Юрій Камишний: «Мистецтво – це вуха, очі, серце і душа цивілізації»
У Житомирі відкрилася виставка творів унікального майстра Юрія Камишного «Море, пісок і пастель», що триватиме до 2 листопада.
В обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олега Ольжича міста Жита і Миру є нагода побачити 29 картин, створених під час подорожей художника-філософа по всьому світу. Юрій Камишний побував у 36 країнах, а в Індії – аж 16 разів.
Насправді Народний художник України, мандрівник, актор, член Національної спілки художників України, лауреат премій імені Лесі Українки та Івана Огієнка Юрій Камишний – митець світового масштабу. Не випадково творча симпатія поєднує його з українським генієм сучасності Іваном Марчуком.
Народився в Житомирі. Одначе вже 15 років живе в селі Городському на Житомирщині, у селянській хатині, яку перетворив на диво-музей. Єгиптяни звернули увагу також на особисту харизму митця, тож Юрій Камишний зіграв колоритні ролі у єгипетських фільмах.
ВРАЗИЛИ НАЙБІЛЬШЕ ІНДІЯ, ОСТРІВ ПАСХИ І ХОЛОДНИЙ ЯР
– Пане Юрію, Ваші картини є окрасою музеїв та приватних зібрань в Україні й за кордоном. А як народжувалися полотна, представлені саме на виставці «Море, пісок і пастель»?
– Є картини, створені на Шрі-Ланці, у Південній Америці, в Індії. Є й пастелі з острова Пасхи, який теж мене зачарував. Загалом три місця на землі мене вразили найбільше: Індія, острів Пасхи і Холодний Яр в Україні. Саме там, в тиші, спілкуєшся з вічністю, яка виринає в цих місцях, і проникає до глибин єства…
Біля кожної картини можна стояти довго, а розповідати про неї – все життя. Це як портал – двері у світ митця.
Місія виставки – нагадати, що краса, Бог, любов – вічні, як та квітка на асфальті, яким люди «закатали» землю. Порівнюю асфальт із московією, що нищить все живе. Але ранок все ж настане. Тепла, екваторна година настане для України.
Неможливо передати на полотні всі фарби й запахи світотворення. Тому вирішив спрямовувати очі й душі глядачів до певних істин за допомогою назв картин. Адже все, що ми бачимо навк руги, – повітря, вода, земля, день, ніч, зима, весна, літо, осінь – це тексти, які треба вміти читати. І кожен читає їх по-різному. Кожне явище – Біблія. А художники прожекторами своєї уваги вияскравлюють окремий шматочок саме під таким кутом, під яким митцю хотілося б, аби подивилися на цей світ люди. Наразі мої пастелі – це світ очима художника Камишного.
Щоб спрямувати глядача до глибоких чуттів, я додаю назви. А ще власноруч змайстрував рами та оздобив їх предметами, явищами, речами, серед яких перебував і які відчував, коли малював. Зокрема, гімалайські дзвіночки з храмів, де медитував і молився. Також вставляв у раму кокоси, камінчики з храмів, мушлі, які знаходив під ногами, поплавки океанські з вервечками сіток, поламане індійське весло, скульптурки, вирізьблені руками з натурального каменя біля храму. Тож людина, яка дивиться на картину в такій рамі, бачить сюжет. Відтак зчитує погляд автора: про що той сюжет? Доєднуються кольори, звуки, запахи, музика речей. І все те додає людині спроможності відкрити «очі душі і вуха серця».
А ще – маю мрію. Уявіть: ви стоїте перед картиною Камишного на виставці, а під рамою і назвою можете натиснути кнопочку, після чого почуєте звуки танцю, голос рікші, шум океану, вітру, крики папуг, мавп і павичів, пісні індусів…
– Що найбільш вкарбувалося у душу під час подорожей Індією?
– Якось підійшов індус подивився на мою картину і почав співати. Індуси взагалі дуже співоча нація. За це я їх колись любив, а зараз розлюбив через те, що після приходу до влади прем’єра Моді Індія спільно з Китаєм підтримує московитів у війні проти України. Колись моя любов до Індії нагадувала перше кохання. Тоді не знав, що це – як перша дружина, яка може згодом стати тобі невідомо ким, або й ворогом. Любив, мріяв і був щасливий. Саме такі відчуття хотів передати на своїх пастелях. Дивлячись на ці картини, згадую, як любив свою наречену-Індію з німбом і крильцями. За сьогоднішню Індію мені соромно, але за ту любов, якою вона поділилася зі мною, мені приємно її згадати.
