Український дух «Поліської хати»

Є на благословенній землі Жита і Миру (Житомирщині) село, що зветься Городське (від слова «городище»). А в тім селі – одразу кілька див: трипільська пам’ятка «Червона гора», автентична і жива садиба Народного художника України Юрія Камишного та культурно-мистецький центр «Поліська хата» під орудою Інни Величко.

Побачивши все те навіч один раз – захочеш повернутися: там відчуваєш прадавність українського духу. 

Окремої уваги заслуговує культурно-мистецький центр «Поліська хата». Далекого 2007 року викладачка образотворчого мистецтва Інна Величко та її друзі-художники з Житомира придбали стару хату в Городському, подолали всі фінансові й організаційні труднощі та реставрували її, перетворивши на культурну перлину. 

Нині до «Поліської хати» їдуть, як мовиться, старі й малі. Вона одночасно є і культурним, і реабілітаційним, і фольклорним, і туристичним центром. Там святкують Різдво, Миколая і Купайла, випускні, дні народження і навіть весілля. Там влаштовують цілі театральні дійства. Там оживає і наповнюється новою силою душа житомирського Полісся. Там діти почуваються як риба у воді, жінки знаходять втіху і розраду, а воїни – шлях до відновлення.

ДУМАТИ, ЧИМ ТИ МОЖЕШ БУТИ КОРИСНИМ 

– Почали реставрувати стару хату 2007 року, а вже 2013 року з’явилися перші відвідувачі, – пригадує Інна Величко. – Багато часу витратили на пошуки фінансування та технічні рішення. 

Але результат того вартий. Хоча й нинішні реалії вносять корективи, проте упродовж 5 років широкомасштабної війни з московитами «Поліська хата» жила, живе і житиме. Мій рецепт: мати в собі сили і думати про те, чим ти можеш бути корисним у певний відтинок часу.

На початках широкомасштабної війни до нас приїздили багато вимушених переселенців. Деякі перечікували небезпеку, а потім виявлялося, що чекати надто довго, тож дехто повертався. Визначалися. Багатьох ми приймали. Вони також дітей відвозили до бабусь у села, де, звісно, місяць-два було дуже важко. Тому ми у «Поліській хаті» влаштовували благодійні зустрічі, де давали можливість дітям відволіктися: проїхатися на возі, поспілкуватися з домашніми тваринами, взяти участь у майстер-класах.

Окрім овечок та котів, у нас ще є кури, кролі й африканські косметичні равлики, які живуть у ящику та влаштовують нашим гостям косметичні процедури. Чому б і ні?

Пізніше почали працювати з військовими, які організовували тренінги для цивільного населення (зокрема в нашій громаді). Чимало медиків тактичної медицини пройшли тренінги у Городському, зокрема на території «Поліської хати». 

Нині настав час реабілітації. Реабілітуватися сьогодні потрібно всім. Не тільки військовим. Тому багато подій ми влаштовуємо для жінок і матерів загиблих воїнів та їхніх дітей. Відбулося три екскурсії для поранених захисників: завітали зі шпиталю ті, хто міг пересуватися, на поки що одноденні реабілітації. 

До слова, то є особлива категорія людей: до них не завжди легко знайти підхід. Ми дійшли висновку, що не потрібно нічого розповідати, а необхідно просто їх слухати. У «Поліській хаті» з їхньої пам’яті виринають позитивні дитячі спогади, а це дуже важливо для реабілітації, адже людина згадує не тільки про смерть і втрати, а може зосередитися на світлих, щасливих моментах життя. Ми зрозуміли, що ці люди самостійно говоритимуть, відчуватимуть, плакатимуть, радітимуть. Тут і сповідальність, і компенсація дефіциту спілкування, і зміна концентрації уваги. Атмосфера «Поліської хати» пробуджує добру пам'ять людей, котрих війна «зациклила» на трагедіях.

– Чим характерний весняно-літній сезон-2026 у «Поліській хаті»?

– Постійна затребуваність. 

Наприкінці травня тривали дитячі шкільні екскурсії, бо ж нарешті дозволили школярам офіційні поїздки. Охочих дуже багато. Ми пропонували різні програми для дітей від першого до одинадцятого класів. Чи був у нас останній дзвінок? Звісно! Ми радіємо, коли 11 клас приїздить саме до нас: Житомирський ліцей №28 з найкращою вчителькою Оксаною Гурською запам'ятають ці гостини назавжди.

