Вчіть дітей бути вдячними

Дякуймо, люди, за сонце і квіти,

За щастя та радість, й тепло, 

За те, що зростають щасливими діти,

За все, що в нас є і було…

Дякуймо щиро за хліб й чисту воду, 

За ліжко тепленьке і рай на Землі.

За поле безмежне, чарівну природу, 

За хлібне зернятко, що є на стеблі…

Сьогодні в Україні страшний і тривожний, непевний і небезпечний час, та що тут ще додати, коли у нас йде кривава війна. Війна не на життя, а на смерть. Ворог уже навіть і не криється у своїх цілях, він усьому світові заявляє, що має на меті знищити Україну як державу і весь її народ — українців, яких в росії чомусь віднедавна почали називати «неправильними русскими». Це ж треба додуматись до такого? Та як тільки  уже не називали за цих дев’ять місяців війни? А називали вони нас по-всякому: нацистами, фашистами, націоналістами, сатаністами, бандерівцями, вбивцями… Хоч кожен із нас довго розшукував у словниках ці слова… У словниках ми їх знайшли, а от у нашому українському суспільстві такого явища, чи чогось схожого — ні! Але що зробиш, коли той народ у більшості не може мислити, не вміє чи не хоче, а скоріш за все не може, бо у них просто немає чим думати. Бо як може нормальна людина радіти від того, що комусь наносить криваві рани, розруху, смерть, сирітство, біду? Від того, що своїми ракетами вони знищують цілі міста і села, живцем засипають людей землею, несуть людям горе, сльози, смерть, каліцтво… Від цього можна радіти? А вони радіють! Ви тільки погляньте на їхні передачі по телевізору! Їхні ведучі чоловіки і навіть жінки просто не знають, де себе подіти від радості, від щастя вбивати… Вони радіють, що вбивають цивільних людей, руйнують нашу інфраструктуру, залишаючи людей без світла, тепла, води, каналізації… Цій буйній радості просто немає меж! І це неймовірне своє щастя вони показують по телевізору, щоб раділо це спите, одурманене і недумаюче населення. Від цієї війни, яку вони ведуть в Україні, у них просто неймовірна ейфорія, всі хочуть іти вбивати, і матерям не шкода своїх синів, вони з радістю відправляють їх на бійню, щоб захищати «свою родину», але чогось не в себе, в росії, а на нашій землі, на нашій території… І це дивляться поголовно всі в росії: старі, молоді, юні та діти… Їхній мозок з ранку до ночі насичується цією пропагандою, вони з маленьких літ переконуються, що вони великі, величні і найпотужніші у всьому світі, а всі інші народи — менш вартісні, то що там з ними панькатися? Їх треба убивати, знищувати. Таке виховання… А яке виховання, такий і результат… Це тепер побачив весь світ, чи не так? І таке у них виховання з покоління в покоління, вони з дитинства переконані, що вбивати людей — це геройство, це доблесть, честь і слава. І ніхто з них уже не задумується, а нащо? Чи не краще домовитись словами, бо нащось людині дана мова, чарівні і мудрі слова? Та ні, така думка у них і не виникала, бо якщо і треба щось вирішувати на словах, то їм обов’язково треба брехати, лукавити, наговорювати, перехитрити…

«Кацап, як не брехне, то й не дихне!» — кажуть у нас в народі. І насправді, весь світ переконався тепер у цьому, тому жодному їхньому слову не можна довіряти, бо в кожному слові, в кожній обіцянці — сама брехня. А тому повернімося до виховання наших дітей, бо це сьогодні дуже важливо і потрібно. Адже це наші діти, українське суспільство, рідна країна і нам потрібно виховати хороших, мудрих, достойних, цілеспрямованих, добрих, правдивих і чесних людей. Тому, по-перше, стараймося завжди бути чесними зі своїми дітьми, вчімо їх завжди говорити правду, а це робить людину чесною і гордою, самодостатньою, бо вона не буде боятися, а сміливо дивитиметься у вічі людям. Завжди говорити  правду — це сміливо, чесно… По-друге, у дітей ми повинні виховувати співчуття, турботу про ближнього, совість, сумління… Тому в кожній сім’ї повинні бути створені такі умови, щоб діти обов’язково мали певні зобов’язання щодо інших членів родини.

Старші діти повинні допомагати молодшим, дбати про те, щоб вони правильно вдягалися, коли йдуть на вулицю, щоб вони добре поїли, попили, щоб у них був охайний вигляд завжди,  а вдома всі діти повинні дотримуватись дисципліни і порядку, допомагати в цьому одне одному тощо. Молодші діти повинні прислухатись до порад і так само дбати про своїх старших братиків і сестричок. Дітей треба виховувати так, щоб вони залюбки ділилися з усіма членами родини солодощами, смаколиками, а не ховали від них, щоб потім самим ними поласувати.

