Який він – український романтизм? Незнані імена

Корсун Олександр

Що ми знаємо про романтизм? Адже він плідно розвивався в Україні. Це кипіння та вирування бурхливих пристрастей, яскрава фантазія, нові сюжети… Це спирання на фольклор, відкривання рідної культури. Це – наша національна гордість. А ще це й пізнання себе, і відкривання європейської та іншої сучасної українцям літератури. Також це і вправляння у формі, запровадження нових жанрів… Тобто дуже багатий період.

Український романтизм уславлений іменами Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Віктора Забіли, Олекси Стороженка, Якова Щоголева… (багато хто були героями моїх публікацій у «Сурмі»). Важко перерахувати всі імена. Але поряд із ними є маловідомі або недостатньо відомі. Про таких і хотілося б поговорити.

Бодянський Осип

З чого починався романтизм? З казок. Ми знаємо казки братів Ґрімм. Але українські романтики так само були уславлені і як збирачі народних казок, і взагалі етнографії. Цим діячам належать і точні записи фольклору, і власні обробки, зокрема поетичні. А ще багато українських романтиків уславились як славісти. Вони поєднували наукову, практичну і власне поетичну діяльність.

У колі Тараса Шевченка було сузір’я талановитих поетів, про деяких із них уже були мої статті в «Сурмі». Але насправді незрівнянно більше імен. І біографія кожного автора дуже багата на здобутки.

Шашкевич Маркіян

Це, наприклад, Осип (Йосип) Бодянський (1808–1877). Як поет він уславився віршованими казками – збіркою «Наські українські казки запорожця Іська Материнки» (1835). Ця книжка містила три народні казки, оброблені в поетичній формі. Це: «Казка про царів сад да живую супілочку», «Казка про дурня да його коня: срібна шерстинка, золота шерстинка», «Казка про малесенького Йвася, змію, дочку її Олесю та задніх гусенят». Присвятив книгу автор «Матері моїй рідненькій, / Неньці старенькій, / Коханій, любій / Україні». Цікаво, що написав ці казки не просто поет, а й історик, фольклорист і взагалі вчений. Треба сказати, що професор Бодянський був і перекладачем, і фахівцем із літератур слов’янських народів, а також міг гідно оцінити сучасних йому письменників – скажімо, Григорія Квітку-Основ’яненка. Тому обізнаність із фольклором, історією розвитку слов’янських мов і літератур, їхніми особливостями дозволили написати такі казки. Вони рясніють і приказками, і прислів’ями – наприклад, у передмові під криптонімом «І. Б.» (1834 р.) та в епіграфах до казок: «Лучче своє латане, ніж чуже хватане», «Чуже добро боком вилізе», «На чужий коровай… очей не поривай, а свій дбай», тощо.

Сюжети цих казок відомі й досі. Можливо, тому автор і взяв для поетичного переспіву саме їх – щоб читачі впізнали. Скажімо, про Івасика-Телесика багато хто згадає. 

Збірка цінувалась і потім. Зокрема, її згадував Іван Франко – серед іншого те, що примірник цієї книжки передав Львову Агатангел Кримський. Але Франко і перевидав цю збірку, супроводивши науковою передмовою. Зокрема, Каменяр назвав автора й дотичним до слов’янознавства та українознавства. Головним, на думку Івана Франка, був «національний колорит» цих казок. А Омелян Огоновський відгукувався так: «“Казки запорожця Іська Материнки” по суті такі гарні, як чудовою являється весною рано-вранці будь-яка квітка, що, напившись свіжої роси, розвиває свої листочки проти сонця, що сходить. Перейнявши ті казки із скарбниць переказів українського люду, вмів Бодянський прикрасити їх такою формою поетичною, яка являється природним одягом творів усної словесності». До речі, читачі відзначали чистоту і красу української мови цих казок. Як читачка і дослідниця відзначу й фонетичні особливості, елементи рідної автору говірки в цих творах, що робить їх особливо привабливими. Наприклад, такий опис царського саду (цитую за сучасним правописом, але зі збереженням авторської фонетики): «Канупер, мнята і нагідки, / І крученії паничі; / Зинзивер, царськії борідки, / Що розцвітають уночі, / Оксамит, півники, любисток, / Нечоси-панночки цвіли, / Біждерево і козий листик, / За барвінком слався по землі; / Там красовався чорнобривець, / Жовтогарячий ріс гвоздик, / Цвіт Корольовий – горделивець, / Бузок і чоловічий вік; / Півонія і конвалія, / Троянда, рута і шевлія…». Бачимо, що тут багато народних назв. «Цвіт королевий» ми зустрінемо і в Шевченковій баладі «Лілея». Він квітне червоним і рожевим, а в ботаніці – декоративна квасоля, родини бобових. Біждерево має багато інших назв, одна з яких – золототисячник. «Шевлія» – це шавлія. «Мнята» – це м’ята. Кручені паничі – іпомея. Царська борідка – мірабіліс, або нічна красуня.

