Мисткиня Мерседес Лара: вода, дзеркало, світила (Іспанія — Швейцарія — Україна)

Ґрансон як прецікаве швейцарське місто дедалі більше відкривається новим мистецтвом і зв’язком із Україною. У цьому середньовічному осередку, де замок, храми, галерея, зводи, фортечні укріплення, по-особливому сприймається сучасне мистецтво, яке тут регулярно виставляють. Причому митців шанують і просувають за життя. Це — мистецтво сьогодення, але воно вже залишилось у нашому сприйнятті, а, отже, навічне. 

У газеті «Сурма» уже були мої статті про Ґрансон, але це місто таке незвичне, що відкриває нові події — зокрема художні виставки. Зокрема, цього разу Філософська галерея (La Galerie Philosophique, Jorge Cañete), про яку я раніше писала, презентувала нову виставку — іспанської мисткині Мерседес Лара (Mercedes Lara). Назва — «Géographie lumineuse» (з французької можна перекласти як «Географія, що світиться»). На цей захід були запрошені ми з матір’ю, лікарем-неврологом Оленою Смольницькою — аналітиком матеріалів газети.

Художниця Мерседес Лара

Ця Галерея — чудова для виставок сучасного мистецтва, бо її зводи, склепіння, ходи та ніші створюють додаткові можливості для показу об’єктів. Цього разу ми побачили багато дзеркал — тобто скла. Проте не лише.

Відповідальною за виставку був Жорж (Хорхе) Каньєте, власник Галереї. Організувати експозицію та заходи допомогли Комуна Ґрансона (La Commune de Grandson), Ґрансонський зáмок (Le Château de Grandson) і ProGrandson. Цього разу роботи пані Лара виставили не лише в Галереї (там частина експозиції), а й в інших місцях Ґрансона — неподалік. Тобто всього в чотирьох. Так, інша інсталяція — у монастирі (Cloître) біля церкви або храму (Temple). І — у самому храмі. А ще — у садах Ґрансонського замку (les jardins du Château de Grandson). Зазначу, що Ґрансонський замок — другий за величиною у Швейцарії, не кажучи про його знамениту історію. Отже, це справді знаменна подія. 

Відкриття заходу відбувалося кілька днів. Розміщення робіт — дуже продумане. Адже якщо йти від Ґрансонського замку вгору, то ліворуч — Церква Святого Йоанна Хрестителя, дуже прикметна унікальною архітектурою, поряд — обитель (раніше цей протестантський храм був католицьким), а ліворуч, неподалік, — Філософська галерея. Там ми й побували 15 вересня. 

Оскільки Жорж Каньєте як філософ, дизайнер, архітектор і взагалі освічена постать любить відкривати проекти висловами видатних мислителів, поетів та інших діячів, процитую афоризм, який організатор обрав цього разу для виставки Мерседес Лара. Це слова французького та окситанського поета Анрі Ґуґó (Henri Gougaud, 1936 р.н.), який родом із Каркассона. Письменник був пов’язаний зі Швейцарією. (Прочитати інформацію про виставку,її організаторів і цитату з поета можна на сайті Галереї: https://www.lagaleriephilosophique.com). У перекладі з французької обрана цитата може звучати так: «Ми вже не сприймаємо ні вітру, ні його безцільних повівів — із неба, ні його сліпого світла з космосу, ні його безпристрасного надлишку. Безперечно, якщо це так, то саме тому, що ці місця, куди йде наше життя, є не що інше, як точні віддзеркалення наших душ». А Мерседес Лара взорувалась і на слова Платона про печери і тіні. Отже, філософія дуже важлива для сприйняття цих експозицій.

Мерседес Лара — приклад і таланту, й освіти, і надзвичайної працелюбності. Стисло її біографію (подану на сайті художниці) можна викласти так: Mercedes Lara Garzás народилась у Даймьєлі (Daimiel, центральна частина Іспанії), а живе і працює в Мадриді. Художниця навчалася малювати в Італії (Комо, курс Жерара Ріхтера — Gerard Richter), скінчила Мадридський університет Комплутенсе (la Universidad Complutense de Madrid). Мерседес Лара має безліч виставок — і в Іспанії, і за її межами (навіть в Японії), а Швейцарія гостинно зустріла мисткиню. Пані Лара — лауреатка багатьох нагород і премій, отримала грант на популяризацію іспанського мистецтва, її творчі здобутки пов’язані з рідною країною, але цього разу у Філософській галереї були презентовані шедеври, присвячені іншим місцям земної кулі. Це своєрідний погляд на побачені країни, океани, моря, материки. За словами художниці, тут показано Схід і Південь. Твори — і мініатюри, і монументальні. Мініатюри є частинами масштабних робіт, це не просто дзеркальця, підвішені на трапеції або поставлені на поличках (про це — нижче). 

