Світлана Мирвода: «Знаходити сили бути красивими і перемогти»
Кажуть, що у темні часи найбільш видно світлих людей. А якщо у цієї людини ще й світлоносне ім’я Світлана та промовисте прізвище Мирвода – то й поготів. Та ще дав Господь народитися у день, що випадає раз на чотири роки – 29 лютого. Тож привітання щораз линуть і 28 лютого, й 1 березня.
З року в рік на день свого народження Світлана Мирвода влаштовує теплі, багатогранні, живі концерти. Так сталося і цьогоріч на кону «ЕтноБібліотеки» у Києві: ювілярка дарувала українцям концерт «Весна іде – красу несе». Власне, своїм днем народження Світлана Мирвода відкрила весну-2025 саме 1 березня. Весну на ім’я Світлана.
«ВЕЧІРНЄ СОНЦЕ, ДЯКУЮ ЗА ВСІХ»
То хто є Світлана Мирвода? Народна артистка України, співачка, бандуристка, кандидатка наук з державного управління, волонтерка, артистка Академічного оркестру народної і популярної музики Українського радіо, концертмейстерка, володарка Гран-прі Міжнародного фестивалю в Італії «Світ музики», членкиня творчого об’єднання «Світлина» та Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство».
Понад те – людина, якої не торкнулася хвороба несправжності, притаманна деяким публічним людям.
Волинянка від народження (мала батьківщина – село Дубове Ковельського району) Світлана успадкувала від батька й матері найдорожчий скарб – українську пісню. Змалечку самотужки добиралася автобусом до музичної школи, а з 16 років у Луцьку вдосконалювала музичну грамоту. Потім була Львівська консерваторія, де остаточно сформувалася як співачка і бандуристка. У 1985 році на п’ятому курсі Львівської консерваторії Світлана вийшла заміж за киянина Григорія Мирводу і переїхала до Києва, де і подарувала світові двох синів – Тимофія і Клима. Столиця – хоч і не одразу – але подарувала висоту і простір для творчого польоту.
Наразі у затишному просторі «ЕтноБібліотеки», що діє під орудою Ірини Соколової, забуяла творча синергія митців і глядачів. Заспівом став кліп «Гімн України – гімн Перемоги», після чого всі присутні щемко виконали Український славень та вдячно схилили голови перед пам’яттю загиблих Вірних Синів України.
Звісно ж, королевою дійства стала його призвідниця з сонмом мелодій: «Пісня» на слова Юрія Тітова, «Квіти весни» на слова і музику Леопольда Ященка, «Співає бандури струна» на слова Інни Лещук та музику Івана Пустового, «Лакрімоза війни» на слова Серго Сокольника та музику Олександра Лісінчука, «Кохання віри не втрачає» на слова Лариси Петрової й музику Леоніда Ничипорука, «Люби мене» на слова Галі Галичанки, «Я дякую долі» на вірші Ніни Діденко та музику Леоніда Нечипорука, «Блюз дощу» на слова Катерини Каленіченко та музику Ігора Романа, «Моє літо пахне ще медами» на слова Валентини Швежикайте та музику Леоніда Нечипорука, «Танго любові» на слова Тетяни Левицької та музику Олени Чернеги.
Актор театру та кіно, режисер Анатолій Суханов пригадав, як разом зі Світланою Мирводою у страшному 2022 році започаткували «Салон українського романсу» та розповідали про викрадені московитами українські народні романси.
Заслужений артист України Віктор Кавун перфектно виконав «Осіннє золото»; землячка-волиняночка, волонтерка і красуня Влада Чайка божественно заспівала пісню Андрія Демиденка на слова Наталії Багмут «Україна одна»; професійний авіатехнік і музикант за покликанням Олег Покотілов грав на саксофоні, супроводжуючи відеопрезентацію бренду Світлани Городецької, дизайнерські костюми якої представляла іменинниця; ексвіцемер Києва, поет-пісняр Владлен Ковтун в дуеті з ювіляркою заспівав свою пісню «Грав кольорами день» та присвятив Світлані Мирводі поезію зі словами «У пісні – богині ти рівна»; чарівна солістка гурту «Чорнобривці» Кароліна Егону розбурхала емоції піснею Глорії Гейнор «І will survive»; музикант і юрист, керівник театру пісні «Колесо» Анатолій Бабич виконав «Червону руту» та зіграв соло на бас-гітарі, за що був віддячений гучними аплодисментами.
А Народна артистка України Леся Горова, з якою Світлана Мирвода разом у складі «Артдесанту» проїхали тисячі кілометрів Донеччиною і Луганщиною, сказала так:
- Скільки ми пережили… Дякую Богу за всі хвилини разом. Хочу побажати тобі і собі, щоб ми найближчим часом здійснили концертний переможний тур Україною.
