Про Галичину

ЧАСТИНА 2

Усіх міст на Галичині налічується 98; ринкових або базарних місць — 197. 

Сільських громад є 6 246; вони охоплюють 6 700 населених пунктів. Окрім того, в країні нараховується 5 555 маєтків (Gutsgebiet); з них із житловими будинками — 4 609, а без житла — 946. 

Галичина куди краще забезпечена залізницею, ніж губернії Київська, Подільська та Волинська разом узяті. Загальна протяжність залізничних доріг становила 4 502 км. 

Також Галичина має добре розвинену мережу шосейних доріг. Загальна їхня протяжність у 1912 році була 14 500 верст. Із них: державних — 2 880 верст, обласних — 1 828 верст, повітових — 2 751 і волосних (ґмінних) 7 219 верст. 

У 1911 році в Галичині існували такі вищі навчальні заклади: 

Університети — 2;

Технологічний інститут — 1;

Академія мистецтв — 1;

Ветеринарний інститут — 1;

Сільськогосподарський інститут — 1.

Щодо середніх навчальних закладів, то вони були наступними: 

Гімназій — 68 (з них казенних 54, приватних чоловічих — 6, приватних жіночих — 8);

Реальних училищ — 13;

Духовних семінарій — 5;

Учительських інститутів — 31;

Комерційних інститутів — 20;

Сільськогосподарських і лісових училищ — 2.

Щодо нижчих шкіл, то їхня кількість є наступною:

Ремісничих шкіл — 161;

З галузей сільського господарства — 17;

Шкіл гірничих — 2;

Шкіл акушерських — 2;

Шкіл з кування коней — 1;

Початкових сільськогосподарських і міських — 5 620;

Інших учбових і виховних закладів — 247.

Головним містом Галичини є Львів. За переписом 1910 року тут мешкало 206 527 мешканців, з яких близько 30% були євреями. Зовнішньо місто вражає своїм благоустроєм; тут є ціла низка чудових будівель, парків і садів, хороші чисті вулиці, електричне освітлення, трамваї та інше — все це надає Львову образ великого, жвавого, європейського міста. 

Список міст Галичини з відсотком єврейського населення:

Львів — 206,5 тис (30% євреїв);

Краків — 150,3  (25% );

Перемишль — 54 (30%);

Станіславів — 33 (60%);

Тарнополь — 33,8 (70%);

Галич — 5 (65%);

Коломия — 40,5 (70%);

Тарнув — 37,2 (60%);

Ярослав — 24,9 (60%);

Стрий — 30,2 (60%)

Новоторг — 9,2 (15%);

Закопане — 5,3 (15%).

Площа Галичини (78 497 кв кілометрів), за головними угіддями розподілена наступним чином: 

Землі під полями — 3 806 619 га або 48,5%;

Землі під лугами  —  873 615 га або 11,1%;

Землі під садами  —  108 884 га або 1,4%;

Землі під виноградниками — 17 га;

Землі під пасовиськами — 738 604 га або 9,41%;

Землі під «альпами» — 33 419 га або 0,42%;

Землі під лісами — 2 015 528 га або 25,7%;

Землі під озерами й болотами — 18 340 га або 0,23%.

Землі вільні від податків (сюди входять землі під забудовою, подвір‘я, дороги та інші, які не обкладаються податком) — 254 226 га або 3,24%.

У такий спосіб, найбільше площ країни зайнято під польовими угіддями — 48,5%; на другому місті ліси, які займають 25,7%, далі луги — 11,1%, і пасовиська — 9,41%. 

Загальна кількість господарств на Галичині 1 008 541 шт. З них: суто сільські господарства — 900 499; лісові — 991; змішані — 106 833; садові — 218.

Величина окремих господарств: 

менше 0,5 га — 68 890 (6,8%);

від 0,5 до 1 га — 124348 (12,8%);

від 1 до 2 га — 233263 (23,1%);

від 2 до 5 га — 376574 (37,8%);

від 5 до 10 га — 150471 (15,0%);

від 10 до 20 га — 38667 (3,8%); 

Всіх більших за площею — близько 2 %.

Більша земельна власність у Галичині поділялася на дві великі групи: 

1) Власність табулярна або домінікальні землі **.

2) Власність нетабулярна.

До першої належали землі поміщиків, які були такими ще за кріпосного права; ці землі не входили до складу ґмін. У відсотках табулярні землі розподілялися наступним чином: 17,8% — належали казні; 71,5% — приватним особам, християнам; 10,8% — євреям; 0,9% — юридичним особам. 

Під угіддями в табулярних маєтках знаходиться: 1/4 всієї ріллі (27,2%) і 4/5 лісів (84,7%). 

Зазначено, що прослідковується динаміка збільшення землевласників серед євреїв; це явище має ту особливість, що євреї, стаючи власниками землі, не робляться її господарями. Єврейське землеволодіння в Галичині, у 1910 році, було наступним: володіння понад 5 000 га (4 575 десят.) — 18% євреїв землевласників; від 2 000 до 5 000 га (1 830-4 575 десят.) — 16%; 500-2 000 (457-1 830) — 37%; менше 500 га (457 десят.) — 29%.  

Ось найбільші землевласники в Галичині: 

1. Казенні володіння — близько 274,5 тис. десятин, галовним чином ліси.

2. Уніатська митрополія — 33,8 тис. десятин.

3. Майорат*** Skarbek (рід Скарбків) — 30,2 тис. десятин.

4. Католицька митрополія — 13,5 тис. десятин.

5. Іоган Лібіх & К — 58,8 тис. десятин.

6. Граф Р. Потоцький — 44,2 тис. десятин

7. Ерцгерцог Альбрехт — 41,6 тис. десятин.

8. Zadik & К — 35,9 тис. десятин. 

9. Popper — 30,2 тис. десятин.

10. Граф Я. Потоцький — 23,4 тис. десятин.

11. Граф Джедушскій [вочевидь — Дідушицький — авт.] — 22,4 тис. десятин.

12. Граф Бадені — 21,3 тис. десятин тощо. 

Тваринництво

В Австро-Угорщині вже давно запроваджено перепис худоби. Станом на 1910 рік у Галичині було: 905 807 коней (у 1900 р. — 869 000 голів), 2 505 012 голів великої рогатої худоби (у 1900 р. — 2 718 166), 1 835 935 свиней (у 1900 р. — 1 264 334), 378 243 овець і кіз (у 1900 р. — 437 697). 

Отже, у 1910 році на 1 000 мешканців припадало 112,8 коней; 312,2 голів великої рогатої худоби; 228,8 свиней і 44,7 овець.

На Галичині нараховується майже 1,6 млн дійних корів, які дають у середньому 1 200 літрів (97 відер) молока на голову в рік. У 1905 році було 12 молочних товариств, з яких у західній Галичині — 8. 

За переписом 1910 року, в Галичині нараховувалось 326 194 вулики. В 1900 році їх було 211 200, а в 1880 році — 296 000. Найбільше бджільництво розвинуте у східній Галичині, між Львовом, Дністром і російським кордоном. Загалом у країні збирають у середньому близько 200 тис. пудів меду і 3-4 тис. пудів воску.

Штучне розведення риби в Галичині розповсюджене — тут дуже багато ставів. До прикладу, на Покутті, тобто у місцевостях на березі Дністра, в 1912 році їх нараховувалося більше 550. Багато риби вивозиться в Німеччину. 

Лісова справа

Якщо взяти площу Галичини, то 25,7% її покрито лісами. Аналогічний показник у Волинській губернії — 25,8%. У Київській губернії цей показник становить 15,6%, а Подільській — 9,5%. 

На Галичині казенні ліси становлять 14%, приватні — 71%, селянських товариств — 5,1%, церковні — 3,7%, майоратні — 2,8%. 

За породами ліси поділяються на три головні групи:

Хвойні — 46,3%;

Листяні — 29%;

Змішані — 24,7%.

Середньорічний приріст деревини визначається в 3,1 куб. метра з гектара. 

Автор у примітці зазначає: «Відвідавши всі культурні країни земної кулі, я змушений сказати, що ніде, в жодній країні до лісової рослинності не ставляться з такою легкістю, й ніде так енергічно її не знищують, як у нас на Батьківщині [йдеться про росію. — авт.]. Сумні наслідки цього відчуває саме населення, але воно вже безсильне щось зробити. В таких багатих губерніях як Подільська, Полтавська та інших, дрова продаються на фунти і їх усе важчей важче придбати. Одним словом: обезліснення дійшло до того, що стає економічним лихом і вимагає великої енергічної праці та значних коштів аби відновити порушену рівновагу земельних угідь». 