На заході зібралися справжні знавці мистецтва, атмосфера була дуже доброзичлива. І Жорж Каньєте, і Мерседес Лара захоплено спілкувалися з аудиторією, яка справді була щиро зацікавлена у виставці. Інформація була і доступною, і науковою.

Мисткиня була рада поговорити з нами на тему своїх робіт. Ми спілкуємось англійською мовою. Художниця така люб’язна, що показує мені та моїй матері свої роботи, пояснюючи їх. У нас зав’язався конструктивний діалог. Ці арт-об’єкти викликали багато асоціацій.

Виставка недарма відбувається у Ґрансоні. Як відомо, герб цього міста — стилізовані під Середньовіччя Сонце і Місяць, жовті на синьому тлі. Розповідаючи мені про власні арт-об’єкти — ці світила, — художниця згадала ґрансонську символіку.

Робóти — з тонованого скла, повсті та інших матеріалів (зокрема ниток). Дивує, як мисткиня змогла поєднати це так, щоб предмети виглядали справді як живі, а водночас й ілюзорні. Пані Мерседес пояснює, що дуже важливий ракурс. Ми стаємо так, щоб було видно, як відбиваються райдуги від круглих дзеркалець. Люстерка висять, людські обличчя віддзеркалюються в них — і водночас ми сприймаємо світ і себе по-іншому. Інакше бачиться і вихід униз до озерного пляжу, що видно з галереї. 

Виставка робіт Мерседес Лара

У холі вгорі — світляний німб, схожий на орбіту. Під ним висять круглі золоті дзеркальця, схожі на планети Сонячної системи. Коли світло падає на них — остаточно створюється ілюзія сонця. Але це ще не все. Чиї це очі відображаються в одному з люстер? Чиї постаті? Це ми! Така виставка дозволяє нам наче вперше побачити нас самих.

Художниця показує об’єкти: біла куля — Місяць. Навпроти — золоте кружало-дзеркало. Це Сонце. А якщо пройти далі (з холу — до зали), то видно, що на білій полиці стоїть кругле дзеркало, яке пускає райдужних зайчиків. (Так, є сонячні зайчики, а є й райдужні). Треба вміти правильно подивитися на нього. За словами пані Лара, це теж Місяць.

Чому Місяць — дзеркало? Це тому, що він віддзеркалює Сонце. Так, це світило відбиває сонячне сяйво, не маючи власного, але все одно прецікаве та потрібне, інакше не було б стільки разів оспіване в мистецтві. А на цій виставці я побачила поєднання художнього погляду на світ із науковим. Я одразу подумала про Місяць у літературі, у нашому українському фольклорі, значущість цього світила в міфології.

«Блакитний Ніл»

А ось — біла ніша, в якій танцюють веселкові зайчики — рожеві, фіолетові, бірюзові... Бо внизу — золоті кружальця, по-особливому розташовані. Художниця показує мені, що дзеркальце (яке й пускає цих зайчиків) під час переломлення світла дає рожево-фіолетовий колір. Я в захваті, як це задумано. Усе геніальне — просте. Важливо спостерігати рефлекси, і тоді стає зрозумілою мінливість кольорів. Це не гра, а продумане мистецтво. Галерея викликає в мене асоціації і з гротом, де скарби, а дзеркала — кристали. 

Сонце — Місяць, ми — у Всесвіті, рівновага і протиставлення різних об’єктів… Контрасти? Але й баланс! Протилежності потрібні, вони взаємопов’язані, це ланки. Ця експозиція змушує замислитися про Всесвіт.