Зрештою гуртом – артисти й глядачі – заспівали знакову київську пісню «Прилетіла канарейка» (слова Валерія Куринського, музика Володимира Губи).
У переліку дарунків Світлані Мирводі – картини художників Миколи Костюшка (назвав імненинницю сонцем з протуберанцями: «Таких нема. Вона – одна») та Ірини Падалко. А ще – срібний орден «Поступ миру та любові» від Національної ради жінок України (голова Людмила Порохняк-Гановська), який вручила голова комітету з питань культури Національної ради жінок України Людмила Грабовенко.
Вітали волинянку також Міжнародне об’єднання «Волинське братство» та клуб «Волинянка». І всі-всі-всі.
НА ПЕНЬОЧКУ БІЛЯ РІЧКИ ГРАЛА ДЛЯ ВОЇНІВ
– Живемо в час, коли кожен рік – за десять. Якими були найвизначніші події в житті Світлани Мирводи минулоріч ?
– Було дуже багато заходів на підтримку українців у тилу, тому що їм теж потрібна емоційна допомога, – розмірковує Світлана. – Люди пригнічені: всіх засмоктує болото депресії. Але ми не повинні опускати руки. Тому що ворогу саме цього й треба.
Але найяскравішим все таки був серпень 2024 року, коли ми поїхали у складі «Артдесанту» на Сумщину. То період початку української операції на Курщині. Але ми того ще не знали. Виступали у військових частинах і чули, що хлопці кажуть: «Ми щойно з Курщини». Дивувалися: такого регіону нема в Україні. Нічого не розуміли. То був час, коли наші захисники отримали наказ рухатися туди. Поїдуть – вертаються, а ми для них робимо концерти.
А ще у в Сумах влаштовували концерти на вулиці. Дивувалися, що мало людей, але нам пояснювали: «Не можемо оголосити, бо ж “прилетить”». Привозили воїнів, ми виступили і їхали в якусь хату в занедбаному селі, де дислокуються наші захисники і звідки завтра йдуть супроти ворога.
У нас був дуже мобільний склад «Артдесанту»: волонтер Олег Білик і три співачки – юна красуня Олеся Кічук, Народна артистка України Леся Горова і я. Я обов’язково брала бандуру і навіть на пеньочку біля річки грала для воїнів. Так ми відволікали наших захисників від гнітючих дум. Заохочували разом з нами підспівувати «Червону руту». Щоб бодай трішки відволіклися.
– Чи знаєш секрет, як створити під час концерту атмосферу, коли всі люди починають вібрувати любов’ю та циркулює спільна аура любові глядачів і виконавців?
– Ставлю себе на місце слухача. Чи це буде цікаво? 2020 року був мій великий концерт у Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України. У 2024 році – в актовій залі Національного університету імені Тараса Шевченка. Але ж я розумію, що повторюватись не маю права. І не хочу. Маю щось новеньке здійснити. Тому цьогорічний концерт «Весна іде – красу несе» влаштували з друзями на кону «ЕтноБібліотеки».
Мені доля послала надзвичайно креативних і вельми різних колег, друзів: за жанрами, зовнішністю, віком. Люблю молодь. Бачу, які талановиті Влада Чайка та Кароліна Егону. Хай співають. І як їх приймали! Або ж пілот Олег Покотілов, який уже давно на пенсії і водночас віртуозно грає на саксофоні. Це – талант.
У чім секрет? Вони всі – щирі! Я щойно це зрозуміла…
Під час концерту «Весна іде – красу несе» хто б не вийшов – всі були щирі незалежно від жанру, віку, співу чи гри на інструменті. Мабуть, я їх притягую. Це все фахівці, професіонали у своїй справі, жанрі. Вони такі є. І вони – прекрасні люди. Я це бачу. Відчуваю.
Спілкувалася з глядачами, слухачами, ніби запросила їх додому в гості. Як з рідними. Як з однодумцями. Не відчувала офіціозу.
Наголошую: спілкуючись саме так, ми долаємо гнітючість, яка нині почасти опановує наші серця. Бо війна. Бо гинуть Вірні Сини України. Однак не маємо права поринути в болото депресії, куди нас прагне загнати ворог. Ми будемо шанувати наших Героїв. Будемо плакати за загиблими. І будемо жити, любити й перемагати. Розправимо плечі і заспіваємо. Тому що нашій Україні це необхідно. Не може вона бути занедбана і стерта з лиця землі. Знаходьмо в собі сили бути красивими і перемагати!