Мистецтво колажу – і українська витинанка: нова експозиція в Лозанні

Колаж – це мистецтво, яке існує здавна, і, мабуть, кожний чи майже кожний намагався складати і склеювати різні шматки паперу, тканини чи інших матеріалів. Це робили і роблять діти. Але багато часу й уваги цьому надавали й надають і дорослі. Так, видатні й навіть великі митці також зналися на колажі (Пабло Пікассо, Макс Ернст…). Нове життя цьому мистецтву (жанру?) дав авангард. Тут можна згадати кубістів, дадаїстів, маньєристів та інших, а сьогодні начебто відкрився другий подих, і сучасні художники так само пробують свої сили в колажі. Отже, до нього ставляться серйозно. На ці роботи цікаво дивитися, захоплюючись поєднанням яскравих барв, уловлюючи ідею, але насправді це тонка й копітка праця. Що можна сказати в ній нового? Виявляється, можна. Про це свідчать сучасні виставки. 

Швейцарія – це країна колажів. Тут знають і люблять це мистецтво, а також завдяки багатій уяві, практичності й особливому погляду вміють використовувати непотрібні матеріали, не залишаючи нічого зайвого. З обрізків, уривків, уламків, просто шматочків паперу, використаних поштових марок, клаптиків тканини, пацьорок і ще багато чого народжуються шедеври. Колаж застосовує як друковані матеріали (фото, вирізки з видань, репродукції…), так і написані чи намальовані від руки. Наклеїти марку і розмалювати її довкола – начебто просто? Але до цього треба додуматися, та й важливо, щó намалювати, яка ідея, не кажучи про техніку. Або жіночий профіль, який складений із клаптиків матерії та наклеєний на тканину – схожий на карнавальну маску.

Швейцарцям цікаво знати, що ми, українці, також робимо колажі, аплікації та схожі витвори, а ще наша культура уславлена витинанками. У символіці, орнаментах, прийомах, методах можна знайти й спільні риси. У тому числі в умінні побачити красу в малому, в окремій деталі. Знаючи це, особливо приємно побачити схожі риси на виставках, які вперше відвідуємо, але в уже знаному музеї.

Це – Колекція арт-брют (Collection de l’art brut) у Лозанні (уперше відкрилася в 1976 р.). Ми любимо цей музей і часто відвідуємо його. Треба сказати, що він подобається й іншим українцям, які раніше не чули про таку колекцію, не кажучи про арт-брют – тобто дослівно «необроблене», «грубе» мистецтво. Це непрофесійне, але душевне мистецтво, дуже виразне, яке позначається, зокрема, умінням використовувати різні матеріали. А головне – воно йде з глибини душі.

Є версія, що термін «art brut» створив французький художник Жан Дюбюффе (Jean Dubuffet, 1901–1985), який сам працював у такій манері. У згаданому музеї є його роботи. У 1971 р. він подарував Лозанні свою колекцію, яка налічує 5 тисяч експонатів. Але вона постійно поповнюється, тому сьогодні ми бачимо в ній нове.

Цього разу в музеї – виставка колажів, яка називається «Les collages de Ding Liren». Але в її форматі – безліч картин та інших витворів, у тому числі аплікацій і колажів. Там роботи митців із різних країн: Швейцарії, Франції, Італії, Німеччини, Австрії, США, Китаю, Японії, Бразилії, Алжиру та багатьох інших. Це просто безліч імен, причому більшість ми не знаємо (і за життя ці художники були звичайними людьми) – але багато виставлених тут художників відомі у світі. Є ті, які пережили Першу і Другу світову війни, є ті, хто помер у 20-х рр. ХХ ст., інші прожили довге життя, а є ті, які живуть досі. Деяких зараховують до сюрреалістів – або їхня творчість надихала сюрреалістів, як-от яскраві картини-композиції плідного французького художника Joseph Crépin (1875–1948), який став популярним за Другої світової війни. Або інший цікавий містичний французький митець, шахтар – Оґюстен Лесаж (Augustin Lesage, 1876–1954), який казав: беручись до картини, він ще не знає, що буде намальовано. Узагалі про багатьох художників і скульпторів можна дізнатися саме в цьому музеї.

