треба вчити жити,

Щоб в світі цім хорошими були.

Ви ж будете із ними доживати, 

Тож дайте їм свою любов й тепло.

Щоб вас вони уміли пригортати 

І всім вам затишно і радісно було.

.

У своїх зверненнях до батьків я постійно наполягаю на тому, що в дітях треба ростити доброту і любов, щирість і щедрість, співчуття і ласку, людяність і милосердя… Адже тільки тоді, коли вони матимуть добре і співчутливе серце, світлу, сонячну душу. З них виростуть прекрасні люди, до чого ми всі так прагнемо. Та хтось мені і заперечить, звертаючи увагу на сьогодення, де не припиняється війна, смерть, біль і страх, горе і відчай… Звичайно, часи сьогодні тривожні і нелегкі, бо щодня ми чуємо повітряні   тривоги, бачимо руйнування, знищення наших мальовничих міст і сіл, рідних полів, лісів, річок, парків, дитячих садочків та шкіл. Адже все це зло, яке до нас принесла росія, і тепер кругом нас ненависть, розруха, біда, смерть, яка аж ніяк не викликає позитивних почуттів і добрих слів…

Але задумаймось на хвилину… Це ж не ми, а рашисти нам принесли це зло, це вони ненавидять лютою ненавистю нас, українців, і весь цивілізований світ, це вони аж тріскаються від заздрощів і захлинаються своїми матюками від люті… Це вони, рашисти, кляті орки несуть по всьому світу біду, голод, розруху, війни, смерть… От що робиться,  коли дітей виховувати в негативі, злобі, в атмосфері гордині, зневаги до людей, ненависті, брехні і себелюбства… І ті, хто бачив або відчув на собі ті звірства росіян-завойовників, сто разів подумають над тим, що треба робити, щоб наші діти не виросли такими бандитами, підлими виродками, як орки. Тому прошу вас усіх, не закладайте у дитячі серця злобу і ненависть, вчіть їх позбуватися тих семи смертних гріхів, до яких людина може скотитися; ростіть їх добрими і мудрими, вчіть їх бачити в цьому дивовижному світі все найкраще, світле, чисте і сонячне, вчіть їх впиватися красою цього дивовижного світу, навчіть їх допомагати і людям, і тваринкам, щоб їхнє серце стало милосердним, щирим, щедрим і співчутливим.  

Наш український народ пережив не одну навалу ворогів, адже у кожному столітті на нас хтось нападав, бо всіх вабила, притягала, мов магнітом, наша дорогоцінна земля, її надра, ліси, водні ресурси і чудова родюча земля. Багатьом хотілося розширити свої території за наш рахунок. Але народ тисячоліттями відохочував усіх зайд, бо це наша, священна, Богом дана українська земля — Україна! Тому на ній  довго не приживались жодні окупанти.

А тепер двадцять перше століття, вік передових технологій, невиданих раніше досягнень. І сьогодні дикими здаються війни, захоплення чужих територій, набіги і розкрадання чужого майна, заводів, шахт, фабрик та підле  викрадення  побутової техніки з квартир і вивезення їх на свої території. Це справді — дико! А російська солдатня не гребує нічим, а російська влада дає накази красти і вивозити з України заводи, метал та й усе, що бачить… І це настільки дико, що не вкладається в голові… Як таке може бути? А воно є! Це у нас відбувається щодня і щогодини. Ворог все знищує, все розкрадає і вивозить до себе. Це такі ж набіги, як і колись були, тільки ще лютіші, бо тепер інша, досконаліша зброя, а в головах у рашистів все ті ж загарбницькі погляди і звички, в цьому вся ця варварська росія і її варварське населення, народ-диявол і загарбник… Ворог, як і колись, краде все, що бачить, він, як і давно, ґвалтує жінок і дітей, вбиває і викрадає людей та вивозить у свою орду. Він, як і в ті далекі тисячоліття, має ті ж самі звички і той самий розум, на жаль… А все йде від сім’ї, від виховання, від людської душі… Бо яка душа, які погляди, таке й виховання. А яке виховання, таке й населення… От чому нам усім треба усвідомити, що ми сьогодні повинні виховувати своїх дітей не злими орками, а добрими і світлими, щирими і душевними, бо як гукнеш, так і відгукнеться, що посієш, те будеш і збирати…  

