Робер Піґе – творець моди і вчитель Коко Шанель

Коли ми кажемо про моду, то одразу згадуємо про Коко Шанель, П’єра Кардена, Крістіана Діора та інших. Але були й інші яскраві зірки, причому ті, від яких було не менш осяйне проміння. А ще – це менш відомі імена. Проте завдяки здобуткам цих людей засяяли нові покоління.

Певна, що ви любите зручний і елегантний одяг. А, може, шиєте самі? Любите і вмієте розписувати тканини? Наприклад, технікою батика?

Коли ми бачимо, як по-різному вдягаються люди, то мимоволі згадуємо імена модельєрів. Звичайно, сучасний темп життя вимагає й функціонального одягу, тому є молодь, яка дедалі частіше схиляється до носіння брюк і взуття на товстій підошві, схожого на черевики. Є ті, які люблять спортивний стиль. Є ті, які дуже стильно вбираються – або помітно, що вони йдуть на вечірку чи інше свято, або повертаються з нього. Є й різні неформали – готи, рокери та інші. А також можна зустріти цілу театральну трупу в костюмах доби д’Артаньяна та іншої старовини. Це, може, не перформанс, а просто актори їдуть на репетицію або інший захід. Звичайно, можна згадати різні ансамблі пісень і музики, у кожного – своя форма. Наприклад, шотландський оркестр у кілтах, із волинками, на вокзальній платформі. Або співаки і співачки з розетками-емблемами кантонів чи музичних колективів. Особливо цікаво спостерігати швейцарські орнаменти і бачити в них подібність до українських. А взагалі… що вимагається, щоб одягатися зручно і стильно? Відповідь на це питання шукали століттями. І є ті діячі, які знайшли.

У швейцарському місті Івердон-ле-Бен є вулиця, де – табличка. У цьому будинку жив швейцарський модельєр Робер Піґе (Robert Piguet, 1898–1953). Він народився в цьому місті, умер у Лозанні, не доживши до 55 років, а кар’єра розвивалася через Париж.

А ще в Івердоні є Швейцарський музей моди (Le Musée suisse de la mode), у самому середньовічному замку (який, у свою чергу, теж музей). Там – постійна експозиція – дослівно «простір» – на честь Робера Піґе (l’Espace Robert Piguet). Але, шукаючи інформацію про цього діяча, я помітила, що її обмаль. Проте можна знайти головні віхи.

Він ішов за власним покликанням і діяв на власний смак, коли це було не модно. Але завдяки йому це стало модою. Його моделі та ідеї публіка зустрічала аплодисментами. Він був новатором. Його ключовим словом було «елегантність». Його називали «принцом моди». А гаслом можна назвати: «Молодіжні та прості сукні, які природно прикрашають жінку».

Він був дизайнером – коли слова «дизайн» і «дизайн» іще не ввійшли в моду. І досі існує сукня, яку він створив для Едіт Піаф. 

Ми знаємо, що цю співачку називали за малий зріст і комплекцію «горобчиком». Але так називали і дружину та модель Робера Піґе – Матильду Фортуну Енрікес (Mathilde Fortuna Henriquez), відому своєю елегантністю.

А хто першим винайшов маленьку чорну сукню? Коко Шанель? Ні. Робер Піґе.

Він народився… Стоп… а коли він народився? Указують 1898 рік. Але в деяких джерелах, зокрема паризьких, пишуть 1901 рік. В одному з інтерв’ю 1949 р. герой моєї статті стверджував, що в 1918 р. йому було 17 років.

Які інші факти? Робер Піґе народився в сім’ї власника банку. Виявляється, цей банк досі існує як приватний. Родина була буржуазною. У ній було четверо дітей (на той час – норма в різних культурах). Батько хотів, щоб син пішов за його стопами і став банкіром. Але така стезя не приваблювала майбутню творчу індивідуальність – хоча в майбутньому саме фінансові навички, прищеплені батьком, дуже допомагали синові. Адже щоб пробиватися, треба бути й практичним.

