Музей музичних скриньок та інших колекцій

Швейцарія, як відомо, країна ремесл, ручного виробництва. Тут і знамениті годинники, і ще багато чого – у тому числі музичні скриньки.

Цієї країни не уявити без музики. Це й жива музика на вулицях (у тому числі гра на піаніно та інших інструментах – соло та в оркестрах), і різні розваги, і дискотеки, і домашні концерти і, безперечно, концерти в соборах та церквах.

Музична скринька – давня швейцарська традиція. І були, і є фабрики та інші установи, які виробляють ці дива.

Деякі музичні скриньки – мініатюрні, але прикрашені швейцарськими символами – від хатинки в горах до квітів. Можна слухати пісні різними мовами, у тому числі саме швейцарські (наприклад, французькою). Такі іграшки – у корінних швейцарських родинах.

А є й просто гігантські скриньки. Про це – нижче.

У гірському місті та комуні Сент-Круа (Sainte-Croix, дослівно «Святий Хрест», і в горах досі збережено хрест як меморіал про гугенотів, які пройшли від гонінь через гори) була сіть музеїв CIMA (Centre International de la Mécanique d’Art) – Міжнародного центру механічного мистецтва. CIMA існує з 1985 р. Тепер є кілька філій колишнього CIMA. Зокрема, це – Музей автоматів і музичних скриньок (Musée d’automates et boîtes à musique). Як видно з назви, тут зібрано артефакти різних епох. І музичні скриньки, і музичні автомати. Тут – історія з 1796 року. Тобто – понад двісті франків. 

Сенсація починається вже на першому поверсі. Тут – численні музичні скриньки і автомати завбільшки ледь не з усю стіну. Вони – і швейцарські, і з Парижа, і ще багато звідки. Виглядають вони по-різному: як карети, каруселі й навіть оргáн (причому не одна так зроблена, і ці витвори надзвичайно гарні). Усі – розписні, є такі, які схожі на порцелянові, хоча переважна більшість – дерев’яні. Фігурки часто зображають дітей, зокрема у старовинних костюмах і перуках (згадуються портрети маленького Моцарта). Наприклад, із підписом «Баден». А ще можна натиснути кнопку – фігурки обертатимуться, і заграє музика. У кожної – різна. А навпроти цих мистецьких скриньок – що це? Старовинні клавішні інструменти червоного дерева? Ні, це теж такі скриньки, і так само великого розміру. А поруч – великі фігури двох дітей у трирогатинках і камзолах, це – музиканти. В одного – барабан, у другого – духовий інструмент. Вони стоять на великій скрині, причому дещо стилізованій під гірський пейзаж. Або – паризький музикант із акордеоном (і підпис, що це саме акордеон). Вражає креативність майстрів. Також, вочевидь, саме скриньки – у шафі. Далі – розписна шафа, на якій намальовано сільський пейзаж. Також мене вражає різьблений орнамент на цьому зовні простому, але зручному і гарному предметі. Вражає тонка робота і фантазія. У віконцях інших шаф – справжні картини, пейзажі. Створюється ілюзія того, що ми потрапляємо до гірської або сільської Швейцарії. А поруч – сучасне піаніно, імовірно, технологізоване. Але фірма – «Бехштайн». Узагалі важко перелічити всі фірми і марки кожної машини або інших експонатів. Є тут і механічні піаніно, й інші інструменти, і ляльки, і скриньки, і тавлинки, і просто безліч автоматів.

Рушаймо далі. У цій самій залі – на противагу скринькам-каруселям і музикантам – більш механізований зовні великий агрегат з абревіатурою, яка розшифровується «Gebroeders Decap Antwerpen». Ми бачимо барабанчики, колеса, клавіші (і не горизонтально, а вертикально), саксофон, а внизу – фігурку велосипедиста. Або круглий автомат, який нагадує колесо, проте дещо у стилі конструктивізму або схожого на це. Перед деякими виробами хочеться надовго зупинитися, щоб зрозуміти, як вони працюють. Причому якраз тут – мінімалізм. Що ще вражає в усіх цих скриньках – це не лише різноманіття (фантазії немає меж), але й те, що вони пророблені до останньої деталі. І враження, що люди, музичні інструменти тощо – усе справжнє. Здається, зараз заграє оркестр. Стоп… а він грає. При мені відвідувачі натискають на потрібні кнопки або клавіші – і звучить музика. Фігурки обертаються, рухаються, скриньки оживають – і гра наповнює залу. Це заворожує. Але сюди можна потім повернутися, а далі чекають іще зали. Отже, вище, сходинками.

Пройти далі, нагору – там іще музичні скриньки. А ще – такі експонати, які дуже добре пасують епосі та взагалі Швейцарії. Наприклад, на стінах – зображення шестерінок та інших деталей. І одразу поряд – афіші, зокрема рекламні (на одній із них, про кафе, – бляшаний ведмідь, прикріплений до паперу), картинки, причому багато пейзажів. 

Або – ціла колекція великих порцелянових ляльок та інших іграшок. Це й японка з віялом і трояндою, і слони, і баядера, й інші танцівниці, і музиканти, і дресирувальниця з удавом, і світські дами у кринолінах, і селянки, і пастушки, і ще багато хто… Є навіть іграшковий оргáн. Або маленький музикант за роялем. Є навіть карусель із ляльками. А фігурки – які ж вони схожі на живих людей. Справжні витвори мистецтва – як, наприклад, у масках і костюмах венецького карнавалу. Водночас є й дещо шаржовані. Наприклад, усміхнений школярик із ранцем. У капелюсі з широкими крисами. Або – серйозна родина. Це – породистий пес у шикарному пальті, кішка (яку собака тримає за лапу чи під лапу – «під ручку») і кошеня. Усі – одягнені, причому котячі «члени родини» – у штанах, а кошеня – у сукенці. І гарний гумор, і гарна витончена робота, не кажучи про задум. Або – зáмок і страж, який охороняє. Чи – гумористична у своїй серйозності сценка: господар у шарлатному камзольчику сидить… на буфеті.

І поруч – техніка. Наприклад, невідомі конструкції, які, певно, можуть обертатися. Або – виплетений із дроту портрет ученого в окулярах. Це стає зрозумілим, якщо відійти на відстань. Тоді виникає серйозне обличчя, але очі, брови і рот – золочені, шия – довга, тобто це шарж. Поєднання чорного і золотого кольорів дуже
креативне. 

Поспостерігаймо далі, які тут експонати. У цьому Музеї – ціла епоха розвитку техніки. Наприклад, можна побачити колекцію різних друкарських машинок та інших апаратів. Вони й досі виглядають як робочі. Ми бачимо, як розвивалися винаходи – від валиків до кнопок.

І, звичайно, ціла колекція швейцарських годинників. Причому – ще старовинні, справжні витвори мистецтва, від високих, настінних, до настільних. Водночас вони дуже функціональні. Поряд лежать і деталі та інструменти, якими лагодили годинники. В іншій шафі під склом – вишиті подушки, оригінальні світильники з круглими лампами… Згадується класика, яку ми читали, а ще можна пригадати картини.

Також – незвичні апарати, які сьогодні – історична спадщина. Ми знаємо про грамофони і патефони. А є зовні дивні, проте цікаві скриньки з трубами, і на цих витворах написано: «Ехофон» (французькою «Échophone»). Як він працює? Треба притулитися вухом до верхнього кінця труби і вимовити в нижній кінець труби якесь слово. І почуємо відлуння внизу. Також тут – безліч різноманітних програвачів, інших апаратів для звукозапису. Багато чого можна побачити вже тільки в музеях, у тому числі в цьому. А ще – безліч старовинних фотоапаратів, коли це були великі конструкції – а є й менші.

Поруч – портрети, літографії, інші картини… Це – пам’ятки Швейцарії та інших країн. А наступна зала – технологізована. На мурах – зображення різних деталей, але все це нагадує орнаменти. Можна побачити роботу техніки на відео. А ще під склом – штучні руки. Це – автомати. Варто натиснути кнопку, як вони запрацюють – вочевидь, такий принцип. Назва виставки – «Віртуози» («Virtuoses»). Явно справедливо. А підзаголовок – «le savoir – fair dans la paume» («знання – робити в долоні»). Цікаво, що le savoir за контекстами може означати не лише «знання», а й «уміння».

Якщо пройти далі, то будуть різні старовинні велосипеди, причому й на одному колесі (раніше таке показували в цирку). А ще це – численні колекції з мандрів. Адже швейцарці були і залишаються невтомними мандрівниками. Наприклад, це безліч японських і китайських артефактів, від ляльок до практичних предметів – наприклад, різьблених печаток, застібок для традиційного вбрання (коли японці носили свій національний одяг, в якому не було ґудзиків). Або статуетки, намиста, інші прикраси, віяла, посуд, ложки, свічники. Багато екзотичного, але є й європейські експонати. Тепер усе це – швейцарська спадщина. Або інша шафа, де під склом – численні клітки зі штучними птахами. Клітки – різьблені, є звичайні металеві, є золочені. Пташки виглядають зовсім як живі. Вони – співочі! Тут можна побачити червоних, чорних, білих, зелених і різнокольорових птахів. Може, це теж музичні скриньки, і пташки співають? Є схожі на папуг, є інші. Є пташки, які начебто на каруселі (схожій на порцелянову), є – нібито в саду. Це цілі композиції.

І знову – музичні скриньки. Але цього разу – зовсім маленькі, наче іграшкові. Вони різноманітні, є з трубою (нагадують грамофони). 

І, звичайно, окремі вітрини присвячені спорту, який у Швейцарії – необхідність, особливо в горах. Це частка життя. Яка в нас асоціація з Альпами? Це всесвітньо відомий йодль, горяни, знаменита книга Йоганни Шпірі «Гайді» (про дівчинку в Альпах; відомо, що цей улюблений швейцарцями твір екранізовано) – є й продовження цієї повісті… Звичайно, корови. Спеціальні довжелезні сурми, схожі на наші трембіти – не просто музичні інструменти, а й засоби для сигналів, для швидкого повідомлення про тривогу або інші події. А що в музейних колекціях? Наприклад, лижі. Сьогодні вражає, які вони міцні та величезні. Або сани – не лише для того, щоб катати дітей, а й для перевезення. Тому ці великі дерев’яні вироби такі незвичні. А увінчана ця виставка зимовими пейзажами. Узагалі тут є твори, які надихають і вмиротворюють. Відступивши, хочеться вдивлятися в зовні спокійні, але красиві зимові краєвиди, де будинки, засніжені дерева, снігові схили та, звичайно, гори. І ще тут багато плакатів і афіш, де – лижники і лижниці, хокеїсти і хокеїстки. Ці зображення прославляють, зокрема, і Сент-Круа та гори Жура (Jura).

Безліч виставок. Наприклад, чорно-біле фото: лялька (старовинна, у капелюшку з пером) – на велосипеді. Ця виставка присвячена велосипедам (Vélo). 

А також окрема вітрина – лук і стріли, причому екзотичні. Білі сагайдаки – зі слонової кістки? І велика світлина мандрівників – можливо, в експедиції, – які й привезли ці витвори.

Узагалі неможливо все описати. Від дерев’яних зубчастих коліс – до таких механізмів, які годі вгадати. 

Окремі стенди присвячені зброї. Тут і схрещені шаблі, і шпаги, і різноманітні рушниці, і каски, і гарматні ядра.

А далі – несподіванки. Бо варто піднятися вище, як у вічі впадає колекція доісторичних знахідок. Це первісні наконечники для стріл, ножі, рогаті черепи тварин і ще багато чого. Узагалі кожний стенд, кожна вітрина тут дуже насичені. Наприклад, інша – червоні різьблені печатки (сургуч?), старовинні ключі різних форм… А поряд із цією старовиною – справжня сучасність. Під стелею висить крилатий біло-чорний зі сріблом манекен, який нагадує інопланетянина. А може, космонавта (недарма шолом). А крила – ажурні, схожі на метеликові – чи як у бабки. Це й реальне, і стилізоване. Згадуються різні винаходи, мультфільми, фантастичне кіно… Але це ще не все. Яким чином? Від сонця? А, може, це інша енергія? Фігура починає обертатися навколо своєї осі. 

А ось інший музей – так само гілка колишньої філії CIMA, Музей мистецтв і наук (Musée des arts et sciences). Біля нього – прикметний металевий чоловічок. Він – начебто порожній, чи це – силует. Постать показано в русі – нібито чоловік іде. Варто натиснути кнопку, як він почне рухатися (але ми цього не робимо). Вочевидь, принцип – як у скульптур-механізмів знаменитого швейцарця Жана Тенґлі, про якого була моя публікація в «Сурмі». Так, описана цікавинка привертає увагу. А ще поряд – не менш прикметний меморіальний камінь. Це пам’ятник швейцарцям, загиблим у Першій світовій війні. Переліки імен, прізвищ і дат загибелі. Дуже сильне враження. А над цим скорботним списком – хрест у вінку. Адже саме хрест – герб і емблема Сент-Круа. Усе – поряд із квітами.

Отже, старовина і сучасність тут дуже вдало поєднані. Звичайно, не вистачить одного разу, щоб подивитися всі ці музеї CIMA – не кажучи й про те, щоб дізнатись їхню історію. Адже в Сент-Круа є й майстерні, ательє, які в певні дні можна відвідувати, дивитися винаходи, різну техніку давніших періодів, питати про те, що це. Усього не згадаєш. Цього варто повчитися. Описані колекції показують фантазію, уміння берегти свою спадщину, а ще нагадують: без історії немає сучасності, історичне – поруч. Головне вміти його помічати.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).