105-річна Любов Ярош гідна звання Героя України

8 серпня найстаршій волонтерці України Любові Григорівні Ярош з села Ходоркова на Житомирщині виповнилося 105 років. 

Понад те: під час розмови виявилося, що рівно 77 років тому цього ж дня неймовірна Українка одружилася зі своїм чоловіком Володимиром Ярошем, з яким прожили 49 років та дарували життя чотирьом дітям. А відтак – семи онукам і семи правнукам.

СПЛЕЛИ БІЛЬШЕ 80 МАСКУВАЛЬНИХ СІТОК

Довгожителька переживає другу жахливу війну на віку. Коли Любові Григорівні виповнилося 102 роки – на волю України зазіхнули цього разу вже московитські вбивці. 

За три роки українські та іноземні медіа облетіла історія про те, як Любов Григорівна разом з доньками Галиною й Валентиною, сусідкою Тетяною та односельцями особисто допомагала плести маскувальні сітки для воїнів. Загалом виготовили більше 80 «кікімор» для українського війська. 

Любов Ярош має ким пишатися і за чиє здоров’я молити Бога: четверо онуків стали на захист України. Один з них – Володимир – з 2014 року захищав Маріуполь, а з 2022 року – в лавах добровольців. Найбільша мрія довгожительки – зустріти Переможний мир в Україні.

Хатину Української Берегині незмінно оберігає прапор України і лелече гніздо. Гостей зустрічають діти, онуки і правнуки Любові Григорівни. А також за простором родинної садиби незмінно слідкують з квітників коти-воркоти. 

У день свого народження ювілярка, надягнувши червоне намисто, сиділа на подвір’ї перед хатою та задоволено й задумливо слухала спів дорогих гостей: співочого гурту «Вербиченька» на чолі з директоркою Ходорківського будинку культури Майєю Миколаївною Кримівською. 

Завдячуючи чудовій директорці Ходорківської школи Тетяні Дмитрівні Рябенькій, я також вкотре мала особисте щастя привітати легендарну землячку, подарувати глечик свіжого меду та послухати пісні, якими наснажує душу Любов Григорівна.

ПРОНЕСЛА УКРАЇНСЬКУ
 ПІСНЮ КРІЗЬ ГОЛОДОМОРИ, ВІЙНИ, ТРУДОДНІ

Цій жінці, напевне, невипадково дісталося ім’я Любов. Бо вона світиться любов’ю і зберігає цей скарб попри все пережите.

Життєвий шлях Любові Ярош – це віддзеркалення долі української нації упродовж буремного століття. Все, що пережили українці як народ, пережила, перетерпіла, подолала, перемогла Любов Григорівна. Бог і рід дарували їй таку стосильну душу і долю. І Любов змогла. Зуміла. І досі так співає українських пісень, що слухати – не переслухати. 

Народилася 1920 року у селі Пустельники, яке згодом приєднали до Ходоркова. І нині кажуть, що на вулиці Низькій у Ходоркові живуть переважно Яроші. У родині було шестеро дітей: Михалко, Микола, Любов, Антон, Василь та Оля. У двох 1933 року відібрав життя радянський Голодомор-геноцид, а трьом включно з 13-річною Любов’ю судилося вижити. 

– Випало мені у тринадцять років голодовку пережити, – пригадує Любов Григорівна. – Колоски збирали. Вже була опухла. Батьки й не сподівалися, що виживу. А через рік, у мої 14 років, я вже випасала по триста курей на колгоспному полі (у той час так боролися з довгоносиками).

Замолоду Любові довелося наймитувати (доглядати за дітьми одного чоловіка) в Києві. Там і застала Друга світова. Тоді 21-річна дівчина повернулася до Ходоркова, де опинилася в німецькій окупації. Працювала на залізниці. Коли силоміць вивозили українську молодь до Німеччини – втікала, бо ще й мала на руках немічну матір. Але коли згодом прийшли комуністи, то за те, що перебувала в окупації, запроторили на «виправні роботи» на Донбас, де гарувала на пилорамі біля шахти. Але поривалася до рідних країв і 1948 року вдалося повернутися. Відтоді все життя – на землі Жита і Миру. 

– З Володимиром Ярошем побралися 1948 року, – пригадує Любов Григорівна. – Два дні зустрічалися і почав свататися. Мені було 28, а йому – 29 років. Мав твердий характер. Я співала, а чоловік любив танцювати. 49 років разом прожили. Корову тримали, часом не одну, телята, поросята. Помер 1997 року, проживши 78 років…

Цілих пів століття Любов Ярош працювала в колгоспі, тож добре пам’ятає, що таке трудодні. Навіть приказку знає: «Сиділа баба на рядні і щитала трудодні. Нащитала двісті день – вийшов один трудодень».

У день свого 105-річчя ювілярка з неабияким гумором заспівала нам ось таку спеціальну пісню доярок (вже фольклорний артефакт):

У колгоспі я робила, корови доїла,

умивалась молоком, щоб я була біла.

Умивалась молоком під зеленим
 дубом –

полюбила бригадира з кучерявим чубом.

Полюбила бригадира першої бригади,

а ще хочу полюбить голову сільради. 

Голова сільради маленького росту,

а я хочу полюбить голову колгоспу.

Ось приходжу я в контору, та й сіла на лавку: 

«Товаришу голова, дайте мені справку. 

Дайте мені справку, щоб я була певна: 

на роботу не ходила, получала премію.

Товаришу голова, прийдіть на вечерю,

буде літер самогонки ще й гуска печена».

От товариш голова прийшов на вечерю 

випив літер самогонки, з’їв гуску печену.

А нашого голови нема на нараді,

бо у нього гулі – спереді і ззаді. 

Оце тобі, голова, такії оцінки,

щоб не ходив вечеряти до чужої жінки!

Нині поруч з Любов’ю Григорівною постійно живе донька Галина, а також на літо приїздить з Житомира донька Валентина. Так само в Ходоркові мешкають онук Володимир з невісткою Оксаною. За словами пані Валентини, родина навіть склала власне «Дерево роду» .

Невимовно прекрасно чути і бачити, коли співають поруч прабабуся Любов і правнучка Аня (Ганнуся) вічно живу українську пісню «Ой, ти дівчино, гарна та пишна, чому до мене вечір не вийшла». А ювілярка ще й прижартовує:

«Ой, дай Боже, сто років прожити, через день, через два до кума ходити».

Уперше я написала про Українську Берегиню Любов Ярош 2022 року. Після того ряд журналістів всеукраїнських та зарубіжних ЗМІ торували дорогу до садиби унікальної українки: тут побували репортери італійського, японського телебачення, «Німецької хвилі», CNN тощо.

І цьогоріч маю особисте невимовне щастя – вітати Любов Григорівну, її родину та всю Україну зі 105-річчям особистості, яка, на моє глибоке переконання, заслуговує звання Героя України.