По управлінню казенними лісами, площа яких 257,7 тис. десятин, Галичина поділена на дві дирекції: західну та східну. В 1-й нараховується 25 окремих лісництв, підпорядкованих трьом ревізорам, а в 2-й — 24 лісництва, теж підпорядкованих трьом ревізорам. Середній розмір одного лісництва — 5 260 десятин. 

Промисловість і торгівля

У 1911 році в Галичині діяло 9 банків із загальною сумою статутного капіталу 41 млн крон (16,4 млн рубл.). Серед 5 найбільших банків, чотири розташовувалися у Львові: Банк Крайовий Королівства Галичини та Лодомерії (1883 р. заснування); Галицька ощадна каса у Львові (1844 р.); Галицький акціонерний Банк іпотечний у Львові; Галицьке товариство Кредитне земельне у Львові. Крім того віденські банки і декотрі німецькі мають відділення в різних містах Галичини. Але, якщо статутний капітал Галицьких банків склав у 1911 році лише 3% від загальноїсуми статутного капіталу всіх австрійських акціонерних банків, то на долю Чехії припало аж 23%.

У 1902 році в Австрії було здійснено промисловий перепис, згідно з  яким у Галичині нараховувалося: 80 884 промислових підпрємства з 238 116 працівниками; 99 188 торговельних підприємств із 146 473 працівниками. 

Кількість одноосібних підприємств у промисловості склала 38%, а в торгівлі 48%. Частка підприємств з чисельністю від 2 до 5 осіб становила 48% і 36% відповідно; з чисельністю від 6 до 10 осіб — 3% та 1%. Компаній з чисельністю більше 100 осіб налічувалося 145 у промисловрсті та 4 у торгівлі.

Якщо взяти спеціалізацію підприємств по галузях, то бачимо наступну картину: 19 148 підприємств — це готелі та корчми (30 455 зайнятих осіб); 

18 405 — виготовлення одягу (36 486); 

15 340 — виробництво їжі та напоїв (40 692); 

6 193 — будівельна справа (16 899); 

5 951 — обробка металу (13 571); 

5 129 — обробка дерева (19 543); 

2 110 — обробка мінералів (15 108); 

1 955 — машинобудування (9 631); 

1 298 — гірнича справа (25 332). 

Відтак у Галичині, яка займає 26% всіх австрійських земель (тут порівняння береться лише з землями австрійської імперії, без врахування угорського королівства), на яких мешкає 28% населення, розташовано 15,8% промислових підприємств, де працює 10,1% від загальної кількості робітників.

Якщо ж порівняти західну та східну Галичину, то західна займає 29,5% території, у ній проживає 34% населення, розташовано 27% промислових підприємств, де працює 31,2% від усього числа таких робітників у країні. 

У Львові промислових підприємств більше ніж у Кракові. 

У Галичині діють три торгово-промислові палати: у Львові, Бродах і Кракові. 

Серед сільського населення Галичини розповсюджені такі ремесла: ткацтво полотна, домашнього сукна та іншого; вироби з дерева (в основному на гірських територіях), вироби з глини; вироблення килимів; гуцульські вироби з міді, глини та дерева, прикрашені різьбою та гарними візерунками; виготовлення корзин, виробів з соломи та інше. 

Загалом у Галичині в 1910 році мешкало 8 022 126 осіб (у 1900 — 7 315 929), було 1 589 935 сімей і 1 251 139 будинків. 

Населення деяких міст і повітів у 1910 (в дужках — у 1900 році) :

Львів — 206 574 (159 877);

Львів (повіт) — 161 733 (128 033) в т.ч. Клепарів — 6 813 (3 090), Замарстинів — 11 699 (7 839);

Бібрка — 5 631 (5 315), Бібрецький повіт — 87 634 (79 390);

Броди — 18 055 (17 361), повіт — 145 315 (137 903);

Добромиль — 3 633 (3 309), повіт — 72 312 (67 274);

Дрогобич — 35 886 (19 432), повіт — 183 221 (134 056);

Городок — 13 382 (11 845), повіт — 80 158 (71 482);

Яворів — 10 034 (6 571), повіт — 86 664 (78 002), в т.ч. Шкло — 2 084 (1 909);

