Закони, совість, традиції
Кілька днів тому з’явилися публікації про ухвалення Закону щодо відповідальності за незаконне зберігання деревини без документів. Цей закон передбачає санкції: від штрафу в 34 тисячі гривень до 5-7 років позбавлення волі. А нещодавно, як знаємо, Верховна Рада схвалила законопроект, який посилює відповідальність – збільшує штрафи – за незаконний збір дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід та деякі інші правопорушення у сфері лісокористування.
Як бачимо, ця ВР наскільки «патріотична», що навіть під час війни дбає про природу та про те, щоб якийсь громадянин і не посмів піти у ліс та вирвати ягоду чи гриба. Як говориться: вони сплять і навіть уві сні дбають про державу. Та чи це так?
Ми вже знаємо, що українські ліси, як і земля та надра, виставлені на продаж будь-якому громадянину чи транснаціональній компанії. І вже в чергу стали серйозні покупці, але їх дуже тривожить розхристаний характер деяких українців, які вважають ще ліс народним і гуляють там вихідними. Тому в покупців умова, що вони будуть платити за ліс лише тоді, коли проблеми з народом уже будуть вирішені на законодавчому рівні. Ось і поспішають ці «прострочені» депутати та ті, що з ними у ділі, щоб встигнути ухватити свій «куш» від продажу України.
Тому що ухвалення таких законів уже після покупки лісового масиву може викликати хвилювання народу і протести. А ось так, ще коли ліс нібито державний, то навіть в очах деяких громадян піднімає статус депутатів: «Бач, які вони державники. Тільки і дбають про державу та її природу. Одним словом – патріоти». Тож народ трішки пошумить і все.
А потім новий власник лише на краю лісу поставить табличку «Приватна власність» і з усіма походами громадян у ліс нехай уже розбирається поліція та суди, згідно із законодавством. Охорона лісу від нового його власника буде лише затримувати та писати заяви і передавати затриманих українській поліції.
Водночас пишуть, що керівниці МСЕКу із Хмельницького уже мають повернути ті знайдені у неї мільйони доларів, тому що закон не передбачає у таких випадках конфіскацію. І весь її злочин зводиться лише до того, що вона не подала своєчасно ці мільйони в декларацію...
Нещодавно російському громадянину і власнику онлайн-казино в Україні український суд присудив повернути конфісковані мільйони, які уже були передані в Міністерство оборони та витрачені. Тепер Міноборони за рішенням суду усі ті кошти має повернути росіянину...
Кажуть, що таке недосконале в нас законодавство, а ВР наскільки завантажена, що їй ніколи переглянути та внести зміни у деякі законодавчі акти... Бідолаги, все працюють і працюють над законами зі збереження лісу... Все їм ніколи...
*****
Хоча ми часто і лаємо владу та правохоронні органи за низький рівень боротьби із корупцією, але інколи вони нас радують і вселяють віру, що зрештою справедливість переможе. Ось і зараз читаю на сторінці Центру Протидії Корупції про розкриття ще одного корупціонера:
«Обвинувачений у хабарництві суддя Юрій Новак з Полтави втік у декретну відпустку, але Перша Дисциплінарна палата ВРП все ж рекомендувала його звільнити. Без довічних виплат та інших бонусів.
Суддя просив зупинити розгляд дисциплінарної скарги щодо нього через те, що перебуває у декретній відпустці. Мовляв, через зайнятість дружини у Полтавському медуніверситеті, він мусить доглядати за дитиною до набуття нею 3-річного віку.
Утім члени Дисциплінарної палати ВРП відмовили у задоволенні цього клопотання, а також вирішили внести подання про звільнення Новака, оскільки його дії “порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя”.
Це рішення ухвалили одноголосно. Додамо, що остаточне рішення про звільнення має ухвалити ВРП у повному складі.
Хто такий Новак?
За даними НАБУ і САП, суддя Новак отримав хабар в 10 тисяч доларів від підприємця. Ці кошти він обіцяв передати судді Октябрського суду Блажко, щоб та ухвалила потрібне рішення в інтересах підприємця. Але Новак кошти залишив собі».
Тож мене тішить таке рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП. Браво, що вони не можуть терпіти поміж себе ось таких людей. Це ж потрібно бути таким, щоб взяти хабар для товариша і залишити ці гроші собі. Та це те ж саме, що залізти до товариша у кишеню. І правильно, що його звільнили, бо, як написано у постанові – «оскільки його дії порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя», тож таким людям не місце у суддівському корпусі…
*****
Слідкуючи за правосуддям в Україні і нашим бажанням стати європейцями, я не розумію, як можна з азійським підходом до закону йти в Європу. От хоча б те, що постійно наводять приклад правителя Сінгапуру, який говорив, що з приходом у владу насамперед потрібно посадити трьох друзів. А якщо друзі чесні, то що робити? Або якщо більшість друзів злодії, то чому тільки трьох садити? Але в цивілізованій країні тих керівників, у кого друзі злодії, мабуть, не обирають у владу?! Я хочу навести лише три історичних приклади про європейське й азійське правосуддя, та правосуддя десь на болоті, а кожен з вас сам вирішить, куди ми ближче.
Рим. Будівля квестури недалеко від римського Форуму, де ось-ось має завершиться засідання суду, на якому пекарю Луцію має бути винесений смертний вирок. Він порушив стародавній звичай предків і посмів увійти у покої весталок. Ніхто не сумнівався в результаті справи. І тому цей випадок особливого інтересу в обивателів не викликав. Але тут по натовпу пішло якесь незрозуміле хвилювання. Тривожне очікування наростало і раптом прорвалося радістю і втіхою, з боку численної рідні і друзів по пекарнях цеху Луція.
– Що трапилося? Що трапилося? – з нетерпінням питали одне одного громадяни.
– Він виправданий!
– Як виправданий? Хіба може бути таке? Адже він порушив звичай!
А Цицерон у своїй промові, пославшись на закон, прийнятий ще при Сервії Тулії, що забороняє переслідувати громадян Риму без достатніх доказів порушення закону, а не традиції, зумів його виправдати! Закон восторжествував! Хай живе закон і правосуддя!
Китай. Царство Лу. Жителі столиці були немало здивовані і спантеличені моторошними криками, що доносилися з-за стін царського палацу. Вони ніяк не асоціювалися з тією атмосферою свята, яка панувала в місті останніми днями і була пов’язана з приїздом до столиці правителя царства Ці.
– Ей, що там скоїлося? – Запитав літній луєць у десятирічного хлопчика, що біг стрімголов, очі якого були наповнені жахом.
– Їм веліли відрубати руки і ноги!
– Кому їм і хто велів?
– Блазням! Учитель Кун.
Старий роззявив рот від подиву. Він ніяк не міг второпати, як міг Конфуцій віддати таке розпорядження. Адже про його доброту і справедливість в царстві ходили легенди. Щоб хоч якось заспокоїтися, він поспішив відвідати свого приятеля-продавця овочів, який постачає для палацової кухні різні приправи, фрукти й овочі.
– Що трапилося в палаці? Невже те, про що говорять, правда? І як таке могло статися?
– Вчора після вечері наш правитель
вирішив розважити свого гостя і запросив до палацу музикантів, танцюристів та артистів. Так от, ці недоумки вирішили, що якщо вони такі затребувані, то їм все дозволено. І в порушення традиції і ритуалу почали співати пісні, які вони виконували на вулиці. Незважаючи на спроби вчителя Куна напоумити їх, вони ніяк не могли заспокоїтися. І тоді він для науки іншим попросив у правителя покарати їх і відрубати руки і ноги трьом призвідцям такого зухвальства.
– Але чому? Вони ж нічого не вкрали і нікого не вбили!
– Те ж саме сказав і суддя, посилаючись на те, що формально вони жодного закону не порушили.
– Ось бачиш!
– Що бачиш?! А вчитель сказав, що краще б вони закон порушили, ніж дозволили собі таке. Бо без закону держава ще якось може існувати, а от без традиції і ритуалу вона неодмінно перетвориться на скупчення варварів і загине. І правитель з ним погодився ...
Московія. Палац пана. Перед ворітьми зібрався натовп кріпаків, бо мають судити одного з них, тому що той не так вклонився пану. Перед палацом ставлять стіл, кладуть на нього стос книжок із законами... І ось виходить пан. Опускає руку на купу законів і, звертаючись до натовпу, каже:
– Ну то як будемо судити, за законом чи за совістю?
– За совістю пане, за совістю, – кричить натовп.
Ось і судить пан – за своєю совістю...»
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.