Чому американський консерватизм за останні роки перетворився на своєрідну форму народного протесту?
Справа в тому, що істеблешмент, мас-медіа, університети, державні структури Сполучених Штатів в другій половині ХХ століття наповнилися людьми, які через свої «прогресивні» освіту та погляди в своїй більшості вже не мали нічого спільного з традиційними американськими цінностями та почали свідомо протиставляти себе «одноповерховій» Америці малих міст, християнських церков і сект, фермерських господарств, rednecкs, які виступають за «старі добрі традиції», за своє ранчо, право на носіння зброї та використовувати свободу, як вони звикли, а не як за них вирішили десь там у Вашингтоні.
Саме руйнування традиційного способу життя «мовчазної більшості», яка складалася зі середньостатистичних робітників та фермерів, й породило в суспільстві гірке почуття втрати своєї країни.
Адже все те, що зазвичай асоціювалося в світі зі Сполученими Штатами – свобода слова та підприємництва, приватна власність, недоторканність особистого життя, вільне володіння зброєю – виявилося на узбіччі «прогресу».
Тому не дивно, що з’явилися голоси, які почали відкрито заявляти про необхідність опору трансформації лібералізму в неомарксистську доктрину.
Вони нагадували співгромадянам: «Америка була заснована людьми, які сповідували цінності порядку, релігійного благочестя, ієрархії, несумісні ані з марксизмом, ані з іншими деструктивними егалітарними чи тоталітарними вченнями».
Але справді важливий поворот у суспільній свідомості відбувся, коли про це почали вголос говорити не тільки консервативні інтелектуали у своїх виданнях та на своїх конференціях, а й широкі маси, по горло ситі лівацьким курсом політичних еліт.
Саме це і дозволило об’єднати довкола консервативного порядку денного – і тих, хто вважає Америку спадкоємицею європейської традиції, і тих, кого цікавить насамперед збереження залишків патріархального способу життя, не зіпсованого фінансовим капіталом, і тих, хто є прихильником вільного ринку та недоторканності приватної власності та тих, хто вважає федеральну владу з її всюдисущими службовцями, принципово ворожою і чужою духу американської історії.
Тобто спільне неприйняття постмодерної Америки, яка почала втрачати цінності свободи, закріплені в Декларації незалежності та ідеєю республіки.
Так консерватизм став у США не так конкретною доктриною, як культурою спротиву істеблішменту.
Сьогодні американський консерватизм представляє різноманітне середовище народного протесту – від лібертаріанців до палеоконсерваторів, від класичних консерваторів до нових правих, від прихильників прав штатів до націоналістів та багатьох інших противників обіцяного Фукуямою «кінця історії».
Тому сьогоднішній істемблешмент США, який спирається не так на інтереси народу, як на сумнівні лівацькі ідеологічні штампи типу BLM, LGBT+, фемінізму, «культури скасування», woky-ідеології, «критичної расової теорії», ґендеризму та «антифа» приречений на масовий опір громадян.
Адже далеко не весь американський народ вважає за необхідне схиляти коліна перед нащадками чорношкірих рабів, масово приймати мігрантів, фінансувати неробство чужинців чи пояснювати своїм дітям, що змінити стать – це нормально.
Тому не дарма протести проти цього «прогресивного» ідеологічного порядку денного, яка поєднує в собі наймерзеннішу розбещеність вульгарного неомарксизму з бюрократичним диктатом, проходять під прапором «Pine Tree», який використовували під час Американської революції.
На цьому прапорі зображена сосна, яка є традиційним символом Нової Англії, а девіз «Appeal to Heaven»
(«Звернення до Небес») походить з фрази з Другого трактату про уряд Джона Локка, де вона використовується для опису права на революцію.
P.S.
Звичайно йтися тут має не тільки про Сполучені Штати Америки.
Адже лінія фронту ідейної боротьби сьогодні проходить у всьому світі.
Адже ми ж також не контролюємо нашої влади.