Епізодами українського кіно
частина 3
«Сурма» продовжує розповідати нашим читачам про українські фільми, на які не шкода витратити час. Розпочинаємо знайомство з новою добою культури українського кінематографу.
«Жива ватра» (2015)
Мистецький документальний фільм Олега Костюка про життя вівчарів українських Карпат і долю традиційного ремесла на фоні сучасних змін. Про щоденну працю без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих.
Це історія про трьох чоловіків різних поколінь, які живуть в українських Карпатах. 82-річний Іван одиноко проводить старість, недавно поховавши дружину він і сам готується до похорону. В той час коли 10-річний Іванко починає життя з чистого листа в школі-інтернат у райцентрі, а 39-річний Василь керує тваринним господарством і вигодовує молодняк овець. Та прийде весна і всі троє піднімуться в гори услід за вівчарським покликанням, яке все важче продовжувати в сучасному світі.
«Жива ватра» — вогонь добутий тертям дерева, що не згасав впродовж 4-місячного полонинського сезону і служив оберегом гірського вівчарства. Давній обряд запалювання «живої ватри» здійснювався на Гуцульщині до середини ХХ сторіччя. Це фільм про людське покликання.
Нагороди: «Золота Дзиґа» Національної кіноакадемії України найкращому композитору, 2017; «Золота Дзиґа» Національної кіноакадемії України найкращому оператору, 2017; The American Cinematographer Award for Best Cinematography at Salem Film Fest 2016; приз найкращому документальному фільму Міжнародного фестивалю для дітей та юнацтва Olympia (Греція); спеціальне згадування журі Національного конкурсу 6-го Oдеського МКФ, 2015; спеціальний приз журі Міжнародного фестивалю Hot Docs, Торонто, 2015.
«Явних проявів немає» (2017)
Що залишається за лаштунками героїчних відео про наших воїнів в Україні? Це історія жінки, яка повертається з війни. Розмовляючи з психологами, борючись із ПТСР та панічними атаками, вона намагається повернутися до нормального життя.
Стрічка — повнометражний документальний фільм української режисерки Аліни Горлової, присвячений Дню захисника України. Фільм розповідає нам про Героїв України.
«Явних проявів немає» — це фраза, яку військові часто чують в районних та обласних лікарнях, куди приходять з психологічними травмами, потребуючи допомоги. Але поки на тілі немає фізичних ушкоджень, не лише лікарі, але й суспільство загалом не помічає їхніх проблем.
Героїня фільму — Оксана Петрівна Якубова, яка пізнала війну дуже близько, вирішивши свого часу піти в АТО замість чоловіка і сина. Проте найважчим для неї стало повернення до мирного життя та спроби подолання посттравматичного синдрому.
У 2018-му фільм здобув приз журі телеканалу «MDR-Mitteldeutscher Rundfunk» за «видатну східноєвропейську стрічку» на Міжнародному фестивалі документального кіно «DOK Leipzig», Лейпциг, Німеччина.
«Кіборги» (2017)
«Кіборги. Герої не вмирають» — український повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит про оборону Донецького аеропорту.
За сюжетом, командир групи захисників Донецького аеропорту із позивним «Серпень» говорить товаришам, що вони можуть піти звідти перед ворожим наступом, але ті вирішують лишитися. «Серпень» за це називає їх «кіборгами». Далі сюжет не варто переказувати — фільм потрібно відчути та подивитися.
Декілька фактів. Наталія Ворожбит створила сценарій на основі розповідей реальних українських військових, які захищали Донецький аеропорт. Також справжні «кіборги» були присутні на знімальному майданчику. Прототипами героїв картини стали реальні «кіборги»: Кирило Недря (позивний «Доцент»), Олександр Трепак (позивний «Редут»), Євгеній Жуков (позивний «Маршал»), Андрій Шараскін (позивний «Богема») та Євгеній Межевікін (позивний «Адам»).
За перший вікенд у прокаті фільм зібрав понад 8 мільйонів гривень. Це рекордний показник для першого вікенду серед українських фільмів. Станом на 30 січня 2018 після 8 тижнів прокату касові збори фільму склали 22,3 млн грн, що на той час було абсолютним рекордом для стрічок, вироблених повністю в Україні.
«Коли падають дерева» (2018)
Події фільму відбуваються в українській провінції, де розгортається історія 5-літньої бунтівної Вітки, її двоюрідної сестри-підлітка Лариси та її коханого молодого бандита Шрама.
Після смерті батька перед Ларисою гостро постає питання подальшого її майбутнього. Лариса хоче творити свою долю власними руками, та за любов до бандита Шрама її осуджує родина. Бабуся, яка переживає лише за те, що скажуть люди, та змучена мати Лариси підштовхують її до стереотипного сценарію життя. Лариса і Шрам планують втекти разом подалі від бандитів, розрухи та родичів.
«Коли падають дерева» — копродукційний драматичний фільм України, Польщі та Македонії 2018 року, повнометражний дебют Марисі Нікітюк.
Світова кінофестивальна прем’єра фільму відбулася 20 лютого 2018 року в межах конкурсної програми Panorama Berlinale 68-го Берлінського міжнародного кінофестивалю.
Українська кінофестивальна прем’єра фільму відбулася 19 липня 2018 на Одеському міжнародному кінофестивалі. В український обмежений кінопрокат фільм вийшов 13 вересня 2018 року.
Нагороди: Найкраща акторська робота в Національній конкурсній програмі Одеського МКФ, Україна — Анастасія Пустовіт (2018); Національна премія кінокритиків «КІНОКОЛО» — Відкриття року (2018); «Срібний павич» найкращій акторці на Індійському МКФ в Гоа (Анастасія Пустовіт), 2018; «Золота дзиґа» — Найкращий монтаж — Іван Банніков (2019).
У 2016 році сценарій фільму став переможцем церемонії 10 сесії ScripTeastAward, яка проводилась у межах69-го Каннського міжнародного кінофестивалю. Окрім премії імені Кшиштофа Кесльовського, сценарій Марисі Нікітюк «Коли падають дерева» також отримав грошову винагороду в 10 тис. євро на подальше виробництво фільму. Фрагменти фільму також були представлені у секціях Work-in-Progress фестивалів у Варшаві, Вільнюсі та Одесі, фільм пройшов доопрацювання в програмі First Cut у межах індустріальної секції фестивалю в Трієсті.
Підготувала Діана Царук.