Учіть своїх дітей,  щоб вони завжди допомагали одне одному без сварок і бійок, ділилися не тільки смачненьким, але й своїми знаннями, думками, мріями, щоб у сім’ї було взаєморозуміння і взаємодопомога, дружні стосунки між усіма. Все це приходить до дітей з часом, вони починають усвідомлювати, що вони рідні й це одна сім’я, що за своїх рідних і дорогих людей треба боротися, заступатися, обороняти і захищати їх та дуже-дуже любити.

Ось так поступово діти приходять до думки, що рідні люди найближчі і найдорожчі, що їм завжди треба приходити на допомогу, та й вони першими прийдуть на допомогу тобі, бо ви рідні — однієї крові, діти одних батьків, вихідці з однієї сім’ї… Це робота для батьків не одного дня і вона для всіх дуже важлива, тому проводити її треба регулярно, щоразу, коли випадає така нагода, щоб здружити дітей у сім’ї, зміцнити їхній дух, взаємну підтримку.  

Багато є важливих питань, над якими треба працювати батькам у сім’ї, але коли панує в сім’ї мир і злагода, взаєморозуміння, то це зовсім не важко, а ще й приносить задоволення. Бо коли бачиш, як твої діти граються, разом читають й обговорюють книжки, діляться своїми потаємними думками і мріями — тоді на душі справжнє свято. Та є ще одне питання, на яке хочеться звернути увагу батьків. Це теж не менш важливо, бо все приходить саме в дитинстві, коли ще діти зовсім маленькі — у їхніх душах поселяється доброта, повага, любов, щирість, щедрість, розуміння, благородство, людяність і вміння бути вдячним. 

ВДЯ́ЧНІСТЬ. Почуття подяки, готовність віддячити за послугу, допомогу, зроблене добро. Так пояснює це слово Академічний тлумачний словник. А почати треба з того, що вчити дитину дякувати чемно і ввічливо за все, що для неї хто не зробив… Щоб це не було — велике чи маленьке, добре слово чи хороша справа, подана рука чи допомога, але за все треба ДЯКУВАТИ! І колись дитина задумається над тим, як це важливо, яку це має вагу в житті, яке велике значення має всього одне слово — дякую! Дітям треба все це пояснювати, щоб вони росли мудрими і вдячними. Сьогодні їм треба пояснити і те, що у нас війна і ми боремось з ворогом не самі, а майже весь світ нас підтримує у цій важкій боротьбі. Та й не тільки підтримують нас морально, але багато країн нам надають матеріальну, військову та гуманітарну допомогу, щоб ми могли перемогти ворога у цій битві. За це ми повинні бути вдячні народам світу, які не залишили нас у трудний час, а підтримали, допомогли і не дають пропасти нині…

Тому хай наші діти подякують всім народам Землі тим, хто сьогодні нам допомагає долати ворога у цій кривавій війні. Навчіть своїх дітей це робити публічно, хай вони малюють, пишуть листівки, читають вірші з подякою людям світу, хай несуть у світ своє щире слово вдячності за доброту людей і хай у них вчаться бути мудрими і добрими. Бо наш світ прекрасний, чарівний, казковий і людям у ньому треба бути згуртованими, об’єднаними, світлими і щирими, мудрими і добрими, вдячними і щедрими. Нам усім треба ділитися добротою і любов’ю і дякувати за те, що ми живемо у цьому неймовірному світі. Тож і я особисто хочу подякувати народам всіх країн світу, які допомагають і підтримують нас, українців, у цій боротьбі за щастя, за волю, за мир в усьому світі.

ЩИРО ДЯКУЮ! ДОЗЕМНИЙ УКЛІН ВАМ, ЛЮДИ, ЗА ВАШУ СВІТЛУ ДУШУ І ДОБРІ СЕРЦЯ, з якими ви йдете по світу і допомагаєте нам, прихистивши мільйони сімей у себе в країнах, надавши нам величезну допомогу! ЩИРО ДЯКУЮ!

За все потрібно дякувати, люди!

Й нести у світ тепло своїх сердець!

Тоді наш світ ще красивішим буде, 

А війнам, злу, таки прийде кінець!

Вірші про війну

Ми переможемо!

Такий тепер короткий день стає, 

Лише розвиднилось і зразу ніч.

І сум та сірість завжди в ньому є,

Але, послухайте, не тільки в тому річ…

А річ у тім, що спокою нема, 

Повітряні тривоги з дня у день…

І холодно, бо вже прийшла зима, 

Тож у природі теж не до пісень.