Як показує життя, всі війни рано чи пізно закінчуються, всі чорні смуги з часом змінюються на білі, а діти залишаються такими, якими ми їх виховали. Вони дорослішають, але несуть у світ ті цінності, які набули зі свого дитинства. Звичайно, хтось може себе зробити в житті, але здебільшого — ні. Може лише поглибити в собі добрість і щедрість, ласку і любов або ж ненависть і лють, зажерливість і гординю… Таке життя… Тому нумо прагнути до кращого і в своїй душі нарощувати любов і милосердя, красу і радість. 

Кажуть, що краса врятує світ. Але ж ні… Сама по собі краса не може цього зробити. Вона може щось змінювати за посередництвом людини. Це самі люди повинні відкривати красу перед дітьми і дорослими, це вони повинні звертати увагу всіх на красу цього світу, на красу людської поведінки, стосунків, мови, культури, пісні, творчості, доброти… Це люди повинні нести у світ цю неймовірну красу, звертати на неї увагу, розкривати її перед іншими і заполоняти нею серця дітей і дорослих. І лише тоді вона почне працювати на людей. Бо ж не кожна людина підніме голову, щоб побачити  чарівну блакить неба, і не кожне серце розтривожить велич нічних зірок чи веселковий цвіт весняного лугу… Тому на красу треба звертати увагу дітей завжди, щоб вони могли не тільки бачити і насолоджуватись нею, а й помічати її в усьому і захоплюватись, а також творити красу в житті. І тільки тоді, як ми постійно звертатимемо увагу дітей на красу, вона почне проникати у їхню душу і серце, а мозок почне працювати в правильному напрямку. Тому дуже важливо саме в такий тривожний час вести дітей в природу, показувати красу квітів і навколишніх пейзажів, чарівність осіннього листя, безмежну синяву неба, велич нічних зірок…

Учити дітей мріяти, творити нові казки і вірші, малюнки і картини. А головне — хоч трішечки відволікти дітей від страшних подій сьогодення, від розрухи і горя, від біди і відчаю. Це допоможе їм бути спокійнішими і принесе хоч краплинку радості й щастя. Після кожної такої прогулянки важливо посидіти в тиші і все пригадати, відтворити в пам’яті всі хвилинки захоплення красою, можна відтворити це в слові, в малюнку чи в музиці… Це надзвичайно важливо. Адже саме в такі моменти народжується потяг до творчості і самовираження. І саме в такі хвилини краса починає благотворно впливати на розум і душу дитини. Тому звертайте увагу на такі важливі моменти, привчайте дітей до всього красивого: в природі, в слові, в малюнку, у дитячих виробах, в музиці… Хай вони вчаться не тільки спостерігати і бачити, але й творити красу.

От тоді краса і врятує світ, коли вона проникне в кожне любляче серце і заполонить всю душу, змусить розум дивитися і бачити, слухати і чути, думати і говорити. Тоді це буде активна краса, яка не робить нікого байдужим, а заохочує до споглядання, до творчості, до мислення… Тоді вона приноситиме натхнення, бажання не тільки спостерігати і милуватися красою, але її пропагувати і творити, та оберігати і примножувати… Краса — це не просто забаганка, адже вона вчить людину бачити все світле і радісне, вчить мріяти і спостерігати, привчає до творчості і самобутності… У красі надзвичайно велика сила, тому не можна нею нехтувати... Нею треба заполоняти, насичувати душу людини. Тому будьте частіше з дітьми, привчайте їх бачити красу в усьому, робіть з ними цікаві вироби з паперу, з пластиліну…  Вчіть їх мріяти про мир, про завтрашній красивий день, про нашу світлу перемогу… Частіше будьте зі своїми дітьми, набудьтеся з ними, поки вони малі, бо час так швидко летить…

В руках дитячих білі голуби

В руках дитячих білі голуби,

Їх виробили із паперу діти.

