Мілітаризація не гарантує мир і безпеку людей та народів. А що гарантує?

Сьогодні воєнні загрози надзвичайно актуалізувалися. Згідно з соціальним натуралізмом, першопричиною активізації воєнної агресивності в сучасному світі є СОЦІОПАТИЗАЦІЯ людей і народів.

Соціопатія – це стан неузгодженості волі і свідомості людей з законами соціальної природи, що приводить до ураження людей комплексом сваволі і ілюзій. Воєнна агресія є проявом цього комплексу.

Усі війни є проявом соціопатії, що уражає агресорів: якби не було соціопатії, то не було б і воєн. Першопричиною воєнної агресії є не недостатня мілітаризація країн, потенційних для воєнної агресії, а колективна соціопатія, що уразила країну-агресора. 

Сама собою  мілітаризація (гонка озброєнь) не усуває соціопатію як першопричину воєн, вона лише або створює несприятливі умови для вчинення воєнної агресії, або створює сприятливі умови для захисту від воєнної агресії, але вона не здатна зупинити напад воєнного агресора, ураженого соціопатією. 

Тому принцип «Хочеш миру – готуйся до війни!» в сучасних умовах має бути замінено принципом «Краще запобігти воєнній агресії, усуваючи її першопричину, ніж мілітаризуватися щоб потім воювати з агресором!».  Бо, як казав Отто фон Бісмарк: «Навіть переможна війна – це зло, яке має бути відвернене мудрістю народів».

Очевидно, тому  у  ст.  1 Статуту ООН однією з цілей організації було визначено: «вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії». Проте прояви воєнної агресії сьогодні свідчать, що наразі міжнародному співтовариству не вдається реалізувати належним чином це положення Статуту ООН. Можливо, тому що наразі відсутня адекватна концепція запобігання воєнній агресії і війнам, які ця агресія породжує.

Виходячи з цього, сьогодні особливо актуальною є розробка концепції запобігання воєнній агресії, зокрема засобами, здатними усувати її першопричину – соціопатію агресора.

Згідно з соціальним натуралізмом, абсолютною гарантією миру і безпеки людей і народів є не мілітаризація, а лише стан людського фактору, тобто розвинута соціальна (політична, економічна, правова, моральна) культура людей і народів, яка має антивоєнний ефект. 

Воєнна агресія є проявом соціопатії, тобто стану неузгодженості волі і свідомості людей з законами соціальної природи. Якби всі люди і народи керувалися принципом верховенства законів соціальної природи, то вони жили у стані миру і безпеки. 

Соціальна культура людей – це стан узгодженості їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи. Вона створює імунітет проти соціопатизації людей – першопричини воєн, а отже є радикальним засобом запобігання війнам. 

Соціальна культура людей формується внаслідок їхньої соціалізації, заснованій на принципі верховенства законів соціальної природи.

Отже, заради мирного співіснування людей і народів у світі треба культивувати соціальну культуру людей, яка є радикальним запобіжником соціопатії, що проявляється в воєнній агресії. Тоді зникне сама необхідність виснажливої для народів мілітаризації (гонки озброєнь) взагалі. 

Що це означає для миру і безпеки в Європі, і зокрема в Україні, сьогодні, в умовах воєнної агресивності росії? 

Воєнна агресивність росії є проявом соціопатії, яка в умовах російського суспільства набуває форму рашизму. Тому мілітаризація Європи і України не гарантує їм миру і безпеки, зокрема від воєнної агресії з боку росії. За будь-якої мілітаризації Європи і України, рашизм може проявитися в формі воєнної агресії, бо мілітаризація не здатна усунути рашизм як першопричину воєнної агресії.

Іншими словами, будучи ураженою рашизмом, росія здатна вчинити акт агресії проти будь-якої країни Європи за будь-якої мілітаризованості її. Така властивість комплексу сваволі і ілюзій, притаманного рашизму як формі соціопатії.

Крім безпосередньої загрози миру і безпеці інших країн, рашизована росія ще є фактором, що спонукає ці країни до гонки озброєнь (мілітаризації). Не будучи придатною для усунення першопричини воєнної агресії, мілітаризація знижує якість життя людей і народів. Спровокована агресивністю рросії гонка озброєнь буде мати негативні наслідки для громадян Європи. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц вже попередив про майбутнє скорочення витрат на соціальну систему – пенсії, допомоги, виплати по безробіттю та інші субсидії. І це ще один побічний наслідок агресивності рф. 

І тут слід мати на увазі наступне. Ураження росії соціальною патологією у формі рашизму з необхідністю проявляється як диктатура: соціопатія і диктатура «одного поля ягоди». 

Диктаторський режим порівняно з демократичним режимом має ту «перевагу» в гонці озброєнь, що він, керуючись сваволею і ілюзіями, може без обмежень використовувати будь-які ресурси своєї країни для мілітаризації. Це притому, що при демократичному режимі влада зв’язана принципами демократії. 

