Рослини та інші символи в українських народних піснях: від вишні до тополі

Чому наші символи – це вишня та черешня? Що означають інші дерева та взагалі рослини в українських народних і літературних піснях? Наприклад: чому героїня в баладі «Тополя» перетворюється саме на це дерево? І чому Тарас Шевченко оспівував її? І як можна водити тополю? І навіщо її водять? Чому наші предки ставили вишневі гілочки? Начебто ми багато знаємо, але виявляється, що фактів більше, ніж гадаємо.

«Росте черешня в мами на городі» – відома пісня, яку написав Микола Луків. Цей текст багато хто знає і часто підспівує. Але чому саме черешня? І чому в народній пісні сказано про подружжя, що воно сидить «під вишнею, під черешнею»?

В античній міфології ця ягода означає кохання (наприклад, Венери і Адоніса). Але якщо звернутися до українського фольклору, то черешня – надзвичайно багатогранна. Бо це й кохання, і символ дівчини, узагалі краси, але й жіночий та материнський символ. Також це сама Україна. Отже – Батьківщина. А ще черешня означає життя.

Під цим деревом у піснях і зустрічаються, і до цього символу додають іще символи. Так, на черешні – пара голубів. Традиційно голуб і голубка означають мирне, гармонійне подружжя. Але ж пара птахів на дереві означають і світовий лад, творення світу, космос. Тобто це й Світове Древо.

Те ж саме кажуть про вишню, яка недарма така популярна в нашій культурі (Шевченковий «Садок вишневий коло хати»). Вишня – це також символ України.

І недарма на святої Катерини – 7 грудня – дівчата ставили у воду саме вишневу гілочку чи кілька цих гілочок. Адже вишня – і символ дівчини, і Світове Древо. Але зрізувати дівчина мала до сходу сонця, тобто до світання. Коли зрізали гілочку вишні, то ставили у воду і стежили, коли зацвіте. І якщо зацвіте до Щедрого вечора – Маланки (31 грудня), тобто ще до Нового року (дехто чекав і до Різдва), то це віщує щасливу долю і шлюб. Також вишневі гілочки ставили й на інше грудневе свято (25 грудня) – Спиридона Сонцеворота (святого Спиридона Тримифунтського). Їх ставили на покуті в горщику, щодня поливали й стежили, чи зацвітуть. Якщо квітли, це означало майбутній врожай.

А ще вишнею лікували. І вишневим відваром, і гілками. Наприклад, був обряд «проймання» (протягування) хворої дитини через спеціально розколоту вишневу гілку. Потім її зв’язували, стягували, щоб вона зрослася. Вірили, що тоді дитина одужає. Отже, її вподібнювали молодій гілці. А ще квітучу вишню застосовували для магії – наприклад, щоб розпізнавати нечисту силу.

Червоний як вишня. Вишневий – символ червоного кольору, але в деяких діалектах означає брунатний.

Пісень про вишню не злічити. Ось буквально кілька: «Ой вишня, каже, вишня з-під кореня вийшла, / Не журися, дівчинонько, я ще не [женився]. / Ой женися, парубочку, бери дівчиночку». Або на Слобожанщині записано таку сумну пісню, яка досить відома. Ось її початок: «О матінко-вишня, чи я в тебе лишня? / Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна). / Ой матінко-зірко, як у строці гірко, / Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся). / Бо я всіх боюся, / Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че). / То й не ворон кряче, / А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че). / Та й за мною плаче, / Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же)».

Або один із варіантів пісні, записаної на Рівненщині: «Червоная вишня з-під кореня вийшла. / Дала мати заміж, а я не привикша. / Ой вийду я на гору, да й гукну додолу. / Вари вечеряти та й на мою долю. / Варила, варила не маю ні трошки, / Нема тобі ж, доню, ні миски, ні ложки. / Миска й загубилась, ложка поломилась. / Твоя, доню, доля від нас відлучилась». Узагалі саме цей текст популярний у різних українських областях і досить давній, є варіанти, але вони присвячені тому, що героїня нещаслива у шлюбі та благає забрати її. Проте всі ці пісні справді красиві образністю, а не лише мелодійністю. Що ж тут означає червона вишня?

Ми бачимо, що вишня тут – символ дівчини, а також і заміжньої жінки. Також показано, що одружена вже не належала своїм батькам і не могла до них повернутися, а мала залишатись у просторі вже нової родини – чоловіка. Ось чому «миска й загубилась, ложка поломилась», а доля героїні «від нас відлучилась».

Звідки походить слово «вишня»? На цю тему вже багато гіпотез, але до кінця етимологію не з’ясовано. Зрозуміло тільки, що походження назви цієї ягоди – дуже давнє та індоєвропейське.

