«Життя, як тремкі акварелі»: Наталія Фесенюк – художниця, керамістка і поетеса

Її нові звершення: «Я біжу, Україно, тобі навздогін»

Завжди цікаво спостерігати розвиток художника. Адже справжній художник найкраще розуміє людську душу і світ, особливо те, що відбувається зараз. Митець повинен глибоко відчувати. І справжня творчість – завжди прозріння. Не завжди розуміючи, що він творить, митець – творить.

Це можна сказати про непересічну та відому у світі патріотичну українську мисткиню Наталію Фесенюк, чиє життя пов’язане з Києвом. Своєю діяльністю пані Наталія доводить те, що вона – героїня. Також цікаво те, що мисткиня – з героїчної родини, це приклад праці для України. А ще як справжня українка ця художниця – дуже різнобічна постать і водночас дуже скромна за вдачею. У неї й талант, і сильна школа, яка розвинула талант і техніку (до речі, героїня моєї статті постійно навчалась і навчається). Художниця, графік, керамістка, майстриня витинанки, навіть скульптор – уміє робити портретні ляльки на людський зріст! – а ще й поетка, прозаїк, педагог… Професійно проводить майстер-класи, зокрема з традиційних ремесл, допомагає дітям, фахово знається на музеєзнавстві. А ще вона офіційно – художник-агітатор. У неї дуже сильна техніка, і можна спостерігати, як художниця малює у своєму альбомі або альбомчику. Як для музиканта важливо постійно розробляти руку, гнучкість і швидкість пальців, не втрачати темп, так само – для митця. Також можна багато говорити про культурну, освітню, громадську діяльність цієї видатної жінки, зокрема про порятунок нею витворів мистецтва, допомогу сучасним їй авторам. Але я хотіла б зосередитися саме на її творчості. Адже від моєї першої статті про Наталію Фесенюк, написану в 2022 р., минуло понад три роки, а за цей час з’явилося багато робіт, з яких одні виконані в попередньому ключі, але інші – зовсім нові. Не лише технікою, а й темами.

На листопадовій конференції в Лозанні (про що була моя публікація в «Сурмі») авдиторія особливо зацікавилася витинанками Наталії Фесенюк як прикладом сучасної мисткині, що творить у будь-яких умовах. Вразило, як відчули присутні символіку, закодовану в цих роботах. Уважно спостерігали і корінні швейцарці, й українці, і багато інших – науковців, прибулих із Великої Британії, Італії, Польщі… Ці твори промовляли без слів.

Мені хотілося б відзначити нові витвори Наталії Фесенюк. Вона пише картини, їй належать також ескізи, малюнки, кераміка, витинанки… 

Наталія Фесенюк – майстриня витинанки. За власними спогадами, в її дитинстві у Хмельницькій області майбутня художниця часто бачила фіранки, оздоблені паперовим мереживом. Так, витинанка і взагалі вирізання з паперу закладені в нашій культурі. Але, звісно, насправді коріння мистецтва і натхнення, формування художнього таланту – дуже тонка і складна тема.

Укотре передивляючись витинанки Наталії Фесенюк, я бачу, які вони архетипові. Техніка (адже витинанка – це важке для виконання мистецтво, тут треба точності, вправності) сусідує з відчуттям архетипів. Ці роботи часто сюжетні. І нагадують швейцарські аплікації, колажі та інші приклади вирізаного паперу. Наприклад, тут часто практикують чорно-біле – і ми бачимо народний звичай «пойя» (poya, французьке слово, наголос на останньому складі). Виявляється, «пойя» – це й стиль швейцарського мистецтва! Ці зображення – сюжетні. На них не лише процесії прикрашених корів (звичай, коли стадо ведуть у гори, а потім спускають) і пастухи, а й Світове Дерево. Це не просто люди, які зустрілися біля дерева, а й яруси світу. Дуже чітко вирізняються верх і низ, а ще відчутно композицію. Так само – на роботах Наталії Фесенюк. Наприклад, на біло-чорно-червоній витинанці чітко бачимо Дерево Життя, Світове Дерево. Воно росте до самого неба, міцне, а плоди на ньому схожі на калину або червоний виноград. У центрі – стилізована людина. Усе це й народне, але й незвичне, бо переосмислене. Виявляється, це робота 2015 р. і називається «Калина».

Багато робіт – від картин до витинанок – присвячені сучасним подіям. Достатньо просто дивитися – і ще передивлятися, бо в цих символах і композиціях багато закладено. А ще витвори художниці осмислюють питання життя, материнства, пам’яті, взаємодопомоги… Також це національна символіка. Наприклад, на темному тлі особливим маркером сильно виписані соняшники.

Особливо останнім часом ці роботи композиційні. На них – янголи, прості люди, мати з дитиною, символи, зокрема тризуб. Несвідомо авторка тяжіє до біблійної символіки. Її янголи нагадують архангелів із мечами. Одна з витинанок 2024 р. називається «Між світами». Із барв мисткиня часто віддає перевагу чорному і білому кольорам, але ще є червоно-чорні витвори. Отже, витинанка – перспективний жанр і в українській, і в інших культурах. Виявляється, ми маємо багато спільного зі швейцарським мистецтвом і народними ремісництвами країни гір і озер.

Помітно, що в будь-яких умовах мисткиня зберігає погляд художниці. Адже недарма кажуть, що художнику ставлять не лише руку, а й око. Так, погляд – це надзвичайно важливо. У будь-якій ситуації помітна професійна вимогливість митця, а ще вражають коментарі, відзначення про колорит, тони, напівтони… Достатньо блискавичного погляду – і художниця відзначає колір неба тощо, причому дуже влучно.

