Хочеться вірити в диво!

Хай пробачать мені читачі, але цей допис буде дещо несподіваним, хоч і опирається він на реальну подію з недалекого минулого. Подію, безумовно, занадто важливу для майбутнього не лише України, а й усієї Європи.

Але містична суть цієї події полягає в тому, де і за яких обставин ця подія відбулася, а також про що вона може говорити нам? Тож згадаємо фразу Платона: «Філософ бачить, як усе пов’язане між собою, тоді як звичайний розум цього не помічає». І будемо міркувати.

Повернемося до фактів, на тлі яких розгортається ця реальна і водночас містична подія, в якій взяли участь Президенти двох держав – США і України. 26 квітня у Ватикані відбулася церемонія поховання Папи Франциска. Папи, який ще встиг з’явитися на святкуванні Великодня 20 квітня, а буквально на наступний день відійшов у кращий
світ.

Церемонія прощання з Папою Франциском зібрала кількасот тисяч вірян. І попри традиційність церемонії, вона все ж мала деякі особливості, що порушили давні традиції поховання пап.

Зокрема, Папа Франциск заповів його поховати у звичайній труні, а не в тришаровій (з кипарису, свинцю і дуба), як традиційно ховають пап. А ще він висловив волю, аби поховали його в старих і добряче стоптаних туфлях з тріснутою підошвою. Цим самим Папа залишає послання про те, що в інший світ неможливо взяти нічого – жодних багатств, окрім добрих справ і тих довгих доріг пошуку істини та допомоги простим людям, які потрапили в складні життєві обставини.

Але найважливіше послання виявилося в іншому – Папа Франциск ніби знав, що скоро відійде – і на церемонію прощання з його тілом приїдуть глави наймогутніших християнських держав світу. І новообраний Президент США Дональд Трамп буде серед них. 

З огляду на те, що Президент Трамп нині взяв на себе велику відповідальність – покласти край масштабній і кривавій війні між росією й Україною, Папа, можливо, передбачив, що Трамп на цій Церемонії неофіційно спілкуватиметься з керманичами інших держав, зокрема з Президентом України Володимиром Зеленським. 

Звичайно ж, логічним бачиться те, що це спілкування відбуватиметься не деінде, а саме в базиліці Святого Апостола Петра – найбільшій християнській святині Західної Європи і столиці світового католицизму.

Таким чином, Папа Франциск вільно чи невільно став організатором неформальних перемовин Трампа і Зеленського на святій землі Ватикану під склепінням Собору Святого Петра. 

Нагадаю, що саме на цьому місці був розіп’ятий Апостол Петро, і саме його Христос називав Скелею, «наріжним каменем», на якому постане Христова Церква. 

Зазначу, що традиція проводити важливі переговори в соборах і церквах – це давня традиція, яка має глибокий символічний зміст: слова, обіцянки і наміри задекларовані тут, навіть без протоколу, без преси вважалися непорушними. Оскільки, свідком і гарантом цих домовленостей вважався сам Господь – Всюдисущий.

Трохи відступлю вбік і нагадаю, що це було завжди в історичній традиції українців – проводити важливі переговори у Софії чи Лаврі. Зокрема, Києво-Печерська лавра у XVII столітті часто ставала місцем політичних переговорів, особливо в буремний період Руїни (1657–1687 рр.) – коли Україна розривалася між московією, Польщею, Османською імперією й Кримським ханством. Тож тут, у святих соборних стінах, доречно було говорити про доленосні державні справи «перед самим Богом» – а отже, рішення мали символічний вигляд для народу чи були, говорячи сучасною мовою, легітимнішими.

Тут варто трохи поміркувати над релігійністю обох Президентів. Формально – і це відомо з широких джерел, Трамп – пресвітеріанин, тобто належить до однієї з протестантських традицій (це така гілка християнства, дуже поширена серед американської еліти). Формально на всіх своїх передвиборчих промовах він обіцяв захищати християнські цінності і навіть 2020 року позував із Біблією перед церквою Святого Іоанна у Вашингтоні під час протестів Black Lives Matter. Хоча дехто тоді натякав на політичний підтекст цього вчинку у спробі послати сигнал своїм виборцям.

Деякі джерела серед його духовних радників називають Полу Вайт, яка належить до харизматичних євангельських кіл, і проповідує так звану «теологію процвітання» – ідею, що багатство і успіх є ознаками Божого благословення.

Так чи інакше, але Дональд Трамп краще орієнтований на релігійні питання, аніж, скажімо, Володимир Зеленський, який є скоріше атеїстом і не зараховує себе до жодної християнської конфесії. Більше того – всі публічні акції, які проводилися за його участі в культових місцях України, мали, радше, іміджеве значення, аніж свідчили про його духовні принципи.

І от волею долі чи волею Папи Франциска (тепер ми не зможемо про це дізнатись) два Президенти, що ніколи глибоко не переймалися питаннями віри і релігії, опинилися сам на сам у «святая святих» християнського світу. У Соборі Святого Петра у Ватикані, а точніше – в Каплиці Хрещення (Cappella del Battesimo). Тут і до сьогодні здійснюється обряд Хрещення вірян.

Що ж ми бачимо на скупих фото, які просочилися в мережу, – велика і розкішно оздоблена в середньовічному стилі зала, лише два скромні стільці майже в центрі зали. І двоє людей, що схилилися обличчям до обличчя і про щось ведуть свою розмову.

З огляду на все згадане мною вище, ця розмова не розцінюється ними як щось рядове і буденне. Її важливість відчувається і в напружених позах, й у схилених головах. Думаю, що попри всю амбіційність і самозакоханість цих двох особистостей у той момент вони навіть не думають, не знають, який вони мають вигляд збоку.

А вигляд у них був двох маленьких людей на тлі величних стін Собору Святого Петра. Можливо, Президент України навіть не підозрює, що сидить спиною до однієї з найвеличніших мозаїчних робіт на тему сакрального полотна художника Карло Маратті (Carlo Maratta), яке називається «Хрещення Христа» (Il Battesimo di Cristo). Полотно зображує Ісуса, який приймає хрещення від Іоана, а в небі ширяє Святий дух в образі Голуба. І Ангели Небесні благословляють цю урочисту мить…

А ще краще, якби ця зустріч відбулася біля вівтаря святого Еразма, який прикрашений мозаїчними зображеннями св. князя Володимира, св. княгині Ольги та символу державності України (зображення українського герба – Тризуба). Це буквально кількадесят метрів від того місця, де вони воссідали. Але чи відали про це обидва Президенти?

Не знаю, що тут ще сказати. Знання і Віра дуже рідко корелюються між собою. Бо, як стверджував один відомий рок-музикант, «якщо знаємо, то знаємо, не вірячи, якщо віримо, то віримо, не знаючи…» Але в цьому контексті – як же хочеться вірити! Вірити, знаючи, який розклад сил і які симпатії та на чиєму вони боці. Вірити попри те, що у сильних і заможних людей світу цього своя філософія, і вони часом не пам’ятають про ті зношені до краю туфлі, що були востаннє взуті на ноги Папи Франциска. 

Хочеться вірити ще й тому, що досі перед очима картинка з недавньої історії, що трапилася перед Собором Петра – голубка, яка шалено відбивалася від чорних воронів і чайок. І вона таки врятувалася, якщо ви добре пам’ятаєте фінал цієї історії.

Так хочеться вірити в Диво! 

У те, що воно таки станеться – і вся Україна зітхне з полегшенням і радістю. Немовби Христос, охрещений Святим Духом!

Про автора:
Анатолій Матвійчук –
Народний артист України, поет, композитор, журналіст,
телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.