А що сказати про розвиток таланту? Відомо, що ще у школі юний Робер обожнював шити, відзначався смаком, а також захоплювався технікою батика. (Треба сказати, що сучасні швейцарці люблять батик і радіють, що ми, українці, теж знаємо цю техніку). Підлітком він уже вмів розписувати шарфи та шити блузки та інший одяг. Зараз важко судити, але зрозуміло, що батько майбутньої знаменитості не бажав кар’єри кутюр’є своєму спадкоємцю, вважаючи, що це не гідне його й несерйозно. 

Але мало хто не шиє в дитинстві та юності! Багато хто любив ляльок. Але як юний Робер визначився, ким бути? Як він сформулював своє бажання? Виявляється, до рук йому потрапив модний журнал «L’Illustration» із репортажем про паризьку моду – філію Redferne. Згадується наша Катерина Білокур, яка ще дитиною захоплено малювала, але спочатку не знала навіть слова «художник» і хто це такий, доки до її села не приїхали художники, і дівчинка не поспілкувалася з ними. Але в Робера Піґе були й освіта, і кращий старт.

А читав майбутній швейцарський дизайнер цей журнал у… приймальні свого стоматолога. Париж – ось була мрія Піґе. І мрія здійснилася. 

А взагалі нам мало відомо про його дитинство і юність. Точний факт – що 1918 р., після закінчення Першої світової війни, майбутній модельєр і винахідник парфумів вирушив до Парижа, щоб там зробити кар’єру (батько дозволив, а старший брат посприяв). І він зумів. Хотів, докладав зусиль – і став. Гадаю, ця наполегливість була в нього і вроджена, і вихована.

Як пишуть, він розпочав кар’єру в 19-річному віці. У 1920 р. він презентував свій перший показ мод – виступало близько тридцяти жінок. Тоді була мода на східний колорит, тому деякі моделі були вдягнені під одалісок. Переважали сріблясті тканини. Але більшість були вбрані якраз класично. Відзначали, що ці костюми були дуже гарно скроєні та мали гарний, оригінальний смак.

Якими були ці винаходи? Це розраховувалось і на багатих жінок, які часто мандрують, і на простих. Головне, щоб одяг був елегантним і зручним. Сукні шили прямі, із заниженою талією – або варіантом була плісирована спідниця, до якої додавали спортивну блузку чи розписну туніку – на власний смак (до речі, так ходять і зараз). Оскільки Робер Піґе з юності вмів розписувати тканини, він застосував своє вміння. 

Спочатку він працював із Полем Пуаре (з 1922 р.), потім – із паризькою філією Redfern, де став дизайнером. (Там його називали «Боб» – англійське зменшувальне від Роберт). Талант, але й працелюбність, надійність, передбачуваність допомагали швейцарцю. Вражає також його мислення, фантазія.

Але варто зазначити, що, попри фінансові здібності та вміння розраховувати гроші, Піґе в перший період не зумів довго протриматися в Парижі. Проте повернувся туди і знову почав підкорювати столицю моди. Це в нього вийшло. Але на це треба було три спроби.

А в 1933 р. Піґе організував власний дім моди. Почав майбутній законодавець мод із шерстяних суконь – у тому числі знаменитих маленьких суконь (що схвалив журнал «Воґ» – «Vogue»). Критики відзначали елегантність цих моделей, а Крістіан Діор – учень Піґе – відзначав, що саме його вчитель запровадив простоту одягу. Узагалі можна назвати цілу плеяду учнів талановитого швейцарця.

А ще молодим він розробив нове взуття для Bally. Талант і працелюбність не знають меж.

Коли почалася Друга світова війна, Піґе доводилося не раз закривати свій магазин і переїжджати (Париж, Лондон…) Факт, що під час війни він категорично відмовлявся показувати свої моди в Берліні. 