А ще це дерево часто фігурує в колядках і щедрівках, тобто має давню символіку. І вишня та черешня часто ототожнюються. Наприклад, така щедрівка: «Да стояла вишня-черешня, / Щедрий вечір, добрий вечір! / На тій вишні кора золотая! / Кому ж іти кору колупати? / Дівки Настінки кору колупати». Золота кора означає, що це – Світове Древо. Але навіщо колупати кору? Це означало колупання печі – коли дівчину сватали. Отже, тут – весільна символіка, зашифровано обряд сватання. І далі за текстом: дівчина наколупала золота дуже багато – аж «Три блюдечка, три полумиска» і віднесла ювеліру, щоб той скував їй «три перстенька»: «Первому перстеньку – женихатися, / Другому перстеньку – повінчатися, / Третьому перстеньку – на посаді сидіть, / На посаді сидіть – на милого глядіть».

Весільна символіка є і в іншій пісні, де вона виражена дуже прозоро. А ще тут червоний колір вишні-черешні порівнюється не просто із золотом, а й із Сонцем. У Карпатах на Новий рік співали таке: «Запалилася вишня-черешня од Сонця, / Гей, од Сонця! / Порозкривай-но, красна Ганнусю, оконця. / Бо прийдуть до тя 120 коней на твій двір, / Гей, на твій двір! / Вибирай собі, красна Ганнусенько, котрий твій!» Тут палають ягоди вишні-черешні, а Сонце означає і світило, і полум’я, і космос. У цьому тексті так само описано обряд сватання. А оскільки наші предки відзначали Новий рік навесні, не дивно, що в таких піснях вишня та черешня вже достигають.

І, звісно, із вишнею пов’язані народні прикмети. Наприклад, є свято покровителів бджільництва – святих Зосима і Саватія (17-го або 30 квітня). Вірили: якщо цього дня бджоли сідають на вишневий цвіт, то вишні родитимуть, а якщо не сідають, то вишень не буде. 

На особливу увагу заслуговує тополя. Зазвичай це дерево означає стрункість, швидке зростання. Але це ще не все. Тополя тому так часто згадується в народних піснях, що була священним деревом (свого часу її рубали навіть тільки для жертовних вогнищ). Традиційно вона означає дівчину, також це може бути й заміжня жінка. Ще високе струнке дерево означає дівчину-сироту. Відома балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», яка починається фантастично: «Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси, / Чия то дівчина розпустила коси? Коси розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила. // Проводжала мати сина у солдати, / Молоду невістку – в поле жито жати. / Жала вона, жала, жала – не дожала / І до сходу сонця тополею стала...». В іншому варіанті свекруха примушує невістку «зелен жито» жати, тобто жати недостигле, зелене жито. Це була не просто шкода господарству (не кажучи про відсутність сенсу такої праці – адже яка користь з недозрілого зерна?), а й гріх. Ось чому на жницю падає прокляття, і вона перетворюється на тополю. А те, що дівчина розпустила коси, означає те, що їй робили на весіллі зачіску як заміжній. Для цього треба було спочатку розплести косу. А також хіба тополине листя на тріпотливому гіллі не нагадує розпущене волосся? Отже, тут багато символів. Але в деяких регіонах це дерево могло бути й чоловічим символом. Скажімо, на Поліссі тополине гілля клали в могилу саме чоловіка (а вмерлу жінку покривали березовими гілками).

Ще був обряд «водити тополю». Це починали робити на Зелений понеділок, тобто наступного дня після Трійці (День Святого Духа). «Водили тополю» на Харківщині та Полтавщині. Про цей звичай писав іще Микола Костомаров, відомий романтик і науковець. Хлопці та дівчата обирали найжвавішу дівчину, яку називали «тополею». Дівчата піднімали її на руках, вигукуючи: «Тополя! Тополя!» Потім з’являлися хлопці, які боролися з дівчатами за право носити «тополю». Чому? Бо дівчина-«тополя» означала щастя. Зустріти її, почастувати чи наділити чимось (наприклад, дати гроші «на стрічки» або вручити інші подарунки) і вислухати слова, які того дня вважалися пророчими, означало щастя.

Певний час хлопці теж носили «тополю», але потім дівчата її відбивали. Тоді обраниці зав’язували очі, прикрашали зеленню, стрічками та водили по селу. Тоді й починалося частування.

Обряд супроводжували піснями – наприклад: «Стояла тополя край чистого поля; / Стій, тополенько! Не развивайсь, / Буйному вітроньку не піддавайсь!».

А взагалі на Зелені свята було багато звичаїв, у тому числі пов’язаних із деревами і гілками. Але водити «тополю» могли й у перший і другий дні Великодня – залежало від села.

Ми бачимо, скільки насправді зашифровано в символах, які відображені в наших піснях, обрядах, віруваннях і взагалі культурі. Це своєрідна база, на якій будується рідна культура. Важливо знати і розуміти символи дерев, узагалі рослин, і вміти правильно ними послуговуватися.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)