Мені подобаються розмови на професійні теми – як Мартіну Ідену в однойменному романі Джека Лондона. Адже в митця є чого повчитися. Наприклад, про картину «Чорнобилю» (2023) художниця пояснила, що це зображення «малохромне, тобто монохромне, але з кольором і в негативі». Видно, як майстерно вона володіє технікою. На картині, на темному тлі, – сільська українська жінка в хустині. Але без обличчя. Замість нього – білий овал. Це нагадує ляльку-мотанку і водночас викликає безліч інших асоціацій, у тому числі про нещодавні трагедії. Сама постать жінки і предмети навколо неї (вітряки? турбіни? інша техніка?) – розмита. А в руці героїня тримає великодній кошик. Якщо придивитися, можна побачити писанку або крашанку. Мені ще подобається загальний динамізм цієї картини.

Кажуть, що талановита людина талановита у всьому. Наталія Фесенюк – приклад справжньої українки, бо вона – різнобічна постать. Адже ще й влучно володіє словом, пише вірші та прозу, причому дуже плідно. Вона часто пише на філософську та патріотичну тематику, а ще вміє тонко відчувати життя. Ці вірші не просто щирі, а часто афористичні, сповнені й несподіваних образів і порівнянь. Наприклад, її більш рання лірика (2013): «Мінливий час, не вибачливий час, / Як тістечко ущент набите кремом / І не кажіть мені, що все гаразд, / а я, чомусь, занурююсь у себе». (Тут і далі в цитатах зберігається авторський правопис). Також поетка часто пише про сцену і закулісний світ, театральне, причому це образно. Звертається як до ілюстрацій і до біблійних образів – наприклад, так само в ранній поезії 2013 р.: «Рука невидима напише / Слова пророчі на стіні. / І той хто ненавистю дише/ Наблизить ось „останні дні”. / „Мене, мене, текел упарсін”», наприкінці пояснюючи, що це зі Старого Завіту: «(Даниїла 5.25)».

Дуже промовистий вірш «Україна» (2013), де авторка звертається до історії, від прадавньої до сучаснішої. Але Наталію Фесенюк, як видно, приваблює героїчна доба, зокрема княжої Русі, а якщо брати більш ранню добу, – то Трипілля. Одразу згадується трипільська кераміка, досі не розгадана походженням і символами. Це невербальне мистецтво, і художниця тонко відчуває його, відтворюючи у слові: «Ми тут жили з часів найперших, / Ми тут жили з давніх-давен, / Коли незнаний іншим вершник / Став князем кочових племен. // Ми не чужі, ми не захожі, Відкрив дорогу якось птах. / І варвари нам не ворожі, / Знайоме „мало” — слово страх. // І там де сліду вже немає, / В кількох трипільних черепках, / Ми заховали нашу тайну, / У затуманених віках. // Ходім туди через уяву, / Ходім де нас давно нема, / У хвилю волоса русяву, / Що вітер в воросі здійма. // Дерева в гіллі, наче плачуть / У роздумах мільйони днів. / Напевно наш далекий пращур / В майбутнє зазирнуть хотів».

Від осмислення власного коріння поетка перейшла до віддзеркалення сучасності, баченої нею наживо. Часто трагічної сучасності. Наприклад, в одному з віршів 2014 р. авторка писала: «Не всі вижили? Та не здалися. / Чом не всі потрапляють у рай? / Світ лише за хвилину змінився. / Кров із чаші тече через край. // Ангел мовчки квіліє, волає. / Час скорботи невпинно звучить. / Україна сьогодні згорає, / Поки в ліжку, ще тихо хтось спить. // Чаша повна вагу переважить. / Плач, душе, із обличчям сухим. / Де відкрита дорога, хто скаже? / Скаже Бог, що цей світ сотворив» («Виливай свою душу, мов воду…»). У тому ж році було написано щемкий, гіркий вірш, який – теж афористичний. Цікаво, що в ньому наприкінці помітно й оптимізм – або, скоріше, світле вікно, просвіт. Бо справжня творча індивідуальність уміє бачити глибше. Це вірш «Жити сьогодні, як стрибати в безодню»: «Прокинулась зранку стрибнула у прірву — / У безодню людського життя. / Я вірю у Бога, досі ще вірю, / Йду вперед не надіючись на вороття. // Я не знаю хто друг і не знаю хто ворог, / Тож довіру висловлюю всім. / Ваші смерті в мені відбиваються болем. / Ви для мене живі, бо ще зранку були. // Доторкнуся землі, мармурової стели — / В кров надходить адреналін. / Мимолітнє життя, як тремкі акварелі / Я біжу, Україно, тобі навздогін». Узагалі авторка часто зазначає в поезії, що не може бути байдужою до чужого горя. Але й без слів її діяльність про це свідчить. В іншому творі, написаному 2014 р. («Один день від світання до смерку»), сказано: «Чорний дим на цілісіньке небо, / Сніг від крові червоний лежить. / Я запитую тільки у себе, / Що можу я у цьому змінить? // Тихим плином, широкий Дніпро, / Мовчки спомин несе в силі вод. / Зорі й місяць — ви свідки цього, / Свідок вічний — наш цілий народ». До речі, у цьому творі несвідомо описано українську національну символіку – червоно-чорну. Списану з реальності.

Дуже хотілося б, щоб тексти – і поезія, і проза – авторки були опубліковані у паперових виданнях, бо ці твори заслуговують на визнання в антологіях, не кажучи про окремі збірки. 

Вона порівнює життя з «тремкими акварелями». Так, акварель – надзвичайно тонкий і крихкий жанр. І малювати аквареллю, і зберігати її так важко. Тому треба берегти митців, більше дізнаватися про них і, звичайно, поширювати їхню творчість.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)