Соняшник — український символ стійкості: творчість Оксани Корнелюк у швейцарському контексті

Соняшник — відомий і навіть знаменитий український символ. Він у полі, на петриківському розписі, на рушниках… Але чому саме він? Так, соняшник (сонях) означає сонце — і зовні, і назвою — та повертається до цього світила, навіть схожий на нього. Але це не лише краса, а й життєво необхідний продукт, адже соняшник годує нас. Також він стійкий і виростає на різному ґрунті. Якою б ця квітка не була — вона рідна. 

Англійською він sunflower. Французькою — le tournesol (дослівно «той, що повертається до сонця»). Німецькою — die Sonnenblume. Польською — słonecznik.

Оксана Корнелюк

Соняшники є у Швейцарії — навіть цілі плантації височезних (у кілька людських зростів) жовтогарячих квітів. У полях, у ботанічному саду в Лозанні... Одразу згадуються шедеври світового живопису. Ван Ґоґ — його «Соняшники». Ціла серія «Соняшників» Піта Мондріана (зала, яку ми з матір’ю бачили в Базелі). А в Лозанні, у музеї Photo Elysée, є масштабна виставка, присвячена сучасній Україні: на чорній стіні, з металевим блиском — рельєфні зображення соняшників, колосся, розірваних ланцюгів… Це керамічна виставка Adrien Chevalley, «Via Rhona Sun» (сотня елементів!). Факт, що нас уявляють саме завдяки соняшнику. Можна згадати виставлену там само (Photo Elysée) картину Suzi Pilet «Польові квіти» («Fleurs de Champ»), на якій височезні рослини так само схожі на соняшники.

А ще я відкрила дуже цікаву творчість української художниці Оксани Корнелюк. Майстрині належать оригінальні картини соняшників та інших предметів. Ця мисткиня родом із Луцька, але давно живе і творить у Швейцарії. Стиль картин пані Оксани дуже оригінальний, оскільки українське невловимо поєднане з іншими техніками та символами. Звісно, тут і роль Швейцарії, й інших країн, які художниця невтомно пізнає.

Мисткиня веде свій Instagram, є в соцмережах (зокрема має сторінку про ательє), але сподіваємося в майбутньому побачити її сайт, як і видані альбоми. І, звичайно, побажати побільше виставок.

Можна побачити ці картини онлайн, як і процес творчості, але справ-жнє враження — тільки безпосереднє, особисте.

...Пам’ятаю квітень у місті Івердонле-Бен. Оксана Корнелюк організувала майстер-клас із великодніх писанок. (Так я вперше опинилася в її майстерні, яка сама по собі — витвір мистецтва, цілі виставки і зібрання книг, альбомів, фарб…). Перед нами розкладено українську символіку кожного регіону, а ще — книги про рослини і природні барвники. Навчаються й українці, і корінні швейцарці, які прониклися цією символікою. Атмосфера — вдумлива, затишна і навіть терапевтична. А саме ательє — витвір мистецтва, бо тут і робоча атмосфера, і легка. 

Ми бачили писанки, розвішані на декоративному дереві (воно досі стоїть у цьому ательє), а потім наші витвори так само додалися до цієї композиції. Зазначу, що ми дізнавалися про символи на цьому майстер-класі, проте в нас несподівано виникали приспані чи просто зачаєні архетипи, мотиви, образи, символи — і з’являлися вони під час малювання.

«Кури»

Життя Оксани Корнелюк пов’язане з Івердоном-ле-Бен і Ґрансоном (обидва належать до кантону Во). У Швейцарії мисткиня мешкає з 2002 р., тобто вже двадцять літ. Спочатку, як й інші українці, вона інтегрувалася в цю країну, вивчала французьку мову (якою зараз блискуче володіє), підвищувала власну освіту, а ще, звичайно, вивчала швейцарську культуру. До того художниця навчалася у Волинському державному університеті на факультеті початкового навчання та образотворчого мистецтва, працювала у Луцькій середній школі викладачем образотворчого мистецтва. Уже у Швейцарії в 2002–2004 рр. вона отримала диплом французької мови Альянс Франсез (Alliance Française), у 2004 р. була асистентом вихователя дитячого садочку в Лозанні. З 2005 до 2021 рр. викладала малюнок і живопис у вечірній школі для дорослих (Школа-клуб «Мігрос»). Але пані Оксана вирішила продовжити власну художню освіту, тому протягом 2007–2010 рр. навчалася (денно) у школі мистецтв і комунікації в Лозанні (l’école d’art et communication) на графік-дизайнерському факультеті. Далі до 2011 р. працювала графік-дизайнером в агентстві комунікацій у м. Жівіз’є (Giviziez) і взагалі не полишала цього фаху. Отже, ця художниця вміє працювати і з дорослими, і з дітьми (пригадую, що на писанкарському майстер-класі в нас була змішана аудиторія). 