«Червоний Ніл»

Дуже сподобалася серія робіт про Ніл. На одній — яскраво-сині світила (чи материки, які видно з космосу?), розмальовані золотом — це біжить річка, зиґзаґом. Я зазначила, що така кольорова гама відповідає барвам нашого національного прапора, і Мерседес погодилася. Що цей задум, як не інтуїція художника? Як пояснила мисткиня, ці три твори зображають Ніл. Синьо-золоті кружала — Блакитний Ніл, інші (біло-золоті) — Білий Ніл, а яскраво-червоні із золотом — Червоний Ніл. Також поряд — біла куля, оригінально зроблена та розміщена для відбивання світлотіні. Вона означає Місяць. І стиль робіт, і їхнє розміщення дуже важливі. Адже від Місяця залежать припливи і відпливи. А від розливу Ніла залежало буквально все у Стародавньому Єгипті — ось чому єгиптяни поклонялися божеству цієї річки. Мерседес підтвердила, що це й мала на увазі. Але, звичайно, тут буде більше інтерпретацій.

За словами Мерседес, для неї дуже важливий символ води, бо вона знаменує час. Я замислилася: так, вода плине, а ще з цієї стихії зародилося життя. 

Аналітик матеріалів Олена Смольницька на виставці

Дуже оригінальні — картини, які висіли по центру над сценою. Це сувої, розписані золотом, які нагадують карту. Здалеку золотий візерунок нагадує гігантський півмісяць. Треба сприймати ці роботи в комплексі: тоді зрозуміло, як річка золотим зиґзаґом перетинає білий простір. Узагалі тут різні матеріали — від порцеляни до сухозлітки, від повсті до цементу. (Усе це — крихкість, яка вимагає майстерності, а цемент її скріплює). Як я зрозуміла, ці ірреальні та водночас і речові сувої також зображають материки. Білі стіни (камінь галереї створює власну атмосферу) та золотаво-білі сувої дуже цікаво поєднані. Можна сидіти під цими творами і спостерігати інші витвори за сцени.

Далі — мапа, створена з чотирьох орамкованих частин. Бачу різні кольори — від білого до сірого, від золотого до червоного та блакитного. Це теж наче планета, яку видно згори, з космосу. Як розповідає Мерседес Лара, це Схід, а сірий матеріал — повсть. Усе прописане до дрібниць, чорні нитки на білому тлі нагадують ретельну вишивку. Сіре від білого відділяє золота річка. Це і реальні пейзажі, й міфологічні — я одразу згадала річку як межу, перетин між світами. Ці ненав’язливі асоціації випливають наче самі собою. Але можна уявити, скільки інтелектуальної та фізичної праці така підготовка вимагає від творця.

Гості виставки

Також можна було пройти до книжкових полиць і столу, де лежав бювар із білою чорнильницею та білим пером для підкреслення інтелектуального духу. А на ньому — одна з робіт художниці — керамічний круглий предмет, білий із синім візерунком. Усе виглядало дуже стильно, не кажучи про те, щоінформацію про себе як про гостей і пресу можна було написати чорним пером (точніше, авторучкою, але зробленою під велике старовинне перо). Організатори продумали все до дрібниць.

Мерседес Лара працює також і в річищі декоративно-прикладного мистецтва. Так, вона роздавала автографи і власне розписуючись, і пропонуючи свої вироби — порцелянові кружала, розмальовані синім (нагадують Місяць і кратери). На білому звороті — підпис мисткині та її сайт: https://www.mercedeslara.com. Тобто ці мініатюри — художній автограф! Але треба вдивлятися в біле тло, бо там вирізьблено білим по білому. Хіба це не нагадує техніку нашої української вишивки?

Авторка статті на тлі виставки Мерседес Лара «Географія, що світиться»

Охоче беремо автографи — а зі свого боку ділимося газетою «Сурма» та розповідаємо про неї. Мисткиня цікавиться нашим проектом.

Як я вже писала, у цій Галереї — невимушена атмосфера, можна не лише дивитися роботи, а й сісти на східцях, високо спостерігаючи зі сцени панораму міста. Тоді витвори мистецтва сприймаються по-особливому. Сама енергетика заходу та спілкування з художницею, організаторами та гостями була вельми приємною, справді надихала. Після таких заходів хочеться творити. Зі справжніми митцями і справжнім мистецтвом легко знайти спільну мову.

Філософська галерея — приклад організації виставок і презентацій. Мінімалізм, креативність, інтелектуальна робота, чуття стилю — усе це є. І, звичайно, уміння знаходити митців і об’єднувати їх. Цього разу об’єднались Іспанія, Швейцарія та Україна. Бажаємо Галереї нових виставок, а художниці, звичайно, творчих досягнень у подальшому. Наші культурні зустрічі — обмін інформацією про Україну від нас, про інші країни — від учасників виставки. Так ми краще пізнаємо одне одного.

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.