Про «золоте правило» соціальної поведінки людей

«…Ніщо такою мірою не сприяє спільній користі кожного, ніщо такою мірою не забезпечує безпеку і недоторканність майна людей, як виконання закону природи».

Джон Локк 

Науки мають забезпечувати не лише так званий «науково-технічний прогрес», а й соціальний прогрес, зокрема прогрес в сферах політики, економіки, права, моралі.

Є «спільний знаменник» для усіх наук: і так званих «природничих» і «неприродничих» – соціальних, гуманітарних, політичних, юридичних, етичних, мистецтвознавчих, філологічних, теологічних тощо. 

Наука – це пізнання законів природи – фізичної природи, біологічної природи, соціальної природи. Це випливає з НАТУРАЛІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ, заснованого на постулаті «Мати-Природа – це Сутність, що породжує усе суще, і Найвищий Законодавець для всього сущого». Звідси, виходить, що поділ наук на «природничі» і «неприродничі» є штучним, бо насправді всі науки, зокрема «неприродничі» – це пізнання законів Природи. 

До «неприродничих наук» за традиції, що склалася, належать, зокрема соціальні науки. Тоді виходить, що начебто не існує ЗАКОНІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ, які мають пізнаватися (відкриватися) соціальною наукою. Але, згідно з натуралістичним світоглядом, – це не так. 

Насправді закони соціальної природи існують, так само як закони фізичної природи і біологічної природи. Згідно з натуралістичним світоглядом, закони соціальної природи – це правила поведінки для людей, що випливають з природної необхідності, яка породжується їхнім суспільним життям. Люди мають пізнавати (відкривати) ці закони соціальної природи і керуватися ними для того, щоб мати можливість жити суспільним життям. Недотримання людьми цих законів руйнує їхнє суспільне життя. Це – проявляється, наприклад, як політичне свавілля, економічна несвобода, злочинність, зокрема корупція, аморальність тощо. Або – воєнна агресія. 

Отже, закони соціальної природи реально існують і діють в суспільстві. Пізнані (відкриті) людьми закони соціальної природи втілюються в формі народних звичаїв, ідеології, законодавства, нормах міжнародного права, «римського права», а також в Десяти заповідях християнства, або в формі політичної, економічної, правової, моральної культури людей тощо. Певні закони соціальної природи ще мають бути відкриті соціальними науками в майбутньому.

Відповідно до соціального натуралізму, для пізнання (відкриття) законів соціальної природи слід користуватися принципом «природної необхідності», згідно з яким природна необхідність і є критерієм існування того чи іншого закону соціальної природи: те, що є природно необхідним для суспільного життя людей, те і є законом соціальної природи. Наприклад, природно необхідною є приватна власність, тому законом соціальної природи є заборона крадіжки, що і відображається в кримінальному законодавстві усіх країн. Пізнання (відкриття) таким способом законів соціальної природи робить можливим їх використання для запобігання війнам, злочинності, тероризму, корупції, політичним, правовим, моральним кризам, міжособистісним конфліктам, соціальному регресу, деградації людини тощо.

У зв’язку з реальним існуванням і дією в суспільному житті людей законів соціальної природи, сьогодні актуальним є «основне питання» для світогляду: «Чи є соціальне природним?». Від його вирішення залежить соціальна практика людей. І ось чому!

Згідно з натуралістичним світоглядом, соціальне є природним, але соціальне існує не за законами фізичної природи чи біологічної природи, а за законами третьої форми природи – СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ. Вчення, яке визнає існування соціальної форми природи, що існує за своїми законами – законами соціальної природи, називається СОЦІАЛЬНИМ НАТУРАЛІЗМОМ. (Детальніше про соціальний натуралізм див.: Костенко О. М. «Нові очі» для нового часу (про соціальний натуралізм). Луцьк: Терен, 2022. 128 с.) 

Проте сьогодні є дуже поширена ілюзія, начебто соціальне не є природним. Начебто політика, економіка, право, мораль – це витвори волі і свідомості людей, які можуть набирати форму сваволі і ілюзій, а не прояв законів соціальної природи, з якими узгоджуються чи не узгоджуються воля і свідомість людей, що проявляються в соціальній практиці.

Насправді, згідно з соціальним натуралізмом, що випливає з натуралістичного світогляду, соціальна практика людей, – зокрема і політика, і економіка, і право, і мораль, – це прояв законів соціальної природи, які пізнаються людьми і мають втілюватися в форму політики, економіки, права, моралі. Інший підхід означав би, що політика, економіка, право, мораль – це продукти людської сваволі і ілюзій. Саме до цього приводять в соціальній практиці ті ідеології, які не засновуються на соціальному натуралізмі. Наприклад, це – комуністична ідеологія, що керується не принципом верховенства законів соціальної природи, а сваволею й ілюзіями, зокрема гаслом «Залізною рукою заженемо людство в щастя!». 

Згідно з соціальним натуралізмом, нікому не вдасться створити, наприклад, «Золотий вік Америки», чи розбудувати «Нову Україну» без вдосконалення людського фактору – соціальної культури громадян, заснованої на принципі верховенства законів соціальної природи. Або ще й така проблема: подолання рашизму, як першопричини воєнної агресивності рф, настане тоді, коли відбудеться підвищення рівня соціальної культури громадян росії.

