Українська жіноча делегація ООН в гостях у союзянок Нью-Йорка

«Зеленеє жито, зелене. // Хорошії гості у мене», – зачаровано і вдячно співає цю народну пісню Оксана Білозір, яка нещодавно відвідала наш мегаполіс. Із пісні слів не викинеш. Бо насправді хорошії гості були у НАС. Союзянки – члени Союзу українок Америки округи Нью-Йорка 15 березня приймали 10 осіб представників делегації жінок України, яка прибула на 69 сесію Комісії ООН зі становища жінок (голова делегації – Катерина Левченко, урядова представниця з питань гендерної політики). І «хорошії гості від душі» найперше тому, що в Україні вони, працюючи в державних чи громадських жіночих організаціях, безпосередньо чи опосередковано займаються станом справ жіноцтва та надання йому допомоги. Так само, як і господині цього прийому – громадська організація Союз українок Америки (СУА) округи Нью-Йорка. До слова, цьогоріч їй виповнюється 100 років. Посестри в суспільно-громадських справах.

Неформальна зустріч в Народному домі була цікавою, корисною, теплою: нові знайомства, взаємодарунки (книжкові, фото – і не тільки). А головне – багато інформації зі сторони гостей. 

Надзвичайно актуальним на 69 сесії ООН з питань жіноцтва було обговорення стану та допомоги українським жінкам, які постраждали від сексуального насильства російських окупантів. Як відомо, вони були в деяких місцях масові, в інших – поодинокі, коли в час окупації в хату забігала солдатня групами і знущались над жертвами, не враховуючи віку (від неповнолітніх до 75-літніх). Особливо нестерпні, жорстокі, нелюдські були вони в полоні, де служили знаряддям покарання, отримання свідчень за підказкою гнобителів, а в результаті – свідоцтвом антилюдського обличчя рашистського окупанта.

Серед наших гостей – четверо таких потерпілих, які одними з перших знайшли в собі мужність не мовчати і свідчити. Свідоцтва багатьох постраждалих українок стали підставою нинішньої 69 сесії ООН з питань прав жіноцтва порушити клопотання про занесення путінської рф в перелік країн ганьби. Таке рішення про країни ганьби було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1995 р. Сексуальні насильства військових прирівнюються до військових злочинів і навіть геноциду та підлягають покаранню. З 2000 р. питання протидії сексуальному насильству доручено Раді Безпеки (ми і світ знаємо, кому тут належить право вето. То що говорити про результат? – прим. авт.). 

Про все це нам розповіла пані Ірина Довгань – засновниця (2019) та голова громадської організації «Sema Ukraine». А Sema – це глобальна мережа організацій жертв та постраждалих від сексуального насильства під час війни. Вона створена Фондом лікаря Denis Мukwege. Деніс Муквеге – лікар-гінеколог, правозахисник із Конго, лауреат Нобелівської премії миру. Мережа діє в 26 країнах світу. «Sema Ukraine» – одна із них. Фонд Муквеге надає всіляку допомогу жінкам-жертвам сексуального насилля через військову агресію.

Отож, українська делегація в особі учасниць громадської «Sema Ukraine» на цій Сесії звернулись до секретаря ООН Антоніу Гутерреша включити рф в список країн ганьби. Це питання нині на порядку денному. Роздали листівку з QR-кодом – збирають потрібну кількість голосів.

Мета цієї організації та інших аналогічних ще й гуманітарно-політична: сподвигнути жертв не мовчати, свідчити і цим домагатись, щоб винні були покарані. Надається практична допомога: психологічна, медична, адвокативна. По можливості – матеріальна. Збирають ще й донати. Нині «Sema Ukraine» нараховує 60 осіб. Звичайно їх більше. Лише репарації видано 700 постраждалим жінкам. На публічне зізнання зважитися жінці нелегко… 

Виступила також дієва членкиня цієї організації кінорежисерка –документалістка Аліса Коваленко. Вона закінчує роботу над документальним фільмом «Сліди» на цю тему. Прем’єра очікується на початку осені ц. р. Її героїні – жертви насилля включно із самою режисеркою. З нею це сталось ще до повномасштабної, коли Аліна знімала військові події на Донбасі…

Нам – аудиторії цієї зустрічі в Народному домі – пані Аліна продемонструвала лише 3-хвилинний трейлер фільму. В ньому свідчення трьох жертв, від яких холоне кров. А у фільмі їх буде шість: Мефодіївна, Людмила, Тетяна, Ольга, Галина, Ірина. Регіони: Донбас, Херсон, Херсонська область, Буча.

Аліcа Коваленко – молода кіномайстриня з когорти талановитих професіоналів і особистостей. Її дописи на фейсбук-сторінці (Аlisa Kovalenko) це підтверджують: чутлива, світла, духовно багата. Два її документальних фільми: «Ми не згаснемо» (2023) та «З любов’ю з фронту» (2024) демонструвались з великим успіхом в Європі та Канаді. 

