«Сім слів Христа»: молитовний вечір музики, роздумів, Господньої любові…
Свідками справді незвичайного дійства стали усі, хто завітав минулої неділі до Катедри святого Миколая в Українській околиці Чикаго: тут у виконанні камерного хору та камерного оркестру відбулася прем’єра кантати «Сім слів Христа». Це було щось більше від того, що можна назвати концертом духовної музики. Це було щось інше від просто години, просто якихось шістдесяти хвилин, проведених присутніми під куполом храму. Тому що насправді тут не відчувався відлік земного часу, бо сердець торкалася безвимірна глибина небес, торкалося Боже слово, наповнюючи єство кожного Господньою силою та благодаттю, спонукаючи до роздумів, до переосмислення свого життя, до очищення, до віри непохитної, до любові безмежної. Хіба ж не цього шукають наші серця завжди, а тим паче – у дні Великого посту?
Ця пора якраз і є тим особливим часом, який нагадує: Христос прийшов у цей світ, щоб визволити нас від гріха, щоб показати нам дорогу до Бога, щоб подарувати нам життя вічне у Царстві Отця Небесного. Але яку страшну ціну заплатив Він за це! Господи, дай нам хоч на мить опинитися думкою під тим хрестом, дай нам хоч на мить уявити ті муки, які пережив Син Божий, відчути хоч дещицю того болю… І почути, почути оті слова, які промовив розіп’ятий на хресті Христос, і які стають для нашого спасіння невидимим духовним мостом між землею та Небом. 
Власне, такий зміст і таїть у собі кантата «Сім слів Христа» – потужний музичний твір композитора Мирона Дацка із текстом отця Василя Мендруня. Хоч насправді це не просто сім слів, це сім глибокозмістовних фраз, сім речень, сім висловів, промовлених Спасителем на хресті – про нас, за нас, для нас.
У тиші храму таким же тихим і проникливим голосом повів присутніх дорогою цих слів отець Павло Дроздяк. І найпершим на тій дорозі було слово «ВідпустИ». Бо не знають вони, що чинять. Його ж душа, хоч і була розп’ята, але прощала ворогам. А другим було – «зі мною ти ще нині ввійдеш в небесний рай». І наступні слова: «Ось син твій – ось Матір твоя»… «Мій Боже, чом мене покинув?»... «Спраглий я»… І не менш важливе: «Звершилося!»... «Звершилося! Добіг Я до кінця. Я гріх здолав, Я смерть поправ, вертаюсь до Отця». Воістину – слово тріумфу Божого плану. А тепер – «Отче, в Твої руки віддаю я духа Мого!» Слово єднання. Слово повернення в обійми Отця. Слово, яке з останнім Його подихом стає Вічністю і відкриває її для нас…
Після поетичної подачі кожного із семи слів Христа їхній глибинний зміст звучав незрівнянно зворушливою мелодикою хорового співу, який то накочувався бурхливими хвилями пристрасті і болю (навіть природа поза стінами храму вторила у ті хвилини гуркотом грому і нестримними сльозами грози – чи ж випадково?!), то спадав до ледь звучного piano, коли чулося тільки дихання, сповнене не меншою пристрастю і не меншим болем. А оркестранти, здавалося, торкають не просто струни скрипок, а на невидимих струнах людських душ творять величний гімн Христовій Любові, крізь призму духовної музики допомагають збагнути таїнство відкуплення людини…
Це було справді особливе дійство, за яке – щира дяка кожному його учаснику, а передусім – талановитій мисткині, скрипальці, співачці, диригентці Богдані Чепіль, яка разом зі своїми творчими однодумцями об’єднала високою нотою звучання Слово, Пісню, Музику, перетворивши їх на щиру молитву. Молитву, яка очищує. Яка дарує надію. Яка зміцнює віру. Яка благословляє світ любов’ю.
Фото надані адміністрацією катедри святого Миколая.