І людям тяжко. Ворог далі б’є

По всіх містах і селах, щоб здались…

Він гнобить душу, кров, як воду п’є, 

Знущається, як і давно колись.

Та не здолать нас! Ми були і є!

І будемо, допоки є цей світ!

Й нестимем в душах сонечко своє, 

І хліб на рушнику у дивосвіт.

І мудре слово, та любов свою, 

І доброту, й тепло своїх сердець…

Ми переможемо у цім важкім бою,

А ворогам таки прийде кінець!

Тривожний час

Погасло світло — темрява прийшла, 

А я свій вірш іще не дописала…

Бо тільки-но тривога відійшла

І тільки-тільки я спокійна стала, 

Тут темрява поглинула усе

І знову свічку треба запалити…

Війна завжди в безодню світ несе, 

А так же хочеться у тиші жити…

Та де там! Де там? Ворог не дає, 

Бо ж хоче всіх-усіх нас розгромити.

По нас ракетами він регулярно б’є, 

А нам так хочеться у мирі жити…

Він з глузду з’їхав? Зовсім не в собі?

Вік двадцять перший! 

Чуєш клятий враже?

Ми переможемо в кривавій боротьбі, 

А підлий ворог в чорну землю ляже!

Росія — велике зло!

Від вибухів горять будинки всюди, 

Без світла ми лишаємось, в пітьмі, 

А в полум’ї війни згорають люди, 

І діти залишаються самі

На цілий світ без мами і без тата...

Без захистку, без ласки і тепла…

А в нас душа на доброту багата

До всіх народів на Землі була… 

Тепер війна усіх нас зачепила

І зруйнувала щастя, мир, життя… 

Сира земля вже сотні прихистила

І в них тепер немає майбуття…

В цей час в росії раді і сміються, 

Що в нас міста у полум’ї війни…

Злорадствують, що в нас ракети рвуться…

Скажіть — це люди? Нелюди вони!

Бо як же можна бідам цим радіти,

Смертям, страхам і злу, що скрізь росте?

В війні страшній невинні гинуть діти, 

А ви смієтесь, знаючи про те…

Ви раді і  душа у вас співає, 

Що цілого у нас нема ніде –

Все знищене, зруйноване, палає…

Та знайте! І до вас біда прийде!

Бо як же можна бідам цим радіти?

Як можна в світ війну  і смерть нести?

І перед телевізором сидіти

Та брехні і плітки дурні плести?

Й себе великими ще називати?

Та й справді, ви і є — велике зло!

Найбільше в світі, що тут ще додати?

Це зараз видно й так колись було…

І «велич» ваша в тупості й цинізмі, 

У п’янстві, в бруді, що в усій «красі»,

У буйних матюках, в примітивізмі –

Ось тут ви найвеличніші усі!

А війни — зло

А війни — зло. Вони ламають долі,

З дітей маленьких роблять сироту.

Руйнують землю, палять хліб у полі,

І знищують у серці доброту.

Скрізь сіють чорну смерть і плач, і сльози.

Та люте зло, що раптом ожило.

А вороги несуть свої погрози,

І пропадає у серцях тепло…

Чорніє світ і не знайти розради,

Бо всюди холод, люди у журбі.

Годині тиші кожен дуже радий

Й шматочку хліба, що дадуть тобі...

Війна — це страшно. Це завжди трагічно.

Тут дуже страшно кожній стороні.

Та війни в нас ведуть народи вічно,

Не зрозуміти ну, ніяк мені…

Бо є ж слова, що можуть все сказати,

Є доброта і є душі тепло.

Тож війнами світ нащо руйнувати,

Щоб на Землі нічого не було?

А наші діти гинуть на війні

Які у нас ростуть красиві діти!

Поглянеш — і очей не відвести!

І їм би в щасті жити і радіти,

Безпечно і сміливо в світ іти…

І щось нове в науці відкривати,

Співати щиро чарівні пісні.

Любов свою і мудрість дарувати…

А наші діти гинуть на війні…

А ми ж їх вчили чесно в світі жити,

І до людей нести своє тепло…

Трудитись, вчитись і сади ростити,

Щоб добре всім на цій Землі було.

А ми їх вчили радість дарувати,

І хліб на рушникові в світ нести…

Пісень народних радісно співати

І з добрим серцем до людей іти…

Але війна життя їх обриває,

Світ кольоровий чорним враз стає.

Кривавить серце, сліз не вистачає,

Бо стільки горя в цьому світі є.

А в нас ростуть такі красиві діти,

В очах їх усміх, щире сонце є.

І їм би мріяти, сміятися, радіти,

Але війна їм жити не дає…

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.