А взагалі в Осипа Бодянського були й інші псевдоніми: І. Мастак, Бода-Варвинець та ін. Але це ще не все. Бодянський був відомий і як шевченкознавець. Він поширював твори свого геніального сучасника, зокрема надсилаючи їх чеським романтикам – наприклад, Павлу Шафарику. З Кобзарем був добре знайомий, і вони обговорювали разом спільні проекти. Узагалі співпрацю Осипа Бодянського з Тарасом Шевченком варто докладніше дослідити. Адже тоді, коли романтичні твори з’являлися мало не щодня, коли національна інтелігенція почала спілкуватися, виник особливий інтерес до здобутків сучасних українцям слов’янських діячів. Зокрема, завдяки Бодянському Шевченко дізнався про Шафарика – і присвятив цьому чеському патріоту поему про Яна Гуса «Єретик». Ім’я Шафарика, як відомо, згадується і в інших творах поета. А Бодянському Кобзар надіслав написаного в Кос-Аралі 1849 р. вірша «Як маю я журитися…»: « Як маю я журитися, / Докучати людям, / Піду собі світ за очі – / Що буде, те й буде. / Найду долю – одружуся, / Не найду – втоплюся, / Та не продамся нікому, / В найми не наймуся. / Пішов же я світ за очі, / Доля заховалась; / А воленьку люди добрі / І не торгували, / А без торгу закинули / В далеку неволю... / Щоб не росло таке зілля / На нашому полю». Треба сказати, що Бодянський та інші сучасники листувалися з Шевченком і поширювали його твори, коли згадувати ім’я Кобзаря було небезпечно.

Що сказати про іншу поезію? Насправді було набагато більше творців за доби романтизму. З-поміж них були і дослідники, і видавці. Так, можна згадати Олександра Корсуна (1818–1891), який уславився альманахом «Сніп», був етнографом, поширював Кобзареві твори (про що писав Тарасу Шевченку). Видавнича діяльність Корсуна заслуговує на окреме вивчення. Узагалі це приклад ентузіаста і патріота, який публікував українську літературу в несприятливих обставинах. Але також автору належать і власні оригінальні поезії.

Скажімо, його вірш «Блискавка» (1839) може бути маніфестом романтизму. Наприклад, є слова про натхнення, змальоване алегоричне – як грозова хмара з блискавкою: «Отак не раз бува й зо мною: / Утихомирюсь, не бурчу – / (Мов хмара та перед грозою) / На думці вірші – я ж мовчу! / Аж ось, мов блискавка… Дивіться! / Та думка гарно зодяглась – / Як на Великдень молодиця, / А далі в віршах розпливлась… ».

Або такий лаконічний вірш «Від чого?» (1839), щирий і який має на увазі не лише любовні почуття (такі популярні за романтизму): «Що се таке – від чого квітоньками / Гарнесенька та рожа розцвіта / Й метеликів уранці слізоньками / Заманює, мов би коханка та? // Що се таке – чи поцілунок, може, / У річці гоне хвилі гарно так; / І соловейко той побіля рожі / Звідчого так виспівує, козак? // Що се таке, що серденько так б’ється / І сняться сни такі собі чудні: / То – мов мороз по тілу розіллється, / То – мов огонь – і я горю в огні?..».

