Про природно-правову експертизу проекту Цивільного кодексу України
Згідно з соціально натуралістичним праворозумінням, при проектуванні законодавчих актів, і, зокрема, при проектуванні Цивільного кодексу України, слід керуватися принципом верховенства законів природного права.
Природно-правова експертиза проекту Цивільного кодексу вказує на те, що його автори керувалися правовим позитивізмом, який толерує правовій сваволі і правовим ілюзіям.
Зокрема, такий критерій для визначення що є правовим і що є неправовим як моральна категорія СПРАВЕДЛИВОСТІ, в проекті підміняється невизначеним терміном «ДОБРОЗВИЧАЙНОСТІ». Виникає питання: в чому переваги поняття «доброзвичайності» в порівнянні з моральною категорією справедливості?
Норми моралі в суспільстві – це пізнані (відкриті) людьми закони соціальної природи, з якими люди мають узгоджувати своє життя в суспільстві. Наприклад, «золоте правило» етики, правило черги, Декалог, принцип відповідності кари злочину, моральні норми міжнародних відносин тощо.
А «доброзвичайність», очевидно, – це суб’єктивне відображення різними людьми об’єктивно існуючих в суспільному житті людей законів природної моралі. Наприклад, існують так звані «добрі звичаї» в кримінальному середовищі, зокрема в італійській мафії...
І ще одне. Пропонується до Цивільного кодексу ст. 568 про поняття посідання: «Посіданням є здійснення особою фактичного контролю над річчю, що забезпечує їй можливість ефективно панувати над нею, безвідносно до наявності у цієї особи юридичного титулу на річ». А в ст. 570 проекту передбачається презумпція правомірності посідання: будь-яке посідання вважається правомірним, доки не буде доведено зворотне. Тобто особа, яка має соціально визнане право власності на річ, має доводити правомірність цієї власності перед «посідачем» («окупантом»), а якщо не доведе, то правомірним буде визнано саме «посідання» («окупація»).
Замість презумпції пріоритету соціально визнаного поняття ПРАВА ВЛАСНОСТІ, заснованого за законах природного права, які передбачають соціальне визнання волевиявлення власника, пропонується презумпція пріоритету «посідання» («окупації») над правом власності, яка відкриває можливість для прояву сваволі і ілюзій «посідача» («окупанта»). Це як «закон джунглів», який дійсно існує в несоціальному (тваринному) світі.
Але ж люди живуть давно вже не в тваринному світі, а в СОЦІАЛЬНОМУ, який існує не за біологічними (тваринними) законами, а за законами соціальної природи, зокрема за законами природного права і природної моралі.
Право власності – це соціальне визнання волевиявлення власника щодо речі. А «посідання» – це волевиявлення особи щодо речі, яке не визнає соціально визнаного права власності на цю річ. Отже, цілком природною для суспільного життя людей є презумпція пріоритетності саме соціально визнаного права власності над «посіданням» («окупацією»).
Очевидно, «посідання» («окупація») може бути визнана в доктрині і в законодавстві приватного права, АЛЕ ЗА УМОВИ ІСНУВАННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ ПРІОРИТЕТУ СОЦІАЛЬНО ВИЗНАНОГО ПРАВА ВЛАСНОСТІ над правом «посідання» («окупації»), навіть якщо «посідач» («окупант») уявляв собі це «посідання» («окупацію») правомірною.
Це лише деякі невідповідності проекту Цивільного кодексу законам природного права і природної моралі. Інший спосіб розв’язання зазначених тут проблем суперечить принципу верховенства законів природного права і природної моралі.
Проект Цивільного кодексу має бути приведений у відповідність із законами природного права і природної моралі.
Про автора: Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор.