Джерела соціального натуралізму. Частина 4
«Сурма» пропонує четверту частину з праці Олександра Костенка «Нові очі для нового часу».
…У біології «закон годинника» перевіряється наступним чином: чи є в механізмі поведінки будь-якої живої істоти «пружина» і «маятник»? Як показують дослідження, в механізмі поведінки будь-якої живої істоти є природно необхідними для біологічних істот «пружина» – тобто інстинкт, що генерує її поведінку, і «маятник» – тобто психіка, що регулює поведінку.
В соціології перевірка істинності «закону годинника», який є одним із законів соціальної природи, теж відбувається за критерієм природної необхідності: яку природну необхідність в соціальному житті людей він описує? І тут виявляється, що соціальною поведінку можна визнати лише тоді, коли ця поведінка є проявом волі і свідомості людини. І при найближчому розгляді стає очевидним, що воля є генератором, тобто «пружиною» соціальної поведінки людей, а свідомість – регулятором, тобто «маятником». Такою є природна необхідність для того, щоб поведінка була соціальною: вона має породжуватися комплексом, що утворюється волею і свідомістю людини. Ця природна необхідність в структурі соціальної поведінки давно покладена в основу теорії і практики юриспруденції. Так виною людини, яка вчинила злочин, визнається прояв волі і свідомості в злочинному діянні. І не лише в злочинному: в соціології соціальною визнається лише та поведінка, яка є проявом волі і свідомості людини. Якщо воля знаходиться в стані сваволі, а свідомість в стані ілюзій, то це є соціопатія, яка проявляється, зокрема, в злочинній поведінці. Якщо ж воля перебуває в розриві від свідомості, або свідомість існує в розриві від волі, то це є психічна патологія, тобто психопатія. Саме стан того «годинника» (воля плюс свідомість), який носить в собі людина, визначає соціальне життя людей, узгоджуючись або не узгоджуючись з законами соціальної природи.
Так у світлі соціального натуралізму виглядає проблема перевірки істинності законів соціальної природи. За такою ж методологією може бути перевірено істинність інших законів соціальної природи: те, що є природною необхідністю, воно і є законом природи: фізичної, біологічної, соціальної.
Евристична (відкриттєва) місія соціального натуралізму полягає в тому, щоб висвітлити реальність існування і дії цих законів, які упорядковують суспільне життя людей, і у світлі цього визначити роль волі та свідомості в цьому впорядкуванні.
Відповідно до соціального натуралізму, воля і свідомість людини – це засоби пристосуванню її до законів соціальної природи (як і до законів фізичної та біологічної). Для цього вони мають узгоджуватися із законами соціальної природи. Як же це відбувається? Відповідь запропонував римський філософ і оратор Цицерон. У «Тускуланських бесідах» (45 р. до н. е.) він обґрунтовує тезу про необхідність окультурення душі з допомогою філософії: сиltura animi... philosophia est. Під «окультуренням душі» він розумів аналогію такого обробітку ґрунту, ЯКИЙ підвищує врожайність.
Термін «агрокультура» для позначення обробки землі ще до Цицерона використовував римський державний діяч і письменник Марк Порцій Катон (234-149 до н. е.). Якщо «душа» – це воля і свідомість людини, то окультурення душі – їхнє окультурення. Для виконання ролі засобу пристосування індивіда до законів соціальної природи воля і свідомість мають узгоджуватися з її законами – це і є окультурювання, внаслідок якого в людини утворюється соціальна культура. Таке окультурювання здійснюється в процесі соціалізації. Соціалізація людини відбувається через її життєвий досвід, який полягає у «спілкуванні» з законами соціальної природи, результатом якого і є виникнення в людини соціальної культури.
Досить цінним у зв’язку з цим є спостереження Л. Петражицького щодо «розвитку і дії психіки права», що, як уявляється, є способом формування не тільки правової культури людей, а й соціальної культури взагалі. «У дитячій кімнаті, – пише він, – можна, наприклад, спостерігати та експериментально вивчати розвиток та дію психіки права власності, реакції на різні порушення цього права, наприклад, на спроби оспорювати його, відібрати та привласнити собі певну річ, іграшку тощо, самовільно користуватися нею та інше. Тут же зароджується та діє психіка договірно-зобов’язального права, укладаються та виконуються різні мінові та дарчі договори, договори позички... поклажі... договори товариства...».
Весь життєвий досвід людини, подібно до «життєвого досвіду, що набувається в дитячій кімнаті», формує в людини соціальну культуру, зокрема політичну, економічну, правову, моральну, релігійну тощо. Тобто таким чином породжені природною необхідністю закони соціальної природи стають соціальною культурою людини. Виходячи з того, що закони соціальної природи – це прояв природної необхідності, можна стверджувати, що природна необхідність – це найкращий фактор виховання людини, її соціалізації й культуризації.
Соціальна культура людини, що утворюється таким чином, забезпечує життя, узгоджене із законами соціальної природи.
Отже, якщо в світлі соціального натуралізму тлумачити ідею Цицерона про «культуру людини», тобто про культуру як властивість, отриману в результаті соціального виховання, то виходить, що це соціальна культура людини – стан волі та свідомості, що виникає в неї у результаті виховання, спрямованого на узгодження волі та свідомості із законами соціальної природи. Очевидно, маючи на увазі соціогенний потенціал цієї культури, Цицерон убачав можливість виникнення «держави культури», в якій буде панувати принцип верховенства соціальної культури.
Соціальна культура людини включає такі різновиди як: політична, економічна, правова, моральна, релігійна тощо. Тобто всі різновиди, необхідні для суспільного життя.
Соціальну культуру людини як злагодженість її волі й свідомості із законами соціальної природи слід відрізняти від творінь людини, що з’являються завдяки використанню законів природи в інших формах: фізичній, біологічній і соціальній, які теж називають культурою – агрокультура, техніка, наука, мистецтво, політика, економіка, право і мораль, релігія та ін.
Соціальна культура, виявлена у світлі соціального натуралізму, є тим людським чинником, який забезпечує упорядкованість усіх сфер суспільного життя відповідно до принципу верховенства законів соціальної природи. Наприклад, Стародавній Рим був «продуктом» соціальної культури римлян – громадян Риму, яка сформувалась у них під впливом їхнього життєвого досвіду. Афінська ж демократія була реалізацією політичної культури стародавніх греків. Унаслідок криз соціальної культури в цих народів занепали і їхні політичні інституції. Такий самий зв’язок між соціальної культурою громадян і політичним режимом існує і в сучасних країнах.
Отже, соціальний натуралізм – це світоглядний інструмент, який має використовуватися для подолання сваволі й ілюзій у суспільній практиці шляхом узгодження волі та свідомості людей із законами соціальної природи. Це і є ті «нові очі», які уможливлюють нове світобачення, засноване на ідеї реального існування і дії законів соціальної природи, що впливають через волю, свідомість людей.
Однією з емпіричних підстав для розвитку теорії соціального натуралізму є факт людської смертності в історії з вини інших людей (так звана «неприродна смертність»). Як пояснити цей факт?
Вина людей в спричиненні смерті іншим людям – це прояв волі, яка знаходиться в стані сваволі і свідомості, яка перебуває в стані ілюзій, утворюючи комплекс сваволі і ілюзій.
При найближчому розгляді виявляється, що сваволя – це стан неузгодженості волі людини з законами соціальної природи, а ілюзії - стан неузгодженості свідомості людини з цими законами. Цей комплекс сформувався у громадян Німеччині при безпосередній участі Адольфа Гітлера, який запровадив нацистську ідеологію у практику цієї країни.
Як зазначає дослідник нацистської ідеології Гітлера Еріх Фромм, «Гітлер наполягає на тому, що можна і повинно керувати людьми, але Природою управляти не можна... Він висміює саму думку про те, що людина може підкорити Природу, знущається з тих, хто вірить, що зможе стати володарем Природи, "не маючи в своєму розпорядженні іншої зброї, крім «ідеї». Він каже, що людина «не стала господарем Природи, але завдяки знанню кількох законів і секретів Природи вона піднялася до становища господаря тих живих істот, які цим знанням не володіють”». Але тут має місце рокова помилка Гітлера – він не розрізняє закони природи на фізичні, біологічні і соціальні. Через це він застосовує одні «закони природи» до явищ, які існують за іншими «законами природи». Звичайно, це приводить до помилкових висновків, які можуть мати катастрофічні наслідки для соціальної практики, зокрема до смертності людей через політику їхнього знищення нібито в дусі «законів природи».
І ось, виходячи з такого спотвореного «натуралізму», Гітлер приходить до начебто «натуралістичної» доктрини про біологічні раси людей: він стверджує, що існуючі біологічні раси поділяються на недолюдей і надлюдей, замість критерію природної різноманітності рас, за якого між ними немає відносин «НАД»- панування і «ПІД»-підкорення. Форма черепа і колір шкіри, чи розріз очей чи інші біологічні властивості рас – це прояви біологічної форми природи, але не соціальної. Тому ці властивості існують за законами біологічної природи, а не соціальної.
Людина лише за однією ознакою відноситься до людей: здатність жити за законами соціальної природи. І за цією ознакою визначається соціальна рівність біологічно різних людей. Гітлер же біологічній (расовій) різниці людей надає соціальне значення як критерію для поділу людей на надлюдей і недолюдей. Тобто застосовує до расовості, як біологічного фактору, закон соціальної природи замість закону біологічної природи. І на підставі цього виділяє расу недолюдей, які мають бути знищені, бо вони перешкоджають життю надлюдей. Ця протиприродна ідеологія нацизму, запроваджена в соціальну практику, спричинила мільйони смертей людей різних рас з вини нацистів. Якби ця ідеологія не була інтегрована в нацистську політику – трагедія не сталася б.
Соціальний натуралізм покликаний протидіяти подібній протиприродній ідеології і соціальній практиці, розвінчуючи псевдоприродні доктрини Гітлера та інших вождів.
Те саме стосується репресивних політичних режимів, що керуються протиприродною ідеологією, на якій будують смертоносну політичну практику. А скільки людських життів забрала злочинність, яка живиться протиприродною ідеологією?
На даний час відбувається війна росії проти України, що спричиняє масову смертність на основі протиприродної ідеології рашизму. Ця ідеологія теж має розкриватися у світлі соціального натуралізму.
Найдраматичніша помилка людей – це нерозуміння того, що соціум існує згідно із законами соціальної природи. Ігнорування в суспільній практиці законів соціальної природи, яке випливає з цієї помилки, спричиняє різноманітні патології: війни, політичні, економічні, правові, моральні та інші кризи, злочинність і т. ін.
І тут ми підкреслимо, що сьогодні у світі спостерігається тенденція до втрати МЕЖ між поняттями добра і зла, істини і неістини, справедливості й несправедливості, цінностей і псевдоцінностей, права і неправа, моральності й аморальності, краси і некраси і т. д. Зокрема, це проявляється в «теорії» множини істин («істина в кожного своя»), в «теорії» морального релятивізму («те, що добре для одних, погано для інших»), у «теорії» біологізації соціального (3. Фрейд та ін.) тощо. У зв’язку з цим актуалізується проблема критеріїв для РОЗМЕЖУВАННЯ зазначених понять.
Виявлення цих критеріїв для протидії соціальним кризам і забезпечення суспільного прогресу – основне завдання сучасного світогляду.
Ми вважаємо, що соціальний натуралізм може сприяти відкриттю цих критеріїв. Зокрема, таким критерієм розмежування може бути відповідність чи невідповідність того чи іншого поняття законам соціальної природи.
Для цього соціальний натуралізм має сприяти «натуралізації» всіх суспільних наук, зокрема, політичної, економічної, правової, етичної, педагогічної та інших, тобто використанню в цих науках критерію відповідності чи невідповідності використовуваних понять і концепцій законам соціальної природи. Суспільні науки, предметом яких є соціальна природа і її закони, стають природничими, так само як фізика чи біологія. У суспільних науках можливими є наукові відкриття – відкриття законів соціальної природи, як у фізичній і біологічній.
Із соціального натуралізму випливає, що соціогенну роль – роль чинника, що робить можливим суспільне життя людей, – відіграє їх соціальна культура, тобто міра узгодженості їхньої волі та свідомості із законами соціальної природи. Повторимо, тут діє принцип: яка соціальна культура людей, таке і їхнє життя в суспільстві.
Аргументація щодо цієї закономірності може бути запозичена, зокрема, із праці М. Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму», в якій він розкриває той факт, що етика протестантизму сприяла розвиткові духу капіталізму. Протестантська етика як форма релігійної культури є складовою того, що називається соціальною культурою людей.
М. Вебер формулює таку гіпотезу: «Ще Монтеск’є сказав у “Дусі законів”, що англійці перевершили всі народи світу у трьох дуже суттєвих речах – у побожності, торгівлі та свободі. Чи не пов’язані успіхи англійців у сфері підприємництва ... з тим рекордом благочестя, про який говорить Монтеск’є?» Підтвердження цієї гіпотези він знаходить при найближчому розгляді й порівнянні «капіталістичної соціальної культури» різних народів.
Важлива соціогенна роль належить суспільним цінностям, що є елементом соціальної культури. Сьогодні проблема – їхнє визначення, а також різне тлумачення і неоднозначне сприйняття. Відповідно до соціального натуралізму, для вирішення цієї проблеми цінності Європейського Союзу, зокрема, мають засновуватися на фундаментальному принципі верховенства законів соціальної природи. Узгодженість їх із зазначеним принципом забезпечило б їхню істинність.
Фундаментальною цінністю для мирного співіснування народів є міжнародний порядок. Проте сьогодні він забезпечується неналежним чином. Чому? Е. Трасе, колишня прем’єр-міністр Великої Британії, пояснює це так. Міжнародна архітектура, задумана як гарант миру і процвітання, провалилася в ході російської агресії проти України, тож потрібно будувати новий міжнародний порядок, у якому «країни мають грати за правилами». Які ж ці правила, де шукати їхнє джерело? У світлі соціального натуралізму видно, що це – принцип верховенства законів соціальної природи як спільний знаменник для всіх людей і народів на всі часи.
Соціальний натуралізм може бути використаний як інструмент для висвітлення феномена воєн. Воєнна поведінка людей здійснюється за співучасті двох чинників: 1) інструментального (це озброєння); 2) людського (це певний стан волі й свідомості, який проявляється у воєнній агресії чи, навпаки, в захисті від неї).
Людський фактор проявляється у використанні інструментального – зброї: або для агресії, або для захисту.