Тут є постійні роботи, але експозиції й постійно поповнюються новими творами. Можна побачити картини, малюнки, колажі, аплікації (у тому числі на матерії), світлини, портрети, скульптури, інші різьблені вироби, маски, одяг… Є окрема зала, де показано підводний світ – із пацьорок. Актинії, корали, риби, і все осяйне, умиротворене, яскраве, захопливе. Одні зали викликають спокій, інші – усмішку, а є такі, в яких хочеться довго стояти задумавшись. Є твори, які просто вражають і викликають асоціації із сучасністю. Можна розглядати кожний окремо, але разом усе це розміщено на одній виставці, і дуже продумано. 

Що зображає це мистецтво? Різне. То місто майбутнього, як фантастику (і водночас підписано «Metropolis 1957 »), то ілюстрації, то міфи, то відгук на свіжі події – які сьогодні вже стали історією, – то людей, то божеств, то вигаданих тварин (але схожих на людей!), як у Марії Приймаченко, то справжніх, але міфологізованих тварин (мудрий слон), то виразно несе ідею проти вбивства, проти насильництва, засуджуючи війну. Тобто всі бачені тут витвори – життя в його проявах.

Від картин – вишивки і нові експонати, схожі на іграшки. Зрозуміло, що це транспорт, але який саме – тролейбуси чи трамваї? Іграшки цілком схожі на реальні моделі, але, можливо, означають і майбутнє. Цей транспорт, ошатний, різнокольоровий і веселий, водночас продуманий (кожна деталь!), і він довезе в майбутнє. Техніка і мистецтво поєднані.

Цього разу в Музеї – нова виставка. Це колажі, цікаві дорослим і дітям. А ще вражає, що це оригінальна техніка, а також вона схожа й на українські витинанки.

Але ходімо спочатку до гардеробу. Тут на нас уже чекає сюрприз – виставка дитячих робіт під назвою «Visages» («Обличчя»). Намальовані й різними кольорами, і в чорно-білих тонах, ці витвори дуже виразні, а деякі вже позначені гарною як на вік учасників (7-10 років) технікою. Виразність – ключове слово, якщо характеризувати дитячі, непрофесійні роботи. Деякі обличчя – портретні, у них упізнаються діти (і усміхнені, і серйозні, в окулярах), деякі виконані досить авангардно, фантастично, а сприйняти «моделі» (якщо це не вигадані типажі) можна і як дітей, і як дорослих, і навіть як інопланетян.

До речі, у цьому музеї влаштовують й ательє з мистецтва – наприклад, присвячену колажам на тему комах: «Les insectes en folie» – «Комахи божеволіють» (до теми ентомологічних зображень ми ще дійдемо). Веселі яскраві картинки, а моделі схожі на людей. Folie означає і «пристрасть».

Від постійних і вже відомих нам експонатів (весільної сукні, дерев’яного різьбленого витвору, схожого на вертеп, розмальованої дерев’яної свині, такої веселої, і ще багато іншого) ми рушаємо до зал, де виставлено різноманітні колажі.

Ці витвори висять на стінах, лежать під склом… Цікаво спостерігати це в комплексі – наче перед нами розгортається сувій. У кожного митця свій «почерк», але разом вони нібито роблять одну справу.

Наприклад, паперові колажі – геометричні (автор – француз Фелікс Еме Мартен – Félix Aimé Martin, 1899–1984). Вирізняється хрест. До речі, це не копія, а фантазія. Інші геометричні фігури – як прямокутники, квадрати, а також оригінальної форми квіти. Усе продумано, але водночас і жвава
уява.