Яке значення людський фактор має, зокрема, для сучасної України? Вдосконалення людського фактору – соціальної культури громадян України може і має сприяти становленню Сильної і Заможної України, конкурентоздатної у світі, а також забезпечити їй здатність до протидії внутрішнім кризогенним чинникам і зовнішнім загрозам. Для цього слід здійснити заходи, спрямовані на розвиток соціальної культури громадян, а також на забезпечення відбору на посади, пов’язані з виконанням державних функцій, осіб за критерієм належного рівня їхньої соціальної культури. Тоді в країні сформується соціальна практика, узгоджена із законами соціальної природи. 

Згідно з соціальним натуралізмом, ощасливити людство всупереч законам соціальної природи – НЕМОЖЛИВО! Бо цей шлях, будучи протиприродним, завжди приводить не до щастя, а до нещастя, зокрема до проявів сваволі й ілюзій в усіх сферах соціальної практики, що й породжує різноманітні соціальні аномалії: зокрема кризи в сферах політики, економіки, права, моралі тощо. 

Більше того, як показує історичний досвід, найкраще живуть ті народи, які найкраще узгоджують політику, економіку, право, мораль з законами соціальної природи. Для цього слід забезпечити в суспільстві таку соціалізацію громадян, в результаті якої вони будуть керуватися «золотим правилом» соціальної поведінки: «Керуйся законами соціальної природи, а не сваволею і ілюзіями!».

При найближчому розгляді зв’язку між соціальною поведінкою людей і тими наслідками, які вона спричиняє, можна побачити, що основним питанням сучасності є правильне розуміння, що таке СВОБОДА: це соціальна поведінка, що дозволена законами соціальної природи, чи вседозволеність?

Ті соціальні аномалії, що уражають людство сьогодні, є проявом спотвореного розуміння свободи, яке взяли на озброєння як псевдоліберали, так і псевдоконсерватори, як демократи, так і республіканці.

Згідно з соціальним натуралізмом, природна свобода – це можливість жити за законами соціальної природи, які реально існують і діють в суспільному житті людей. А свобода, яка не узгоджується з законами соціальної природи, – це протиприродна свобода, тобто свобода, заснована на сваволі й ілюзіях. 

Ця протиприродна свобода, що має форму сваволі та ілюзій, є першопричиною усіх соціальних аномалій в політиці, економіці, праві, моралі, від яких потерпає людство сьогодні.

Для забезпечення імунітету проти ураження людей комплексом сваволі й ілюзій і ліберали, і консерватори, і демократи, і республіканці, та й усі люди, мають розуміти свободу, керуючись принципом верховенства законів соціальної природи.

Свобода, що узгоджується з законами соціальної природи, – це найкращий засіб проти будь-яких соціальних аномалій, а також детермінатор соціального прогресу. 

…Отже, роль соціального натуралізму полягає в тому, що це вчення, яке сприяє 1) узгодженню життя людей з законами соціальної природи і 2) протидії проявам сваволі і ілюзій, що породжують соціальні аномалії в сферах політики, економіки, права, моралі.

Очевидно, при оцінці суспільного життя людей в тій чи іншій країні слід виходити з критерію, наскільки в ній політика, економіка, право, мораль узгоджуються з законами соціальної природи. 

Стан узгодженості політики, економіки, права, моралі з законами соціальної природи визначається ЛЮДСЬКИМ ФАКТОРОМ – тобто соціальною культурою громадян.

Соціальна (зокрема політична, економічна, правова, моральна) культура громадян – це стан узгодженості їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи. Цілком закономірно, що при кризі соціальної культури громадян занепадають політика, економіка, право, мораль, що й проявляється в різноманітних соціальних аномаліях. До речі, ознаки занепаду сучасних демократій у світі і настання так званих «темних часів» – це теж є проявом кризи людського фактору – соціальної культури громадян. Очевидно, ця криза є наслідком ураження великих мас людей синдромом соціопатії, що в сучасному світі має форму консьюмеризму («споживацтва»), подібним до синдрому «хліба і видовищ», ураження яким привело до занепаду демократії в Давньому Римі.

Отже, визначальним чинником, що визначає суспільне життя людей є людський фактор, а саме їхня соціальна культура. Це означає, що забезпечити краще життя людей і народів можна і слід через вдосконалення людського фактору – соціальної культури людей. Бо, згідно з соціальним натуралізмом, існує закономірність: яка соціальна культура людей – таке й їхнє життя. Усі соціальні (політичні, економічні, правові, моральні) проблеми можна успішно залагоджувати, якщо в суспільстві є розвинений людський фактор – соціальна культура людей.

А як же забезпечити вдосконалення цього фактору? Для цього потрібно щоб соціалізація людей в суспільстві відбувалася під впливом Новітнього Просвітництва, заснованого на принципі верховенства законів соціальної природи. Девізом Новітнього Просвітництва має бути «золоте правило» соціальної поведінки людей: «Керуйся законами соціальної природи, а не сваволею і ілюзіями!».

Долю України і інших країн визначають ті громадяни, які керуються «золотим правилом» соціальної поведінки. 

Про автора: 

Олександр Костенко – 

доктор юридичних наук, професор.