«Соняшники»

А з 2019 і донині вона — художник-викладач у власній студії мистецтв (ательє) «ОKSKO» (французькою — Atelier «ОKSKO»). Назва студії дуже гарна — адже це ініціали: «ОКСана КОрнелюк». І ще пані Оксана співпрацює зі школами міста Івердон-ле-Бен у творчих проектах.

Поліптих «Соняшники»

Вражає різноманіття технік у цієї художниці. Наприклад, з 2011 р. вона повернулася до писанкарства, «початково з метою передати моєму сину цю традицію, а згодом і почала проводити зі своїми швейцарськими друзями, учнями та зацікавленими викладачами місцевих шкіл». Вона навіть підготувала франкомовний матеріал на цю тему спеціально для швейцарців. 

Оксана Корнелюк малює

Начебто багато хто з нас бодай раз намагався створити писанку чи навіть професійно виробляв (або виробляє) писанки, крашанки, мальованки, дряпанки… Але тут, у Швейцарії, приємно бачити поєднання науки і практики з дуже приємною розвагою. Зазначу, що корінні швейцарці-франкофони показували нам і свою техніку великодніх яєць, теж оригінальну — візерунки природними квітами. 

Але писанками творчість пані Оксани не обмежується. Про інші свої етапи і здобутки художниця розповідає так: «У школі-клубі «Мігрос», де я викладала образотворче мистецтво, перед Великоднем у 2015 році мене попросили допомогти підготувати невеличку фотосесію для виконання писанки у домашніх умовах». Про власну техніку писанкарства Оксана Корнелюк ділиться тим, що спочатку ознайомилася з творами писанкарки з Кіровоградської області Ірини Михалевич. Ця майстриня «працює виключно з природніми барвниками і відтворює колекції традиційних писанок». Тому пані Оксана почала експериментувати з рослинами і виготовляти з них барвники. Зараз вона працює лише з природніми барвниками. Майстер-класи допомогли зібрати кошти (у цьому сприяли волонтерки), щоб видати спочатку брошуру, а далі й книгу про писанкарство природними барвниками Ірини Михалевич. Отже, це приклад, як митці підтримують одне одного. А ще пані Оксана тепер щороку до Великодня робить писанки із сином, запрошує його друзів і батьків для знайомства з нашою традицією. Це — камерне починання. А ширше освітнє — майстер-класи з писанкарства в Лозанні з 2014 р., зокрема в лозаннській українській школі «Зернятко».

Звідки художниця бере натхнення?

Так народжується творчість («Соняшники», 2019, в ательє “OKSKO”)

В Оксани Корнелюк джерело — природа. Справжньому митцю потрібне спостереження, самозаглиблення. І, звичайно, спокій. Як розповідала сама мисткиня, восени вона гуляє полями. Її спостереження — «це перетворення». Не формулюючи словами «натхнення» або «осяяння» чи «інсайт», художниця, однак, розповідає, як їй несподівано надходять ідея, задум, і вона не може це пояснити. Пані Оксана влучно характеризує природні процеси: «Зима — коли ми не бачимо, період трансформації». Так, восени природа готується до сну і засинає, узимку — накопичує сили і соки, щоб явити навесні нові шедеври. Це допомогло написати серію «Соняшники», яка вразила мене та інших гостей студії в Івердоні. Її соняшники схожі на поле, а згори виглядають, як чорнильні плями. Також ми побачили сухі букети, схожі на ікебану — гігантські соняшники та менші.

Яку техніку — чи які техніки — використовує Оксана Корнелюк? Це, скажімо, «бру де нуа» (broux de noix) — зелена горіхова шкаралупка, схожа на порошок. Художниця виймає коробочку та показує мені та моїй матері (лікарю-неврологу) Олені Смольницькій цю техніку. Зазначу, що у швейцарських музеях, дивлячись фільми, ми бачили саме це мистецтво — як порошок насипається на папір, і так виникають візерунки, картинки. Хіба це не нагадує ворожіння на чаїнках або кавовій гущі? З’являється багато асоціацій. 

