Володимир Гришко: «Зроблю з молодого тенора майбутнього Солов’яненка»

Маестро Володимир Гришко подарував хустину Лучано Паваротті київському студенту Роману Ткачуку. Ця символічна подія сталася просто під час майстер-класу, нещодавно влаштованого Народним артистом України, солістом Національної опери України й Метрополітен-опера Володимиром Даниловичем Гришком для студентів Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Власне, в межах п’ятої Всеукраїнської науково- практичної конференції «Професійна мистецька освіта: науково-методичні аспекти» відбулося ціннісне, філософсько-мистецько-педагогічне дійство «Розумний вокал», варте щонайширшої уваги. 

– Напевне, чимало є охочих спробувати себе в ролі учнів Маестро Гришка, – зауважив ректор Академії Василь Романчишин. – Додам, що з Володимиром Даниловичем ми дружимо з 19 років. Пройшли великий спільний шлях. Радію, що мій друг завітав до Академії.

За саму можливість зустрічі зі студентами Володимир Гришко насамперед подякував воїнам Збройних Сил України. Й одразу виконав всесвітньовідомий оперний твір A. Lara «Granada». Акомпонувала – провідна концертмейстерка НМАУ ім. П. І. Чайковського Оксана Євсюкова, син якої Едгар Бондаренко також є студентом Академії.

Маестро окреслив мету зустрічі: ділитися з молоддю своїм досвідом, який отримав від оперних небожителів світового масштабу. Особливо вдячно згадав легендарного тенора Лучано Паваротті, з яким, власне, ділив гримерку в Метрополітен-опера, де співав упродовж 18 років та виконав шість головних оперних партій. 

– Я відбувся в житті. І дуже дякую Богові, – зізнався Володимир Данилович. – Це було випадково. Коли вперше заспівав своїй матері українську народну пісню «Сонце низенько», вона сказала: «З тебе буде толк». А мама моя гарно співала. І я пішов пісенною дорогою… 

Моя основа – школа, яку отримав від Лучано Паваротті. Дякую Богові, що вчасно до нього потрапив. Лучано стверджував, що на світі існують дві школи співу: справжня і несправжня… Пояснив мені, що таке «золота гортань». 

Загалом я володію десятьма секретами постановки голосу від Лучано Паваротті й залюбки ділюсь ними зі своїми студентами. 

Наприклад, Паваротті мені казав, що треба співати тричі на тиждень. Не більше. Не можна співати шість днів підряд. І не буде з тебе співака, коли в тебе немає харизми та вокального нахабства на сцені у хорошому розумінні цього слова… Співак повинен вийти на сцену – і віддати все. Згадати все. Свою батьківщину. Родину.

Також багато разів співав з Монсеррат Кабальє, яка мене дуже любила – як сина…

Моя метода – ніколи на маскувати артиста, а вкласти в нього найкраще. І хвалити. Я навіть врятував одного молодого тенора. У цьому юнакові я почув майбутнього Солов’яненка. Його покалічили: він півтора року мовчав. Але після реабілітації гарантую: зроблю з нього майбутнього Солов’яненка.

Для вокаліста дуже важливо володіти різними мовами. Бо без цього успішної кар’єри не буде. Адже співаку важливо розуміти, про що він співає. Я упродовж п’яти років співав і викладав у Китаї та вивчив китайську мову. І китайці мене розуміють. Треба постійно вчитися. Не зупинятись. Дуже давно не хвилююсь перед виходом на сцену: відхвилювався… Досі співаю у хорі, коли маю вільний час.

У житті не купиш двох речей: здоров’я і досвіду. Усі люди – унікальні. Головне – оцінити дар, що маєте від Бога, і потім все життя його берегти. Тембр також є Божим даром, який треба оберігати. Поділяю думку Конфуція, що руки і очі – це другий голос співака.

Моя настільна книга – «Чотири людські голоси» Джерома Хайнса: видатного американського співака, короля басів. Раджу прочитати кожному митцю. Ця книга реально допоможе будувати співочу кар’єру. Скажу навіть так: якщо б Господь Бог звернувся до людей, то звернувся б голосом Джерома Хайнса.

До речі, на радіостанціях в Україні я ніколи не чую наших, українських, – ні уславлених, ні молодих тенорів, басів, баритонів. Їх ніби й немає. На превеликий жаль… Знаю, якщо оплатиш ротацію – будеш співати, але тобі скажуть: «не формат». Тому я почав писати власні твори та виконувати українські народні пісні. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що у скарбниці світового надбання ЮНЕСКО є 1500 наших українських пісень. Пишаюся цим фактом.

Звісно, світ поступовою змінюється. Вже змінився. Зараз опера – зовсім інша. Режисери – зовсім інші. Диригенти – зовсім інші. Та й критерії відбору на перші ролі – дуже непрості…

ПОСТСКРИПТУМ:

Цікаво і детально оповів Володимир Гришко про виконавську майстерність на сцені, мову тіла та способи подолання страху. А також наочно продемонстрував власну педагогічну майстерність на живому прикладі, на очах у всіх розкриваючи вокальні можливості двох студентів: першокурсника Романа Ткачука та четвертокурсниці Дарії Хворостяної. Чим викликав дружні, щирі аплодисменти.