Кам’янка Струмілова [Кам’янка Бузька — авт.] — 8 068 (7 310), повіт — 115 548 (104 094);

Мостиська — 4 770 (4 674), повіт — 88 008 (79 184), в т.ч. Судова Вишня — 4 807 (4 785);

Перемишляни — 4 967 (4 743), повіт — 86 623 (77 238);

Рава Руська — 10 440 (8 927), повіт — 115 404 (105 185);

Рудки — 3 715 (3 247), повіт — 76 768 (68 348);

Самбір — 20 258 (17 089), повіт — 107 322 (96 215);

Сколе (повіт-?) — 54 430 (49 771);

Сокаль — 11 616 (9 609), повіт — 110 726 (100 155);

Старий Самбір — 4 918 (4 569), повіт — 59 509 (56 859);

Стрий — 30 203 (23 205), повіт — 79 386 (66 637);

Турка — 10 910 (6 080), повіт — 85 849 (71 057);

Золочів — 13 212 (11 842), повіт — 117 667 (108 886);

Жовква — 9 463 (8 966), повіт — 99 562 (90 227), в т.ч. Великі Мости — 5 396 (4 554)

Жидачів — 3 872 (3 347), повіт — 83 175 (74 158), в т.ч. Миколаїв — 3 455 ( 3130).

* У передмові дається таке поясненя:

Кілометр = 0,938 версти = 469 саженів.

Гектар = 0,915 десятин.

Квадр. кілом. = 0,88 квадр. версти.

Кілограм = 2,44 фунта.

Центнер = 6,1 пуда.

Крона = 40 коп.

Метр = 0,469 саж. = 22,5 вершк.

Літр = 0,081 відра.

Гектолітр = 8,1 відра. 

** Домінія (або табулярна власність) — форма земельної власності (вотчинної, церковної, державної) у період феодалізму, що поєднувалася з уособленою владою шляхти, церкви, держави (з Вікіпедії).

*** Майорат — обов’язковість наслідування родового володіння старшим сином та найменування володіння на такому праві. Власне майорат було впроваджено у середньовічне право Європи у XIV–XV століттях, але схожі правові норми існували в багатьох суспільствах. Метою майорату було запобігання роздрібленню володінь феодала між численними нащадками. За майорату увесь маєток і титул переходив до єдиного спадкоємця. Майорат з одного боку сприяв збереженню сили старої аристократії, а з іншого призводив до появи величезного прошарку так званих «молодших синів» — людей знатного походження, які не могли розраховувати на спадок і змушені були шукати успіху в різних сферах діяльності, здебільшого на державній службі чи у війську (з Вікіпедії). 

Текст у авторському перекладі з книги «Славянскія земли. Сельское хозяйство в славянских землях в связи с общим развитием этих стран». Н.А. Крюков. Петроград. 1915; Г.У.З и З. Департамент Земледелия.

Додатково

Перед ll Світовою у Львові мешкало: 320 300 чоловік; з них 41 900 — українці; 9 200 — українці з польською мовою; 163 200 — поляки; 102 200 — юдеї; 3 800 — німці й інші. З дослідження Володимира Кубійовича «Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 року.

Якщо уважно переглянути дані етнографічних досліджень, то легко переконатися, що міста Галичини були переважно польсько-єврейськими, а села, де власне й проживало корінне населення, — українськими. 

До прикладу, в Перемишльському повіті, який нині частина Польщі, мешкало 157 370 чоловік. З них 77 925 — це українці, 2 200 — українці з польською мовою, 47 745 — поляки, 3 860 — польські колоністи; 4 475 — латинники (українці католицького віросповідання); 21 065 — юдеї; 100 — німці та інші. Але, якщо взяти повітову столицю, Перемишль, то там з 54 200 мешканців, українців було лише 7 230 чоловік, поляків — 26 470, а юдеїв 18 400. 

Після повоєнного поділу українських земель між Польщею та СРСР, міста стали українізуватися, бо завезти таку масу «обслуговуючого персоналу» та «пролетарів» для радянських окупантів просто не було можливості. 

Тому всі процеси, які спрямовані на знищення села, — це, водночас, і знищення нації, і шалена й незаконна забудова Львова, що тривала до війни і продовжується нині — це знищення одного з урбаністичних форпостів українськості.