Сюрпризом для нас був виступ ще однієї гості з делегації – підполковника юстиції Інни Заворотько, випускниці вищого військового закладу, працівниці юридичного відділу Міністерства оборони України. Її виступ: Українська жінка у цій війні. У цій війні задіяно 70 000 жінок України (цивільних та на фронті). З них 120 полеглих. Пані Інна привезла і показала документальний фільм про наших жінок, які пішли на фронт і розповідали про себе. Які були їхні мотивації? Виявилось, що різні. Беруть участь у війні ті, що свідомо обрали професію військової за покликанням. Приклад – сама пані Інна. Ті, що пішли воювати разом з добровольцями (ідейно вмотивовані). І ті, що пішли воювати через ненависть, втративши рідних. Наприклад, сестра полеглого Героя України Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі). Воює в рядах його батальйону «Вовки Да Вінчі». І таких немало: молоді дівчата і жінки середнього віку. Кілька вчительок пояснили свою участь тим, що, втративши рідних, на ділі хочуть показати патріотизм, якому вчать своїх учнів на словах…

Ці виступи зворушили аудиторію і в перерві під час перекуски канапками дуже активно спілкувались гості та аудиторія, бо було багато болючих питань. Ось і авторку цього допису надихнули розмови з режисеркою Алісою Коваленко та військовою юристкою Інною Заворотько. Більше того, з почесною головою СУА округи Нью-Йорка Лідією Слиш ми підготували і передали деяким нашим гостям поіменно лист з додатком фактичної інформації і пропозицією-проханням перевірити факти і допомогти організувати рух за звільнення з тюрми в окупованому Донецьку Наталії Власової, яка зазнала і сексуальних тортур, і 18 літ тюрми лиш за те, що вона українка. Дуже надіємось що «Sema Ukraine» теж проникнеться її долею і спробує допомогти.

А зустріч в Народному домі мала продовження із союзянками 21-го відділу наступного дня, в неділю, 16 березня в їхній оселі, якою є церква Св. Духа. Запросили очільницю організації «Sema Ukraine» Ірину Довгань та Алісу Коваленко. Окрім подробиць про неоголошених в інформаційних джерелах жертв сексуального засилля з боку нелюдських дій окупантів, на цій зустрічі пані Ірина презентувала ще книгу «Жити попри все», щойно видану організацією «Sema Ukraine». Саме таку, що має надихнути тих жінок, що донині мовчать про наругу над ними окупантів у військовій формі рф, переживаючи в собі. Підказані і поради, як попри все треба жити. Гості подарували цю книгу союзянкам Нью-Йорка.

Презентували її з подарунком і в Українському інституті Америки, де відбулась аналогічна масова зустріч з нашими гостями 10 березня.

І, до слова, про книги. На зустрічі в Народному домі одна із делегаток, голова ГО «Територія жінок» Лілія Шевченко подарувала СУА Нью-Йорка (почесній голові союзянок Лідії Слиш) ексклюзивну книгу-альманах «Перший вінок». Це перевидання збірника перших літературних творів українських письменниць. Він вперше виданий у Львові у 1887 р. Наталією Кобринською – засновницею національного жіночого руху та відомою Оленою Пчілкою. Дружити з книгою – правильний шлях, шановні посестри.

Велика вдячність всієї нашої аудиторії організаторам цієї зустрічі: Наталі Добровольській – ведучій (64 відділ), привітним і дружнім дівчатам 1-го відділу за загальну організацію. За гостину канапками і не тільки – Оксані Новосад (125-й відділ) та всьому 21-му відділу (голова Ярослава Герловська). А ще 21-му з іменем Ліни Костенко подяка уклінна за оперативно зібрані і вручені донати для «Sema Ukraine». Ви постійно доводите, що є першими серед найжертовніших і найпрацьовитіших. Принагідно від мене – особиста подяка 21-му за недавні донати для придбання наземної станції для керування дронами одному із екіпажів БпЛА.

І насамкінець велика вдячність від українок Америки і, зокрема, тих, кому пощастило персонально познайомитись з делегатками на цих зустрічах, за вашу працю, за ваш приїзд та відвідини. Було враження, що зібрався наш рід увесь.

Вітання й уклінна вдячність героїчному жіноцтву України. Ви всі – героїні: переносите у самому вирі війни біль за рідних на фронті, за всю Україну і за тил, який теж став ареною бійні. Кожна ваша мить – страх за свою домівку: «чи омине?». Миру вам, дорогі, рідні посестри. Щоб на полях боїв якнайскоріше заколосилось зеленеє жито, зелене…

Фото Анастасії Ільєнко (April Stew)