Львів-Варшава: освітній процес триває

Під час Другої світової війнипрем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відмовився від пропозиції одного з міністрів скоротити витрати на культуру заради оборони. «А за що ж ми тоді воюємо?» — сказав Черчилль.

Сьогодні під час війни Україна продовжує фінансувати культурні проекти, і звісно ж, освітній процес не зупиняється, незважаючи на постійні сповіщення тривоги та загрозу цілковитого блекауту. Українські діти навчаються у шкільних сховищах, навчаються при свічках у своїх оселях, де температура нижче нуля. 

Водночас у польських школах зареєстровано приблизно 185 тисяч українських дітей-біженців. Велика частина з них паралельно має ще й додаткові онлайн-уроки в українських школах. 

Як відбувається навчання в Україні та в Польщі розповіли Ольга Павлик, керівник 2Б (СЗШ № 62, Львів) та Agata Stajszczak (Агата Стайщак) — керівник 2Б і Marta Drabarek (Марта Драбарек) — заступник директора (SP № 353 «Wielkich Odkrywców», Варшава).

ЛЬВІВ

— Ольго Степанівно, як в сьогоднішніх реаліях вдається продовжувати навчання?

— Відразу скажу, що ми навчаємось офлайн. Зранку, насамперед, відбуваються основні уроки: математика, українська мова, англійська мова. Маємо все встигнути, поки нема тривоги. Діти розуміють, що треба всі уроки робити швидко, бо вдома може не бути світла тривалий час. Беруть кожного дня із собою сухий додатковий перекус про всяк випадок. А в укриття батьки накупили сухого різноманітного печива, води. Діти стали згуртованими, розуміють, як поводитись, коли початок тривоги і коли довга тривога та нема світла. Ніхто не жаліється, всі розуміють це і всі хочуть вчитися. 

SP № 353, Warszawa

— Діти-переселенці вже добре адаптувалися? 

— Ці діти спочатку дуже з острахом ставилися до школи, до дітей, до вчителів, але побачили наше позитивне ставлення і змінились. У мене в класі є три такі дитини, всі вже адаптувалися, влилися в колектив і стали нашими. Я мала розмову з їхніми батьками, і вони задоволені нашою школою.

— Війна триває майже рік, як змінилися діти за цей час?

— За останні місяці діти дуже змінились. Спочатку вони були дуже стривожені, потім стали серйозніші і доросліші — обставини їх змінили. Тепер вже стали спокійніші, вони спокійно ставляться до сигналу тривоги, знають, як поводитись, що робити, що брати в укриття. Тобто минув цей період сильного страху, прийшло розуміння і ми всі навчились жити в умовах війни. Діти допомагають одне одному і підтримують. Ви знаєте, ці тривоги зробили наших дітей згуртованими, люблячими, дбайливими і «по-дорослому» розумними.

SP № 353 «Wielkich Odkrywców», Warszawa

— Важкі несприятливі умови навчання додали дітям «дорослості», а як вони вплинули на шкільну успішність?

— Успішність не знизилась, швидше навпаки: діти почали вчитись активніше, докладають ще більше зусиль і показують чудові результати. Водночас з навчанням ми проводимо майстер-класи, організовуємо тематичні свята, а нещодавно мали зустріч з дитячою письменницею. Учні та вчителі викладаються на сто відсотків. 

ВАРШАВА

— Пані Агато, чимало українців навча-

ється у вашій школі. Яким чином це впливає на робочий процес: чи є додаткові класи для них, чи працюють помічники вчителів, як це було на початку весни?

Львів, СЗШ № 62, 2Б

— Агата: У нас взагалі не було додаткових класів, де би навчались виключно українці. Від самого початку березня українські діти мали додаткові заняття з польської мови. У минулому році то було дві години, а зараз вже маємо по шість годин. Навчаються невеликими групами, відповідно до віку. Діти були відразу підключені до навчання в кожному класі: і в зерувці (підготовчий клас), і в початкових, і в класах старших, тобто відразу була адаптація до своєї вікової групи. Ми не маємо помічників вчителів. Проте у нас працює пані Софія з України. Власне вона допомагає полегшити і пришвидшити комунікацію наших вчителів таадміністрації з українськими родинами. За що ми їй дуже вдячні.

— Польська шкільна програма легша від української, діти навчаються охоче. Щоправда, більшість не потрапила у «свої» класи. Тобто в Україні мали навчатись у другому класі, у Польщі ж навчаються у першому. 

2Б в укритті  

— Марта: Зараз у нашій школі навчається 64 дитини з України, які приїхали сюди через війну. У вас дитина може піти в школу раніше, а ми дивимось на рік шкільний, тобто на рік народження. Оскільки українцям важче навчатись через мову, то власне тут рік народження ще важливіший за факт, в який клас дитина ходила в Україні. Стосовно навчальної програми, то Міністерство освіти затверджує загальну державну шкільну програму з 1 до 3 класу. Вона не поділена на кожен клас окремо, просто впродовж трьox poків треба цю програму виконати. Щоправда, ми можемо обрати собі видавництво, де замовляємо підручники. 

— Пані Агато, як ви порозумілися з вашими українськими учнями? Як можете оцінити їхній рівень знань та адаптації? 

— Агата: У моєму класі тільки дівчатка-українки. Направду, вони швидко адаптувалися і добре дають собі раду у навчанні. Наприклад, за результатами наших тестових робіт, вони в сильнішій групі. Часом лінуються, мабуть тому, що не знають добре мови. Мені здається, що деколи їм перешкоджає страх, аби сказати щось польською, бо раптом не так вимовлять, і діти погано зрозуміють. Деколи між собою спілкуються виключно українською, деколи переходять на українську під час занять. Буває так, коли я щось запитаю, то відразу відповідають: «Nie wiem jak to mówić po polsku» (не знаю, як це сказати польською). Хоча розуміють вже окремі слова, проте з граматикою мають певні проблеми, мусять докладати більше зусиль. 

Творчість в укритті

— 2022-2023 рік у вашій школі присвячений Леонардо да Вінчі, яким чином знайомите учнів з видатним митцем?

— Агата: Наша школа називається «Wielkich Odkrywców». Ми щороку працюємо з іншим проектом і маємо інших патронів. Були і художники, був спортсмен, науковці. Ми пристосовуємо засоби до віку дітей. Деколи то лекції, деколи виїзди до певних музеїв, наприклад, музей Коперніка. Для старших дітей організовуємо тематичні конкурси. Тож за рік діти будуть краще знати, ким був і що зробив Леонардо да Вінчі. 

— Марта: Такі програми спонукають до допитливості, до бажання розвиватися, пізнавати видатних осіб. Якщо ж говорити про основне завдання нашої освітньої системи, то йдеться найперше про емоційний комфорт дітей. Щоб діти охоче навчались, щоб не боялися приходити до школи, щоб почувалися тут безпечно і щасливо. Ми створюємо атмосферу товариськості та довіри, аби якнайліпше провадити навчальні процеси.