Також художниця — акварелістка. За її словами, аквареллю вона захопилася десять років тому. Акварель, як відомо, — вода, а «ми — створення з води, вода — вібрація, вода несе інформацію, вона мене вчить». 

Дерево з писанками на тлі робіт Оксани Корнелюк в її ательє

Із мистецтва пані Оксана, за її словами, любить японське і китайське, а ще — техніку австрійського графіка-експресіоніста Еґона Шіле (Schiele). Але це не єдине, бо її освіта, звичайно, глибока. Так, мисткиня може не пам’ятати вражень від певних художників, але в несвідомому все одно осідає певний слід від знайомства з їхніми творами. Себе пані Оксана позиціонує саме як графіка. Шіле вона цінує за драматизм. Також у нього є серія картин «Соняшники». А на полотні «Осіннє сонце» пензля Шіле так само зображені ці квіти. На інших витворах цього митця так само є предмети, що нагадують ці соняшники — навіть якщо позірно намальовані лише присмерк або осіннє листя. З інших технік, які важливі для Оксани Корнелюк, варто назвати японську сумі-е (sumi-e), принесену буддистами з Китаю. Завдяки сумі-е мисткиня «підживила свою інтуїцію, внутрішній стрижень». Ще її цікавить le souffle du changement — «подих змін».

Інший бік для пані Оксани — викладання, тобто практика. Мисткиня допомагала своїм учням робити виставки. Будь-яка діяльність для неї важлива, «щоб мати внутрішній стрижень, бути собою». А ще для творця дуже важлива спонтанність (так каже про свій творчий стиль сама художниця). Але, безперечно, справжньої легкості не буває без таланту і тривалої творчої підготовки.

Як справжній талант, Оксана Корнелюк має сильну інтуїцію. Чи надихають мисткиню сновидіння? Про них вона каже: «Не можу візуалізувати (ще не втілювала)», але сни впливають на творчість (це неминуче)».

Цікаво, що в художниці є окремі роботи, а є й серії — поліптихи. Наприклад, до поліптиха «Соняшник» («Tournesol») є підпис, який із французької можна перекласти так: «Якби я була поетесою, я б написала вірша, узгоджуючи ритм слів, якби я була музикантом, я б склала мелодію, перекладену на нотний ритм. Але я не вмію писати вірші чи грати на музичному інструменті, тому пишу і творю своїми пензлями… Я використовую пензель для опису емоцій, спостережень, роздумів... Хочу поділитися з вами цими зів’ялими соняшниками, палітра пізньої осені перед зимою дарує нам своє гарне видовище першого снігу... Сумно? Ні, я сприймаю це, як ностальгію... Розгойдані вітром, вони сіють своє зерно, щоб відродитися навесні… без опору налаштовуються на рухи та зміни, пристосовуються до подиху. Може, вони хочуть нас чогось навчити... Ти чуєш, як вони шепочуть?». Це найкраще висловлена сутність соняшників. Мистецтво і краса взагалі спеціально не навчають (у них інша мета), але ми можемо робити висновки. Зокрема навчатись у соняшників, та ще й так талановито зображених.

Авторка статті на майстер-класі з писанкарства (Івердон-ле-Бен)

Ця творчість — антивоєнна. Мирні зовні квіти борються. Квітка живе, пробивається і вже цим вона — антимілітарі. Так само борються зображені птахи. Але вони доносять свою красу й не агресивні. Ми замислюємося, що треба зберігати цю красу. Вона виражена в рідних символах і архетипах. І, звичайно, з-поміж них найбільше тут вирізняються соняшники. Соняшники — чорні, як туш. Соняшники — виразно-жовті, під грозовим небом. Соняшники, зерно яких дзьобають птахи… Попри все, соняшники ростуть, квітнуть і годують.

Я лише окреслила деякі риси цього мистецтва, але сподіваюся, що твори Оксани Корнелюк будуть цікаві ширшій аудиторії та їх розглядатимуть в європейському контексті (зокрема швейцарському), на рівні видатних художників. І, звичайно, хай процвітає її творчість, бажаємо розвитку її ательє.

Аналітик матеріалів: Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.