Або ще мав пригоду. Одного разу на острові Пасхи мені найняли рікшу і я поїхав малювати на пляж. Краса невимовна: Андаманські острови, океан, пальми, пісок, індуски в сарі. А потім бачу, що індусів стає все більше, починають лунати голоси на підвищених тонах, які переростають у крики. Я покинув свої речі на знайомого рікшу, і побіг до узбережжя. Лише згодом дізнався, що то була ніч Шивананди – велике свято Індії. Ніч Шиви. Це як у християн Різдво, коли відкриваються небеса, а душі людей можуть напряму спілкуватися з Богами.
Кожна людина на землі має знати, що Бог – один, а імен у нього багато: Будда, Крішна, Магомет, Христос. Але дух єдиний. В індійському виконанні того разу це був Шива.
І я споглядав, як індус, який готувався «спалити» свою карму за рік (не спав, молився, постився), прийшов на узбережжя, де з’їжджаються з багатьох островів шамани й гуру, і вводять у транс людей, які хочуть очиститися. Робили це доторком великого пальця руки до точки, яку називають третім оком людини. І та людина на моїх очах втратила свідомість. Я був вражений. Побачив це неймовірне видовище, в яке повірити досі не можу. Секунду тому у нього був погляд один, а після доторку – інший.
Шамани, до речі, траплялися різні. Один мені сподобався: патлатий, посипаний куркумою, весь в цитринах, всілякі мушлі на ньому, кокоси. Передати неможливо. І коли доторкався пальцем – то інша людина починала дивитися повз усіх, крізь простір і над часом. Бачити паралельний світ, який неможливо уздріти тому, хто не в трансі. Тобто індуси під впливом шамана починали спілкуватися з духами, і, мабуть, з самим Шивою. Потім вони єднались в одну велику процесію. Уявіть: червоно-жовтий пісок, зелені пальми, синє небо і несли голими руками бронзові посудини з розпеченим вогнем. У багатьох були пробиті язики, боки та інші частини тіла арматурами, цвяхами, залізяками – така спокута і такий біль…
МАЛЮНОК ПРО ПСА ПАТРОНА ЗІБРАВ БІЛЬШЕ 100 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ
– Події вже майже чотирьох років повномасштабної війни не могли не позначитися на Вашому житті і творчості…
– Мені соромно зізнатися, але перед великою війною я поїхав на пленер до Єгипту. Саме там мене й застала війна. Авіасполучення припинилося. Дістатися до України було неможливо. Осів на певний час там та почав малювати патріотичні картини-пастелі. Надсилав їх до України. Близько 2 тисяч моїх картин на тему війни публікувалися на білбордах, зокрема в Житомирі. При цьому ще й нажив собі ворогів, які лаялись і хотіли нищити мої роботи. Однак мій малюнок Пса Патрона зібрав більше 100 тисяч гривень, які були спрямовані на придбання саперного обладнання. А постери, які ми робили з цих пастелей, об’їхали всю Європу та побували на передовій. Продавали їх всюди заради збору коштів для ЗСУ. До білбордів про нашу легендарну 95 бригаду додалися і мої живописні картини. А саме: дівчина у камуфляжі та вінку з польових квітів на тлі української хати з моїм слоганом «Сьогодні – Надія, а завтра – Перемога». І ще кілька патріотичних картин.
2023 року повернувся з Єгипту в Україну.
– Які ж події нині наповнюють сенсами життя художника Юрія Камишного?
– Нещодавно у Житомирі відбувся форум культурної дипломатії «Art for Peace», в якому я брав участь. А наразі їду до Туреччини представляти Україну в журі Міжнаціонального конкурсу-фестивалю «Турецька зірка», де виступатимуть дітки з усієї України та зокрема і молодша група ансамблю Вірського.
Підсумовуючи розмову, наголошую: художники і загалом люди мистецтва – це вуха, очі, серце і душа цивілізації. І взагалі мистецтво – то є видове призначення людства на землі. Тим часом у нас, на жаль, культура на останньому місці в новинах. І це неприпустимо. Культура – це вірші, колір, пісня цивілізації. Тому творімо, бо ми того варті!