Санкції проти громадян України: межі конституційності та узурпація повноважень

«Будь-яка людина, яка має владу, схильна зловживати нею, якщо її не стримує закон» – Шарль Луї де Монтеск'є

Органи державної влади мають право робити лише те, на що їх прямо уповноважила Конституція.

Україна з 2014 року активно використовує санкції як інструмент захисту національної безпеки, реагування на агресію рф та боротьби з тероризмом. Однак упродовж останніх років відбулася істотна трансформація: санкції дедалі частіше застосовуються не лише до іноземних держав чи осіб, а й до власних громадян України.

Ця практика викликає серйозні запитання до її відповідності Конституції України, принципам верховенства права та міжнародним стандартам прав людини. У публічному просторі вже неодноразово звучала критика – як з боку юристів так і економічних оглядачів:

• Сергій Лямець: санкційний механізм «сирий» і непрозорий; якщо особа є громадянином України, то всі обмеження мають відбуватися через суд, інакше це підриває легітимність (RBC-Ukraine, 2025).

• Асоціація правників України (2025): застосування санкцій до громадян має відповідати Конституції та стандартам ЄКПЛ; РНБО є лише дорадчим органом і не може здійснювати функції суду.

• Харківська правозахисна група та інші НГО: санкції проти громадян – це «позасудова політична розправа», яка суперечить фундаментальним правам і Конституції.

• Валерій Карпунцов: санкції проти громадян – це «внутрішня розправа», механізм перерозподілу власності й обходу судових процедур (Liga.net, 2025).

Санкції в Україні стали інструментом, який виходить далеко за рамки класичного міжнародного права. Якщо спочатку вони були реакцією на російську агресію, то нині санкції дедалі частіше застосовуються до власних громадян України. Це викликає сумніви в конституційності таких заходів, адже санкції проти громадян перетворюються на форму позасудового покарання.

У публікаціях українських і зарубіжних експертів наголошується: подібна практика створює загрозу узурпації влади, підриває верховенство права й формує ризики для держави в міжнародних судах.

Ці позиції важливі, бо демонструють не лише правову, а й суспільно-політичну критику: механізм санкцій став засобом перерозподілу власності та політичного тиску.

У цій статті спробуємо системно проаналізувати, чому санкції проти громадян України суперечать Конституції, чому укази Президента з економічних питань виходять за межі його повноважень, і які наслідки така практика може мати для правової системи та міжнародного іміджу України.

Конституційні межі повноважень Президента та РНБО

Конституційний статус Президента

Відповідно до статті 106 Конституції України, повноваження Президента є чітко визначеними та вичерпними. Президент, зокрема, вводить у дію рішення РНБО (п. 17 ст. 106), але робить це виключно в межах Конституції.

Президент не має загального права видавати нормативні акти економічного характеру. Перехідні положення Конституції (п. 4 розділу XV) надали йому таке право лише на три роки після набуття чинності Конституцією 1996 року і лише за умови погодження з Кабінетом Міністрів. Цей строк закінчився у 1999 році. Відтоді Президент не може видавати укази з економічних питань.

РНБО як консультативний орган

Рада національної безпеки і оборони України згідно зі ст. 107 Конституції є координаційним і дорадчим органом при Президентові і формується особисто Президентом. Вона не має повноважень підміняти собою суд чи парламент. Її рішення набувають чинності лише після введення їх у дію указом Президента.

Отже, санкції проти громадян, які мають безпосередні економічні наслідки (замороження активів, передача в АРМА, блокування корпоративних прав), виходять за межі повноважень Президента та РНБО.

Таким чином, ні Президент, ні РНБО не можуть накладати економічні обмеження на громадян України, оскільки це суперечить принципу розподілу влади й виходить за межі конституційної компетенції цих органів.

Санкції проти громадян як позасудове покарання

Закон «Про санкції»

Закон України «Про санкції» №1644-VII від 14.08.2014 передбачає можливість застосування санкцій як до іноземців, так і до громадян України. При цьому закон дозволяє блокування активів, корпоративних прав, обмеження економічної діяльності, передачу майна в управління АРМА.

По суті, ці заходи є позбавленням права власності або його суттєвим обмеженням. Для громадян України це означає каральний характер, який може застосовуватися лише за вироком суду, а не за політичним рішенням РНБО.

Порушення конституційних гарантій

Ст. 41 Конституції гарантує право приватної власності та можливість її примусового відчуження лише за умов воєнного чи надзвичайного стану та з компенсацією.

Ст. 55 і 124 гарантують виключне право судів вирішувати питання обмеження прав.

Ст. 64 допускає обмеження прав лише законом і лише під час воєнного чи надзвичайного стану.

Таким чином, санкції проти громадян України є позасудовим обмеженням права власності, що прямо суперечить Конституції.

Практика Конституційного Суду України

Конституційний Суд неодноразово підтверджував, що Президент не має повноважень встановлювати економічні правила.