Також цьогоріч ми відкрили нову пізнавальну програму «Мавка». Після того, як з’явився однойменний мультфільм за мотивами творів Лесі Українки, ми теж вирішили знайомити наших гостей і з «Поліською хатою», і з околицями села Городське. Мета програми – реабілітаційна і пізнавальна: розповісти більше про витоки українства, про предковічну історію вірувань нашого народу, що сягають тисячоліть. Дійство трішки театралізоване: окремо для дітей та дорослих.

Ще одна цікава програма для дорослих – «В гості до Кайдашів» – створена за мотивами твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Інтерактивна: люди не просто дивляться спектакль, а беруть участь, допомагають. Має успіх у педагогів. Зокрема, й 30 червня приїжджають із Києва більше ніж 40 вчителів. Також цікавляться учні старших класів, оскільки вивчають цей твір.

Народний художник України Юрій Камишний є лауреатом премії імені Нечуя-Левицького, тож погодився грати роль Омелька в «Кайдашевій сім’ї». Окрім того, проводить дуже цікавий майстер-клас: учасники пишуть заповіт старовинним гусячим пером.

На території пам’ятки археології «Червона гора» ми влаштували чудовий оглядовий майданчик з відтвореними трипільськими фігурами, що користується великою популярністю. Будь-який українець може приїхати, самостійно піднятися, помилуватися розкішним краєвидом або й замовити екскурсію. 

А нещодавно «Поліська хата» наповнилася дитячим сміхом. На програму «Лавандові історії» до нас завітали діти з Херсонщини, які зараз відпочивають в Оліївській громаді. Наша команда подарувала їм день, сповнений ароматом лаванди, творчості, казок, ігор, щирих усмішок та теплих обіймів. Ми дуже хотіли, щоб хоча б на кілька годин ці діти забули про тривоги й просто були дітьми. Нехай ці лавандові історії залишаться у їхніх серцях світлим спогадом, а дитинство завжди перемагає будь-які випробування. 

Також відкриваємо сезон «лавандових» жіночих ретритів: простір, де можна хоча б на один день відкласти турботи, уповільнитися та згадати про себе.

ВЧИЛИ КЛОПОТЕНКА ВАРИТИ КАЛАТУШУ

 – Часто навідуються знаменитості і просто відомі особи?

– Розповім про особливих людей сезону-2026, яких ми не очікували, а вони приїхали. Завітав відомий кулінар Євген Клопотенко, який досліджував Житомирщину, і йому порадили відвідати «Поліську хату». Ми вчили його варити нашу регіональну страву, що зветься «калатуша».

Про другого гостя ми дізналися тільки у момент його приїзду. То є відома особистість: воїн Василь Малюк. Він народився на Коростишівщині. Пану Василю можна було би бути екскурсоводом у «Поліській хаті»: він все знав, коли до нас їхав, однак хотів переконатися на власні очі. Освічена, інтелектуальна людина. Для нас його візит став неочікуваною радістю.

Також завітав директор Житомирської студії ляльок-маріонеток «Комплімент», незмінний друг українських діток – лялькар Сергій Соловйов, який подарував дітям із села Станишівка справжню казку: веселі ляльки, захопливі історії та живу взаємодію. І поділився враженням: «Село Городське має пишатися, що в них є такий культурно-освітній осередок. Такі люди, які притягують людей зі всього світу, і переносять їх в минуле Українського побуту, історії і традицій».

Моє переконання: в Україні немає депресивних сіл. Головне – бажання щось змінити. Будь-яке село – незалежно від того, де воно – може бути культурно і туристично привабливим. Треба просто хотіти, бачити і робити.

ПОСТСКРИПТУМ: Діяльність «Поліської хати» має на меті збереження традицій Полісся, підтримку родин військових та меморіальні заходи, що охоплюють культурно-патріотичний, історико-патріотичний, духовно-моральний та громадянсько-патріотичний напрями виховання. Це гарний приклад того, як громадська ініціатива працює на формування української ідентичності та патріотизму.

Людмила Янушевич, зокрема, дійшла такого висновку: «Будівля “Поліської хати” з XIX ст., покрита соломою. Предмети старовини: рушники, посуд, меблі – все це перенесло нас в атмосферу тиші і спокою, подалі від міського шуму, нагадало про нашу давню історію. Повага до своїх витоків – це те, що зміцнює дух українського народу і допомагає триматися у ці важкі часи».

Світлини авторки та з фотоархіву «Поліської хати»