Яким був стиль жіночого одягу, розробленого Робером Піґе? Це еволюціонувало. Але відомо, що це маленька чорна сукня (у тому числі строга, крепдешинова), сірий фланелевий костюм, та бальні сукні. Він створював це для паризьких дам, а вийшло, що взагалі для буржуазного кола. Краса, респектабельність, елегантність, простота – і зручність.

Один із учнів швейцарського дизайнера, знаменитий Крістіан Діор, у своїх спогадах розповідав, що саме Піґе навчив його своєю дотепністю про те, яким має бути справжній жіночий костюм. «Тут немає нуворішів!» – казав його наставник.

А ще герой моєї статті був сучасником нової літератури, нового театру і взагалі доби розквіту талантів. Зокрема, він розробляв костюми для театру – нової французької драматургії, позначеної іменами Жана Кокто, Жана Жироду та багатьох інших (причому всіх Піґе знав особисто). А також – костюми для акторів, у тому числі для Жана Маре, який сам звернувся із проханням розробити для постановки трагедії Жана Расіна «Британнік» (до речі, французький класицизм досі вивчається у Швейцарії). І результат був того вартий! 

А як увічнено пам’ять про нього? Як я вже писала, це в замку. І там, біля Швейцарського музею моди (де постійна виставка Піґе), стоїть меморіальний камінь із іменами швейцарців, які загинули в обох світових війнах. Вочевидь, це були мешканці Івердона. Робер Піґе був сучасником обох воєн. 

У замку експозиція виглядає дуже гостинно та естетично. Тут можна скласти гадку про її героя навіть якщо взагалі про нього не знаємо. У всю стіну – масштабні афіші, світлини моделей (у тому числі триптихом і циклами). Є під склом і парфуми (про які нижче), і далі, на стіні – документальне чорно-біле відео, де виступає одна з моделей швейцарця. А ще можна бачити газетні й журнальні вирізки – у тому числі з відгуками про перші успіхи Піґе, які справляли сенсацію. За вітриною – білі, чорні та інші елегантні сукні на манекенах, які розробляв герой виставки. Або – несподівано, але як гарно – ляльки в кольорових костюмах. А ще – розіграш: на стіні – чорно-білий вид вулиці. Де це – Париж? І – табличка на фото: «Robert Piguet». Це так виглядав його магазин.

Що сказати про архів Піґе? Це – понад три тисячі оригінальних дизайнів, світлин і документів. Усе це зберігається в рідному місті модельєра – Івердоні.

А ще Робер Піґе винайшов парфуми, які досі відомі. Це «Бандит» («Bandit») і «Фракá» («Fracas»). Є й інші: «Visa» і «Baghari» («Бахарі»). Відзначають, що – особливо на той час – це були сміливі аромати. І вони досі відомі! Після смерті дизайнера його справу продовжили і розробили й нові парфуми – за ідеями наставника. Його називають «учителем парфумерії».

Через хворобу Піґе довелося припинити свою діяльність у 1951 р. Як повідомляють, зненацька 400 працівників лишилися без роботи (але перед смертю він їх забезпечив), а вітрина магазину спорожніла. А 1953 р. його не стало – він умер ще не старим. Часто питають, чи зберігся бренд або чи є якась пам’ять про марку, фірму чи інший знак імені Робера Піґе. Ні. Його справу не продовжили. Є версія, що й сам Піґе не бажав, щоб його ім’я стало брендом. Але все ж таки сьогодні є бренд парфумів або навіть парфумерного дому «Robert Piguet», де найрізноманітніші аромати для жінок, тому справедливість бодай частково відновлено.

Як хочеться відроджувати яскраві імена. Сподіваюся, ця стаття – сходинка до визнання справжніх талантів. А нам слід пам’ятати, що справжній талант – це неординарне мислення і працелюбність. І, звичайно, хотілося б, щоб у музею зі спадщиною героя моєї статті було більше відвідувачів, бо люди справді цікавляться, дізнавшись про цю постать.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).