У Рішенні КСУ №8-рп/2004 від 31 березня 2004 року Суд визнав неконституційним указ Президента, яким запроваджувалася державна монополія на виробництво спирту. Аргумент Суду був простий: Президент перевищив свої повноваження, встановивши економічне регулювання, яке належить до компетенції парламенту та уряду.

Цей прецедент напряму релевантний: як і у випадку з монополією, санкції проти громадян України мають економічний характер і виходять за межі президентських повноважень.

Міжнародно-правовий вимір

Стаття 6 ЄКПЛ гарантує право на справедливий суд.

Стаття 1 Протоколу №1 до ЄКПЛ захищає право власності.

Обмеження прав громадян України через санкції без судового рішення майже гарантовано призведе до програшів у ЄСПЛ. Україна ризикує створити численні зобов’язання з компенсацій, які будуть стягнуті з державного бюджету.

Висновки

Президент України не має конституційних повноважень видавати укази економічного характеру. Тимчасове право на це діяло лише протягом трьох років після прийняття Конституції 1996 року.

РНБО є лише консультативно-координаційним органом, який формується президентом України. Її рішення не можуть підміняти суд чи парламент.

Санкції проти громадян України є формою позасудового покарання, що суперечить ст. 8, 41, 55, 64 Конституції.

Практика КСУ підтверджує: Президент не може встановлювати економічні правила чи обмеження, які відносяться до компетенції парламенту.

Експертні оцінки вказують на системну небезпеку санкцій: вони стають інструментом перерозподілу власності та політичного тиску, підриваючи принцип верховенства права.

Міжнародно-правові стандарти (ЄКПЛ) однозначно свідчать: Україна ризикує численними програшами у Страсбурзі через застосування санкцій проти власних громадян.

Отже, нинішня практика застосування санкцій до громадян України є неконституційною і має бути припинена. Єдиним шляхом обмеження прав і свобод громадянина є судове рішення в межах закону.

Заключний висновок

Санкції як інструмент захисту національної безпеки є легітимним механізмом міжнародного права, коли вони застосовуються до іноземних держав, іноземних юридичних та фізичних осіб або осіб, які здійснюють терористичну діяльність. Однак їхня трансформація у механізм обмеження конституційних прав власних громадян означає якісно інше явище. У такому випадку санкції перестають бути інструментом зовнішньої безпеки й перетворюються на форму внутрішнього державного примусу без належної судової процедури.

Конституція України не передбачає існування паралельної системи відповідальності громадян, яка функціонує поза кримінальним, адміністративним чи цивільним судочинством. Якщо держава вважає, що громадянин вчинив злочин, фінансує тероризм, працює на державу-агресора або становить загрозу національній безпеці, вона має достатній арсенал конституційних механізмів: діяльність правоохоронних органів, досудове розслідування, незалежний суд, вирок і виконання судового рішення. Саме для цього Конституція побудувала систему розподілу влади.

Запровадження санкцій щодо громадян України рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента, фактично створює новий, не передбачений Конституцією, спосіб обмеження права власності, свободи підприємницької діяльності та інших конституційних прав. Це означає не лише відхід від принципу верховенства права, а й поступове зміщення конституційного балансу владних повноважень на користь виконавчої влади.

Особливу увагу слід звернути на ще одну обставину. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента, дедалі частіше використовуються для блокування активів, передачі майна до АРМА, обмеження корпоративних прав і фактичного усунення власників від управління бізнесом. За своїми правовими наслідками це є втручанням у сферу економічних відносин. А після завершення дії пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції Президент України більше не наділений правом видавати укази з економічних питань. Саме тому виникає окреме конституційне питання: чи можуть укази Президента, якими вводяться в дію економічні санкції щодо громадян України, вважатися такими, що ухвалені в межах його конституційної компетенції.

Не менш важливими є й міжнародно-правові наслідки. Кожне необґрунтоване втручання у право власності без належної судової процедури потенційно стає предметом розгляду Європейського суду з прав людини. У разі формування сталої негативної практики Україна ризикує отримати не лише багатомільйонні компенсації за рахунок державного бюджету, а й серйозні репутаційні втрати як держава, що декларує відданість європейським стандартам верховенства права.

Саме тому питання санкцій щодо громадян України вже давно вийшло за межі політичної дискусії. Це питання конституційного ладу, меж президентської влади та гарантій прав людини. Від відповіді на нього залежить не доля окремих підсанкційних осіб, а майбутня модель української державності: чи залишиться Україна державою, в якій права людини можуть бути обмежені виключно законом і рішенням незалежного суду, чи погодиться з існуванням позасудового механізму покарання, який Конституція України не передбачає.

Про автора: Валерій Карпунцов – Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор кафедри права і публічного управління КНУБА, державний радник юстиції 3 класу, народний депутат України VII-VIII скликань

Джерело: Liga.net (https://blog.liga.net/user/vkarpuntsov/article/)