Нові картини Наталії Фесенюк: від пейзажів до символів

Чи можна творити в сучасній реальності – під час війни в Україні? Є митці, які фіксують події навколо, бо не можуть не робити цього. Їхня творчість стає порятунком не лише для них самих, а й для всіх, хто бачить ці картини, малюнки, читає тексти. Зокрема, це новий період живопису, графіки та поезії Наталії Фесенюк – знаменитої української художниці та письменниці, авторки публікацій, чия творчість пов’язана з Києвом. Також героїня статті – педагог (навчає образотворчого мистецтва) і проводить різні майстер-класи, уміючи буквально все – від картин до малюнків, від писанок до скульптур і кераміки, від витинанок до ляльок, різних народних ремесл – і не лише. Вона має нагороди, можна перелічити багато виставок і проєктів.

Її роботи відомі в різних країнах, від Англії до Данії, а швейцарські митці з великим інтересом відкривають творчість цієї мисткині. Адже їх цікавлять сучасні імена наших художників і стиль їхніх творів.

Про неї були статті та інтерв’ю, але постійний розвиток цієї творчості та надзвичайна кількість робіт (які постійно примножуються!) означають, що цей феномен іще до кінця не пізнаний. Та й хіба можна пізнати мистецтво? Ми бачимо талант і справжню українську працелюбність, а також готовність пробувати себе в інших техніках і жанрах.

Наталія Фесенюк – і офіційно визнана художниця-агітаторка. Її також можна назвати художницею-документалісткою. Мисткиня фіксує побачене, але водночас її творчість справді глибока. У точних і образних витворах упізнаються не просто сучасні події, а й підтексти. Це не копіювання дійсності, але все ж таки документ.

Вона вміє розписувати і розмальовувати все. Від паперу до полотна, від дерева до металу. Її техніка, як і стилістика, невичерпні. Лінія спеціальним маркером, із якого нібито вичавлюється фарба, – і ми бачимо на темному тлі золоті соняшники. 

Поряд із образотворчим мистецтвом – словесне. Це поетичні імпровізації, летючі вірші, які народжуються ніби на ходу. Наприклад: «Межування світів прозоре, / Через скло ми вдивляємось лиш, / Наче річка шукає море, / А гамірність чекає тиш». Або: «Наламай мені цвіту, хоч гілок акації…» Фактично це – ліричний щоденник. У цих віршах – і філософія, і українські пейзажі, і принципова позиція української патріотки, а також – біль від війни (яка вривається в ці тексти) і водночас правдивість художниці від того, що вона увічнює все побачене.

Що зображають ці картини? Наприклад, квітнева робота – «Київ, будинок з ірисами». Тут показано ще мирний період – можливо, спогади художниці. Оригінальна техніка, жовто-блакитні й навіть сині та бірюзові тони. Дивлячись на цей витвір, можна згадати імпресіоністів, але насправді стиль набагато ширший. А ще несподівано виринають білі мазки, схожі на припорошення снігом – або на квіти. Загалом це – панорама старого Києва. Митець уміє побачити головне і несподіване в буденному, у кожній деталі. Я певна, що багато хто з нас минав, може, це подвір’я – але мисткиня по-справжньому побачила його.

Інша сильна робота – картина, теж квітнева, – «Нарциси». Вона виконана в жовто-блакитних тонах. У банці стоять білі та золоті нарциси (до речі, є особливий різновид саме жовтих – жонкілі, і, може, художниця змалювала саме їх). Квіти зафіксовані наче в пориві – можливо, на вітру, і справді як живі. Помітні білі тони. Але букет стоїть на червоній таці, і на білому кольорі – відблиску слоїка – помітний червоний рефлекс. Несвідомо художниця могла взяти символіку крові. Отже, ця позірно мирна картина містить підтексти. Також цікаво, що червоний і білий – це кольори швейцарського прапора.

З нових картин варто відзначити найсвіжішу роботу – «Фіолетові ромашки». Букет виконаний у синьо-жовтих тонах, але самі квіти мають і виразний фіолетовий відтінок. Жовті барви мають і жовтогарячий відблиск. Ці квітки начебто викликають умиротворення, але водночас і нагадують нашу національну символіку.

Далі слідує ціла серія картин. Наприклад, яскравий і самобутній вид міста, де багато червоних і білих тонів. Багатоповерховий будинок, в якому світяться жовтим вікна. Мальовничість витвору, сама кольорова гама викликають асоціації з Анрі Матіссом та іншими авторами шедеврів. Ця робота викликає багато емоцій. Вражає, як художниця вміє працювати з кольором.