Окрема зала присвячена колажам на тему комах. Усі стіни – у кольорових картинах (39 робіт), які зображують чи метеликів, чи інших комах, досить фантастичних, але й реальних. Як пояснює інформація французькою мовою, це жуки і сарана. І водночас вони схожі на людей (не лише тому, що один колаж, наприклад, поєднує зображення крилець і жіноче обличчя з фото – і ми бачимо фатальну красуню). Казка і сучасність. Картини? Здається, це тонко виписано. Але варто наблизитися, як стає зрозуміло, що кожний витвір – зі шматочків різнокольорового та іноді золотого паперу. Це й є колаж. Майстерність автора показує, що з окремих обрізків (які, певно, залишилися від чогось технічного) він зумів створити справжні шедеври. Поєднати все це – неабияка фантазія. А вглибині – ілюзорно схожий будиночок для комах (бджіл?) У Швейцарії можна побачити таке «вживу», але це – арт-об’єкт. «Hôtel à insectes» поєднує бамбук і медові стільники. Сам митець Ding Liren – із Шанхаю, народився в 1930 р., йому вже 95 років. Читаємо його біографію. Він виріс у сільській місцині та змалечку дуже цікавився комахами – від коників до метеликів і бабок та жуків, навіть отримав вищу освіту біолога, ставши ентомологом. І почав із того, що робив свої картини із засушених зразків комах, причому працював щодня по вісім годин. Але папір – і доступний матеріал, і національна китайська техніка, тому не дивно, що герой експозиції став майстром колажу. Побачені нами витвори схожі на гравюри, здобутки давнього китайського живопису, декоративне мистецтво, проте все це дуже тонко поєднано, у вічі впадає оригінальність. І це ще не все, бо посередині зали на нас чекає сюрприз. Це величезний бамбук – до стелі. Колінця – у розбитому камені… ні, це такі куби. Але враження, що бамбук проростає з розбитої скелі та пробиває стелю, а ще – нібито на цьому дереві тримається вся будівля. Розуміємо, що бачимо конструкцію, рослина штучна, але виглядає реально й водночас уявно. Бамбук нібито росте зі скляних кубів. Варто нахилитися – і бачимо збільшені картини, знову із зображенням комах. Це й наче калейдоскоп, і ніби інші технології. Поєднання природи і технологій – у цьому вся Швейцарія.

Деякі роботи – поєднання газетних і журнальних вирізок. Інші – поштові марки, але наклеєні так по-особливому, у поєднанні з малюнками, що вражає композиція. І кожний твір має концепцію. Викликає інтерес і вишивка, схожа на набивні тканини, а також і своєрідно заплутані клубки, які – орнаменти. Пройшовши далі, можна побачити під склом малюнок, до якого приклеєно дерев’яну гілку, і сама вона – ніби човен, в якому пливе ідея митця. А інший колаж – це справжній наклеєний бамбук, до якого домальовано білі квіти, а під ним – крихітні золочені фігурки Мадонни з Немовлям Ісусом на руках. І все це – на папері, на тлі марок! Неможливо переповісти все побачене.

Якщо пройти далі, то побачимо хижу – «La cabane », причому це приміщення для дітей. Усередині створено нібито джунглі, а також і затишний простір. Намальовані гілля та папороть наче справжні та викликають асоціації з картинами Митника Анрі Руссо, уславленого своїми екзотичними пейзажами і зображеннями тварин. А «хижа» в «лісі» й доволі сучасна, пропонує сісти на канапу, роздивлятися дитячі книжки і взагалі пізнавати все навколо. Дерев’яна конструкція вгорі – наче крокви, і з’являється ілюзія, що все це – у справжньому лісі. Усередині – і тварини, м’які іграшки. Особливо помітний білий крокодил, який, незважаючи на колір, нагадує живого. Також тут добродушний кіт, не менш добродушні подушки-сови, а на дошках-стінах – виставка дитячих малюнків. Чи це малюнки, зроблені в дитячій манері? Хочеться роздивлятися ще й ще. 

Неможливо описати все. Але зрозуміло, що, безперечно, колаж – це вміння поєднувати в цілісне різні матеріали. Чим би не працювали ці художники (дехто з них не вважав себе не лише видатним, а й просто митцем, бо просто зображував те, що його чи її хвилювало): олівцями, фарбами, кульковою ручкою, фломастерами, вишивали нитками, плели, різьбили по дереву чи відламували гілки, – усе це виявилося мистецтвом. Начебто просто? Виявляється, що ні. І бачимо, що в цього мистецтва можна навчатися, можна винести головне. І справді це нутряне, глибинне схоже на наші українські твори. Але так важливо зібрати всі ці начебто різні витвори (які виявилися шедеврами), зуміти об’єднати, зберегти і розташувати так, щоб вони викликали інтерес. Щоб ні діти, ні дорослі не хотіли полишати цю виставку. Щоб хотілося прийти ще і ще. Бо саме такі твори несуть добро, вони розумні й у хорошому розумінні розвантажують – залишаючись серйозним мистецтвом. А незабаром у колекції цього музею будуть нові експозиції, від яких ми вже чекаємо на оригінальність.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації
святих» Української
Греко-Католицької Церкви (Львів)