Диктаторський уряд росії, уражений рашизмом, може приносити в жертву «молоху» мілітаризації і війни будь-які ресурси своєї країни без обмежень: будь-які соціальні цінності, права і свободи людини, добробут своїх громадян, суспільні інтереси тощо. Але ця «перевага» диктаторського режиму порівняно з демократичним зовсім не означає приреченість демократичних країн на поразку. Це означає лише, що демократичні країни, замість участі в гонці озброєнь,  мають підрубувати корінь диктатур – колективну соціопатію, щоб таким чином позбавити диктатуру її «переваг» в нічим не обмежених можливостях для мілітаризації і воєнної агресії. 

Отже, альтернативою гонці озброєнь (мілітаризації), яка вигідна диктатурам, є подолання основи диктатури – колективної соціопатії в країні. Тому демократичні країни замість втягуватися в гонку озброєнь мають навчитися «виліковувати» уражені колективною соціопатією суспільства від цієї патології. Це – єдиний засіб для запобігання воєнній агресії як прояву соціопатії, зокрема тієї, яка має форму рашизму.

За цих умов абсолютною гарантією миру і безпеки в Європі і в Україні може бути лише ДЕРАШИЗАЦІЯ росії, тобто усунення рашизму засобами соціального впливу на колективну волю і свідомість росіян, зокрема засобами формування соціальної (зокрема політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян. 

У зв’язку з цим доречно зазначити про проблему державного суверенітету росії, яка порушує права людини і норми міжнародного права. 

Суверенітет, згідно з соціальним натуралізмом, – це недоторканність держави, якщо вона керується принципом верховенства законів соціальної природи, відображених в правах людини і в нормах міжнародного права. 

Якщо держава порушує закони соціальної природи, зокрема ті закони, які визначають природні права людини і природні норми міжнародного права, – вона цей суверенітет втрачає і підлягає реагуванню з боку міжнародного співтовариства. Має діяти принцип: «та держава, яка порушує закони соціальної природи  втрачає  суверенітет». Так само як діє принцип природного права і моралі: «той, хто вчиняє злочин втрачає недоторканність». Це випливає з природної необхідності, відповідно до реалій співіснування людей і народів на спільній основі – на планеті Земля. Зазначене мусить бути правилом поведінки для усіх людей і народів згідно з принципом «ми всі в одному човні», бо будь-яка війна порушує світовий порядок, який є спільною основою для співіснування усіх людей і народів. 

Російська держава здійснює політику, спрямовану на РАШИЗАЦІЮ своїх громадян, тобто на культивування в них протиприродного комплексу сваволі і ілюзій, який проявляється, зокрема, в воєнній агресивності росіян. А це є порушенням права людини на свободу, яка полягає в можливості  керуватися не сваволею і ілюзіями уряду, а законами соціальної природи, зокрема законами природного права і моралі. Така політика уряду росії  сприяє порушенням міжнародного правопорядку, заснованого на принципі верховенства законів соціальної природи.

І тому для протидії зазначеним порушенням, зокрема для запобігання їм, міжнародне співтовариство може і має втручатися у внутрішні справи держави-порушниці. Це втручання може проявлятися у вигляді соціального (тобто політичного, економічного, правового, морального тощо) впливу на колективну волю і свідомість громадян з метою їхньої дерашизації заради миру і безпеки. Для дерашизації можуть бути використані такі засоби соціального впливу на людський фактор як антирашистський рух у світі, соціальне (тобто політичне, економічне, правове, моральне) просвітництво, культуртрегерство, контрпропаганда, культивування соціальних цінностей, заснованих на законах соціальної природи,  тощо. 

Україна як держава, що має спільний кордон з росією, є особливо зацікавлена в дерашизації росії заради мирного і безпечного співіснування з нею. Та й не лише Україна! Бо, як констатує уражений рашизмом президент росії путін: «Кордони росії ніде не закінчуються!».  

В умовах, коли існують технології (ядерна й біологічна зброї, «штучний інтелект» тощо), пристосовані для знищення людей у війнах, гостро постає проблема ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРУ в механізмі запобігання воєнній агресії. Вирішення цієї проблеми полягає в протидії соціопатії, яка уражає людей і народи. Ця протидія і є основою миру і безпеки.

Людство заради виживання має виробити ефективну концепцію подолання колективної соціопатії, яка проявляється в формі фашизму, нацизму, рашизму та в інших формах, і є першопричиною воєнної агресивності. Це необхідно для запобігання війнам і забезпечення миру і безпеки, зокрема в Європі і Україні.

Згідно з соціальним натуралізмом, протидіяти сваволі і ілюзіям, які притаманні соціопатії і є першопричиною усіх соціальних аномалій, зокрема воєнної агресивності, – це природне право і природний обов‘язок усіх людей і народів.

Про автора: Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор