Зимова тематика в українській літературі: свята і будні

Зима – пора багатьох свят. Відомо, що вони віддзеркалені в українській літературі, від класики до сучасної. І, здається, про них ще багато писатимуть. Неможливо переповісти або процитувати все, проте варто звернутися до зразків, де – картини Святвечора, Різдва, Щедрого вечора (Маланки або Василевого вечора), Водохрещі та інших свят, таких дорогих нам. 

Це, звичайно, колядки. Якщо гортати давно видані антології, від фольклору до модернізму, то впадає у вічі любов до рідкісних текстів. Наприклад, упорядкована Богданом Лепким антологія «Струни» (1922), із творами якої слід докладніше ознайомитися. Тут, зокрема, уміщені різні колядки. І, на мій подив, деякі класифікуються як «історичні», і це дуже цікаво. Наприклад, одна давньоукраїнська має підзаголовок «Відгук дружинних часів». Отже, це – Русь? Текст дуже поетичний і яскравий: «Ішли молодці рано з церковці, / Гей дай Боже! / Ішли молодці рано з церковці, / Гей дай Боже! / Стали вони си раду радити, / Гей дай Боже! / Радять радоньку невеличеньку: / Гей дай Боже! / „Скиньмося, браття, по золотому, / По золотому, по червоному, / Та купимо си золотий човен, / Золотий човен, срібне весельце, / Та пустимося краєм Дунаєм; / Там ми чуємо доброго пана, / Доброго пана, славного царя, / Там ми будемо добре служити, / А він нам буде добре платити: / Що по роковиі –  по коникови, / По ясній стрілці, хорошій дівці“. / Бувай же здоров, білий молодче!».

А далі співають щедрівки. Як відомо, це хлоп’ячий жанр. Ми можемо згадати: «Щедрик-ведрик, дайте вареник…», «Щедрий вечір, добрий вечір, / Добрим людям на весь вечір!», або «Щедрик, щедрик, щедрівочка, / Прилетіла ластівочка…» А ще які є співи, що стали текстами? Є дуже рідкісна, яка нагадує історичну. Що це – билина? За жанром визначена як «Щедрівка». У підзаголовку упорядник пояснив: «Згадує про облогу города». Отже, про давню війну? Починається так: «Ой славен, явен красний Микола. / А чим же ти прославився? / Що із вечера коня осідлав, / А вже к світові під Царів град став. / Ой як б’є, та й б’є на Царів город, / Цар ся дивує, хто то воює. / А міщане ходять, все раду радять, / Що тому вояці за дари дати? / Вивели йому коня в наряді: / Він коня приняв — не подякував, / Не подякував, шапочки не зняв, / Шапочки не зняв, не поклонився, / Не поклонився, не покорився». Не дякує й за «півмисок злота», але наприкінці дякує за панну-красуню, тобто одружується з нею: «Вивели ж йому панну в короні. / Він панну узяв, та й подякував, / Та й подякував, шапочку ізняв, / Шапочку ізняв ще й поклонився, / І поклонився і покорився». Треба сказати, що в колядках і щедрівках часто описуються сватання і весілля, викуп і забирання нареченої.

А як святкували Різдво українські класики? Ось як згадувала Ізидора Косач-Борисова – найменша сестра Лесі Українки – про те, як Косачі та їхні друзі відзначали таке важливе свято: «На Волині (Колодяжне) до нас приходили і колядувати, й щедрувати, а також на Новий рік діти ще й посівали зерном. Колядували й дорослі, а то й молодь, ну і дітвора. Деякі гуртки з вертепом приходили». Що було потім? «А тоді поводир поздоровляв нас з святами, бажав здоров’я і всякого гаразду, а ми обдаровували їх ласощами (горіхами, медівничками, яблуками, цукерками) й також здоровили колядників з святами та дякували, що до нас завітали». Як святкували в Києві? «У Києві вже й ми ходили колядувати (сестри мої, брат і я) з гуртом (душ 15–16) інтеліґентної молоді-студентів та інших до знайомих українських родин. Нас гостили і давали гроші, бо ми збирали на якусь благородну ціль, наприклад, пам’ятаю, що на Різдво 1907 р. ми колядували на придбання книжок до бібліотеки київської “Просвіти”». Який був репертуар? Це – відомі сьогодні колядки: «З колядок співали найбільше “Добрий вечір тобі, Пане господарю”, звичайно, “Нова радість стала”. Пам’ятаю, одного разу зважили ми спочатку обійти всі знатні родини: Старицьких, Шульгиних, Чикаленків, Житецьких, Антоновичів та інших, а на закінчення прийшли до Лисенків». Українська інтелігенція об’єднувалася для спільної мети – і відзначання українських звичаїв тоді у високих колах було справжнім викликом. А далі спогади перегукуються з Першою світовою війною: «У місті Гадячі, на Полтавщині, дуже довго зберігались стародавні колядки. Я з мамою й моєю малою тоді дочкою прожила зиму 1916–1917 рр. у мами в Гадячі, бо мій чоловік тоді був у німецькому полоні. Тоді нам було дуже приємно, як почали до нас іти колядники, та таких гарних стародавніх колядок нам співали, що я ще не чула раніш, а мама (Олена Пчілка) втішалася, згадуючи, що так ще й тоді колядували на Полтавщині, коли вона була малою. Мама в Гадячі народилася».

А яким був стіл на Святвечір у Косачів? – Український, причому цікаво зіставити, як готували в різних регіонах: «У Святвечір на вечері у нас варилися традиційні страви: пісний борщ з грибками та рибою, пиріжки печені з капустою, з рисом і рибою. Вареників у нас не було звичаю цього вечора варити, то вже звичай цей я пізнала пізніше на Поділлі, коли з чоловіком своїм проводила там Різдво (мій чоловік з Вінниччини). Також обов’язково варили кутю й узвар з різної сушені. Кутю варили з пшениці, а не з ячменю, як то де в кого варять. До куті давали розтертого маку з медом. Кутю хрещеники носили до хресних батьків, наприклад, до нас син Миколи Лисенка Остап приносив кутю нашій мамі, що була йому хресна мама, а наш Микола (брат мій) носив до Лисенка, бо був хрещеником Миколи Лисенка. Теж приємний звичай! Прийде дитина, подасть маленький полив’яний горщичок куті, а його хресний батько чи мати обдаровують чимось».

Можна процитувати прозу – «образочки» Лесі Українки «Святий вечір!» Починається так: «Сім’я сидить за столом, вечеряє, – вже й кутя, й узвар на столі. В хаті так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся сім’я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне, сподівається він і чи справдяться його надії… Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах, бринить чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові. І гомін, і сміх; але не той-то буйний, непевний гомін, коли люди гомонять і сміються надто голосно, щоб заглушити своє горе й сльози, – ні, се гомін спокійний, хоч і веселий. Як любо, урочисто-спокійно лунає те спільне: “Святий вечір!.. Будьмо здорові з святим вечором!”». Далі – різні картини, від школяра, який запізнився та йде додому в темряві (а вогники заохочують його) до бідної швачки, яка взяла роботу на свято: «От робота вже й скінчена. Швачка встала, випростала свій зігнутий стан, підійшла до вікна, притулилась чолом до холодної шибки й дивиться втомленими очима на вулицю. В сусідньому будинку видно крізь вікна рух, – маленькі постаті в ясних уборах, – либонь, там різдвяне деревце вже засвітили. А в другому домочку тепер видно ясне світло, – вечеряють, либонь… Швачка пильно задивилась на те віконце і на те світло лагідне, на віях у неї затремтіла сльоза… У людей святий вечір!.. А у неї? Ба! у неї теж святий вечір!..». У справжніх майстрів слова опис свят – це не лише звичаї, обряди, подарунки, добра атмосфера за столом, дружня родина тощо. Це й набагато ширша тематика. У тому числі новини, людські страждання, буденність, уміння побачити диво у звичайному…

А ще геніальна письменниця, як відомо, була й фольклористкою. Збереглись її записи усної народної творчості в селі Колодяжне на Волині. Скажімо, такий «фрагмент колядки», де зафіксовано і весільний обряд: «…За тими столами дванадцять панів, / Між тими панами мій нелюб сидить, / Мій нелюб сидить, водиці просить, / Водиці вмитись, рушничка втертись. / Я ж йому не дала водиці вмитись, / Водиці вмитись, рушничка втертись. // Ой в ліску, в ліску… і т. д. // Між тими панами мій милий сидить, / Мій милий сидить, водиці просить, / Водиці вмитись, рушничка втертись. / Я ж йому дала водиці вмитись, / Водиці вмитись, рушничка втертись». «Дванадцять панів» – це, можливо, дванадцять місяців (адже їх уявляли саме чоловіками). І які гарні повтори, який гарний контраст у тому вірші. Від «нелюба – антитеза до «милого». 

Або такі колядки, записані з її голосу. Наприклад: «Ой рано, рано кури запіли, / Святий вечір!», «Ой на Йордані / тиха вода стояла, / Ой там Пречиста / Свого Сина купала».

Можна згадати й щедрівки з Лесиного голосу. Скажімо, таку: «Щедрий вечір, добрий вечір, / добрим людям на весь вечір! / А я знаю, що пан дома, / сидить собі кінець стола. / Сидить собі кінець стола, / а на ньому шуба люба, / а на ньому шуба люба, / а в тій шубі калиточка. / А в тій шубі калиточка, / в тій калитці сім червінців, / в тій калитці сім червінців, / усім дітям по червінцю». Чи таке сватання в щедрівці: «Ой упала колодойка з неба, – / ой чого ж бо нам та й до пані треба? / Ой треба ж нам та й до пані воза, / ой наша пані, як червона рожа. // Ой упала колодойка з неба, – / ой чого ж бо нам та й до пані треба? / Ой треба ж нам та й до пані дишля, / ой наша пані, як червоная вишня».

Можна згадати й звичай водити козу на Маланку. Відомо, що на козу перевдягається хлопець. І ось уривок із обрядової пісні: «Де коза ходить, / там жито родить, / де не буває, / там вилягає. // Де коза ногою, / там жито копою, / де коза рогом, / там жито стогом».

А завершити хочеться віршем Лесі Українки «Свята ніч» (1900 р., зі збірки «Відгуки») – адже поетеса дуже шанувала Різдво, і родина Косачів по-українськи його відзначала:

В темну ніч ми зібрались громадкою йти

так поважно, немов у пригоді

мали стати кому, а проте без мети,

ми дивились на зорі, та й годі.

Тихі, тихі й спокійні в ту нічку були

ліс і поле на цілім просторі,

і здавалось, неначе ми чути могли,

як спадали летючії зорі.

Всі розмови, не скінчені тут на землі,

десь кінчалися там, між зірками.

Проти вічності неба були ми малі,

але небо схилялось над нами.

Ніч без тінів і світло без проміння хвиль…

Все було і далеко, й близенько.

І сіяли нам зорі за тисячі миль,

і між нами світили низенько.

Нам не раз крізь волосся світила зоря,

мов горицвіт у темному листі,

наче ми, перепливши небесні моря,

заквітчалися в краплі сріблисті.

І немов над святими, зірки золоті

у корону сплітались огнисту.

Отже, й справді, здається, були ми святі

в тую зоряну ніч урочисту.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).