Українські романтики спиралися на фольклор, зокрема пісенний, а також на власні переживання. Також у цих віршах помітно звернення і до сучасних їм поетів, навіть європейських. У поезії Корсуна є й патріотичні мотиви, і звернення до сучасників, прагнення пробудити козацьку славу. А також це й переклади. Сьогодні вони можуть вважатися поетичними переспівами, проте на той час це були точні переклади. Зокрема, завдяки чеським романтикам-будителям стала популярною чеська народна поезія – «Краледвірський рукопис», до якого звертались і «Руська трійця», й Іван Франко, та інші. У вірші «Рожа» сказано про сон дівчини і про те, як героїні приснилося, нібито вона впустила «перстенек золотенький» із правої руки, з персня випало «очко» (тобто камінець). І як дівчина не знайшла цього камінчика, так і наяву «Ждала – не діждалась милого!» Також Корсун перекладав і польські пісні. Цікаво, що поет обирав і любовну, і патріотичну лірику. Узагалі як в оригінальній, так і в перекладеній поезії імпліцитно простежуються роздуми над Батьківщиною і тверда позиція самого автора.

Але є автори, чия біографія майже невідома. Чому? Сучасники не стежили за життєписом? Поет не фіксував? Був дуже скромним? Не надавав значення тому, що він робить? – Багато причин. Наприклад, полтавчанин, син поміщиків Опанас Шпигоцький (1809–1889). Він уславився як винахідник. Тобто мав технічні здібності та більшість часу віддавав цьому. Зокрема, відомий проектом підводного човна. Він друкувався, але поезія та художні переклади були для нього скоріше хобі. Навіть деякі тексти у виданнях були відписані тільки літерою «Ш.». Ці поезії позначені народними інтонаціями. Наприклад: «Тільки тебе вбачила, мій милий, коханий! / Тільки ясні оченьки ти на мене звів – / О як, моє серденько, ти тільки глядів; / Білий світ заслали скрізь якіся тумани; // Паше з мене полум’ям, і, в день літній, ясний, / Лютий мороз тіпа всю; стою, обмертвів; / Мовити хотіла я – язик занімів; / Сумно мені сталося; дух гвалт підняв страшний // Серце мало б вирвалось; я млію, тремчу, / Мру і оживаю вп’ять – слізьми як заллюся, / Руки врізь розкинулись, до тебе лечу; // Моцно жму до серденька і вже не пущу. / Хоть вмру я біля тебе, а не розлучуся; / Або твоя, милий, або – утоплюся». Цікаво, що автор побудував цей вірш як сонет. Виявляється, Шпигоцький вільно переспівав сонет популярного тоді геніального польського романтика Адама Міцкевича – «До Лаури»! Але вийшов самостійний український твір. Писав український романтик і на героїчні та патріотичні теми, поєднуючи історизм із любовною лінією. Ці вірші – балади, які, з одного боку, у струмені тодішньої старовини, а з іншого – щирі та мають власну інтонацію. Муза Шпигоцького – часто любовна або 

трагічна.

Ці вірші й сьогодні плинно читаються, а ще вони – нагода збагачувати й власну мову. Адже романтики, де б вони не народилися, вплітали в канву своїх творів діалектизмі і говірки, а також і реалії своєї місцевості. 

А також цікаво спостерігати перегук віршів із записаним фольклором – який збирали самі романтики. Скажімо, один із членів «Руської трійці», Маркіян Шашкевич (1811–1843), у вірші «Безрідний» лишив такий слід міфологізму – повір’я: «Туга до серця, як гадь, ся вселила, / З’їдає мислі, як змія зірочки…» Значення цього треба читати вже в колеги Шашкевича – Якова Головацького (теж «Руська трійця») – вірування про те, що чарівниці знімають зірки з неба. (Гадаю, не один із нас згадає фольклорні оповідки про те, як відьми крадуть зірки чи місяць). Але поет не лише чув про це, а й читав – в іншого романтика, бо послався на Михайла Максимовича, збирача українських пісень: «З’їла сонце, з’їж і місяця, / З’їж і зірочки – дрібні діточки!». Отже, це певною мірою й наукова поезія – адже Головацький коментував свого творчого колегу. Романтизм уславивсь і наукою, і прагненням пізнати самих себе.

Отже, українські романтики спілкувалися та вміли дружити. Хотілося б, щоб більше видавалося цих творів. Адже і казки Бодянського, і багато інших поезій заслуговують на читання дітьми та дорослими. Час показав, що романтизм не просто вніс свою лепту в розвиток нашої літератури та самосвідомості, а й сьогодні часто читається по-сучасному і актуально.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про авторку: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).