Або дуже символічні картини, в які хочеться вдивлятися. Скажімо, виконана в теплих тонах. Проступає тонкий візерунок – композиція, схожа на витинанку. Але вона у глибині чи в далині, це наче другий план, а на передньому плані – безліч рук, які тягнуться до цього дива. Ми бачимо розкриті долоні.

Інший витвір теж змушує замислитися. Теж теплі тони, від жовтих до брунатних і червоних, які нагадують золотий пісок. Ретельно виписаний розгорнутий сувій, який горизонтально лежить на піску – а може, на вишитому килимі? У вітальні? І водночас він слугує… циферблатом! Так, це годинник зі стрілками! А на самому пергаменті – грецькі письмена. Це нагадує й античність, і псалом, і сучасність, і ще багато підтекстів. 

Є гірський пейзаж. Багато синього і білого кольору. Гострі засніжені смереки. Засніжені гори, схожі на Карпати. Відчуття й величі краєвиду, і бурі, яка наче насувається, і це помітно в небі. А барв небагато: різні відтінки білого, синього, трохи темного. Контрастом – зелено-жовтий пейзаж, теж на тлі гірського лісу, але малахітового, і на першому плані – затишний видолинок. 

Від веселих і заглиблених, але завжди яскравих картин, які викликають радісні емоції (адже ми завжди відчуваємо картину: «Це моє, а це не моє», – так от, тут можна скрикнути про кожний твір: «Це – моє!») переходимо до інших. це болюча реальність. Наприклад, майстерно намальована ніч. Жовтий місяць у повні. І – зруйнований багатоповерховий будинок. Багато чорно-білих тонів поряд із жовто-синіми (темна синява пізнього вечора або ночі). А на цьому щебні, на цих руїнах проростають квіти, ніби створені з місячного проміння. Також під світилом – загадковий український символ, нібито з витинанки. Тут треба вдумуватися, але перше враження: це правдивий показ того, що зараз відбувається.

Вражає портрет її покійного брата – героя російсько-української війни, сержанта Збройних Сил України Івана Фесенюка (1993–2024), який загинув на Авдіївському напрямку. Не дожив до 31 року. Герой був професійним спортсменом і взагалі різнобічною людиною. Картина зроблена теж у теплих тонах, де переважає золотавий. І цей портрет, який показує світлу людину, поєднує власне художнє (праворуч, фактично над тим, хто дивиться, – сам замислений покійний, на тлі зеленого пейзажу), а внизу – його перемальований фотопортрет у блакитно-жовтій рямці. Поряд намальовано грамоту «Динамо-Київ» як одну з візитівок діяльності героя. Вражає те, як Наталія Фесенюк уміє побудувати композицію, де все логічно і викликає щемкі емоції. Мисткиня – й чудова портретистка (що підтверджує ця робота), її люди – і реальні, і символічні.

Також викликають враження й великі витинанки, які часто робить художниця. Наприклад, чорно-біла. Біля Світового Древа – дві жіночі постаті в українських народних строях. На тлі гігантських соняшників, які нагадують і величезні ягоди, навіть виноград. А ще цікава інша витинанка, уже у трьох кольорах. Тут начебто знову обігрується мотив Світового Древа, з якого все проростає, але воно переосмислене й розширене. Перше, що впадає у вічі: безліч червоних очей у чорних обідках. Ці очі дивляться на нас. А проростають ці «плоди» з чорного кореня. Дерево чи рослина розростається та крислате, охоплює простір. Проте перше, що помітно, – це яскраво-червоні очі з чорним, дуже щільні, як стільники, і заповнюють – так здається – увесь простір. Інша витинанках – у чорних, жовтих і синіх тонах. Її символи оригінальні та нагадують бджіл – адже бджола часто є нашим знаком як працелюбна і медоносна. Витинанка – дуже тонкий і складний жанр, але ці символи промовляють без слів до представників різних культур.

А ще цікаво бачити на фото предмети, які пише з натури Наталія Фесенюк. Вона щедро ділиться тим, як творить. Це своєрідна «кухня» або лабораторія митця. Зокрема, білі півонії або інші квіти, у полив’яному розписному посуді. Варто створити тло для них (звичайну завісу або хустку) – і помітний контраст барв. Але все це зробити і побачити може тільки художник.

Це тонка творчість – і одночасно зрозуміла своїми символами і тонами. Вона залишає глибокий слід. Хочеться, щоб дослідники науково розглядали творчість Наталії Фесенюк у розвитку, зокрема під час небезпечних моментів, коли художник не зраджує себе, не втрачає гостроти зору, розробляє техніку, і реакцією на події стають нові твори.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)