Щоб був скрізь мир і не було журби,

А всі могли сміятися й радіти.

Щоб був скрізь мир і не було війни

І щоб пісні веселі скрізь лунали.

Щоб снились дітям кольорові сни,

Всі діти в світі тата й маму мали.

Щоб всі щасливі й радісні були,

А вибухи їх більше не лякали.

Й народи всі у дружбі зажили,

Й майбутнє світле всі на світі мали.

Голубко миру! В білий світ лети

І розкажи, як діти хочуть миру.

Любов’ю кожне серце освіти,

І наділи всіх добротою щиро.

Живімо в мирі

Я так не хочу, щоб війна тривала,

Я миру хочу, щастя і тепла.

Життя вже у скількох вона забрала,

Скількох вона в могилу завела?

І скільки бід вона ще пророкує,

Ще скільки сліз у тій війні проллють?

Чого вам, нелюди, в житті бракує?

Вони не знають, а в атаку йдуть…

Покликані стріляти, руйнувати,

Вони не бачать радості й краси.

Позбавлені любові, йдуть вбивати

Без жалості… О, Господи, спаси!

Земля вже плаче від страждань і болю,

Здригається від вибухів земля.

Як краплі крові — маків цвіт по полю,

Бо кров’ю вже насичені поля.

Наш чорнозем…

На ньому б хліб ростити,

Щоб люд ніколи в голоді не жив…

А нам би всім у добрім мирі жити,

Щоб кожен один одного любив…

Не треба нам планету плюндрувати,

Не треба нам ні сльози, ні жалі…

Не треба нищити, страждати, убивати…

Живімо в мирі, люди, на Землі!

Воєнна осінь

Ах, небеса які чарівно сині!

Осіннє золото під сонечком блищить,

Фашист російський у моїй країні,

По наших селах і містах гатить.

І по будинках, там, де сонні діти,

По залізницях, школах і мостах…

А ми прийшли у білий світ, щоб жити,

А жити не дає війна і страх…

Фашистська жити не дає Росія,

Руйнує долі, все довкіл крушить…

Поміж народів ворожнечу сіє,

Ракетами і день, і ніч гатить…

А в Україні в нас — краса осіння!

Опале листя казку шепотить…

Та замість пісні — плач і голосіння,

Бо гинуть люди… Ну, а їм би жить!

А їм би милуватися красою,

Що шле природа, їм би світ любить!

Та от душа осінньою порою

Злітає тихо у ясну блакить…

А на Землі лишились мами, діти,

Брати і сестри, жінка, чоловік,

Чарівні мрії і чудові квіти…

Коротким дуже видався їх вік…

Лети, голубко біла

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому.

Бо голуб миру, кажуть з давніх літ,

Приносить радість родові людському.

Бо що ж дорожче в світі є за мир?

Та й за життя — ціннішого немає.

Коли піснями сповнений ефір,

Сміються діти і душа співає.

Коли панує щастя і любов,

Танцює понад квітами комашка,

У світі мир — основа із основ,

І символ миру — білосніжна пташка.

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому!

Неси всім щастя, передай привіт

Усім народам, людові земному...

Коли є мир

Мир — найважливіше, що є у світі.

Коли є мир, то радість навкруги.

Тоді щасливі і батьки, і діти,

Заквітчані у річки береги.

Тоді в людей є добрі сподівання,

В природі спокій, радість і пісні.

Подорожують люди без вагання,

Всі дні чудові, гарні і ясні.

Бо мир — це тиша, щастя і надія,

Чарівність всюди, чисті небеса.

Збуваються в людей найкращі мрії,

А всіх оточує земна краса.

Тоді лунає щирий сміх навколо,

І невимовно гарним світ стає.

А діти йдуть навчатися у школу,

У всіх людей тоді майбутнє є.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.