Операція «Розщеплювальний фактор»

Дивлячись на розхитування європейських країн з усіх боків, особливо у цей час, коли їм потрібно об’єднатися проти одного ворога та стати пліч-о-пліч у допомозі України, щоб зупинити навалу росії, яка ні перед чим не зупиниться…

Спостерігаючи за тим, як сьогодні розкручується «зернова проблема» на кордоні між Україною і Польщею, я вважаю, що ось це протистояння уже б давно закінчилося, якби влада і України, і Польщі на якійсь спільній конференції оголосили, чи насправді зерно з України так впливає на польських виробників та наскільки і що вони мають з цим робити? Але цього чомусь не робиться. То що за цим стоїть? Як нам уникнути таких протистоянь?

Тож, я тут хочу розповісти вам одну трагічну історію, яка відбулася у Європі у 40–60 роках минулого століття. 

Йозеф Святло

Ласло Райк

У 70-х роках минулого століття в Англії вийшла книга, в якій були опубліковані сенсаційні розслідування про одну операцію спецслужб США і Радянського Союзу проти людей, які дотримувалися націоналістичних поглядів та обіймали керівні посади у країнах Східної Європи в 1947-1951 роках. Назва книги – «Операція “Розщеплювальний фактор”» говорила сама собою, а її автором був англійський журналіст Стюарт Стівен. Але, попри дуже важливі питання, порушені в цій книзі, про неї старалися не згадувати як у США та Європі, так і в Радянському Союзі.

А ця книга про те, як руками національних служб безпеки Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини знищували людей, які стояли на позиціях націоналізму та хотіли будувати соціалізм у своїх країнах. Ці патріоти вважали, що застосування марксистського вчення у країнах сприятиме розвитку, водночас відстоювали самостійний болгарський, польський чи чеський шлях до соціалізму. Вони хотіли бути незалежними як від СРСР, так і від США. Але їм не дозволили це зробити.

Це була моторошна сторінка в історії Європи – люди воювали проти гітлерівців за свою Батьківщину, залишилися живими, а загинули від рук своїх же одноплемінників, коли все страшне вже здавалося позаду.

Але по черзі. Після війни з Німеччиною, коли в Потсдамі союзники поділили світ, головним завданням, яке ставило перед собою радянське керівництво, було, щоб ліві політичні сили, які повністю орієнтувалися на москву, не лише увійшли до складу уряду Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, але й очолили їх. І якщо до 1947 року уряди цих країн були переважно коаліційними, то з 1947 року Сталін порушив питання провести перетворення у країнах Східної Європи за радянським зразком. Але йому заважали комуністи – «націоналісти» в цих урядах, які були героями війни і користувалися великим авторитетом серед свого населення.

Усе це не могло пройти повз увагу керівництва США, і 14 вересня 1949 року на стіл президента Трумена лягла директива Ради національної безпеки «СНБ – 58», в основі якої була боротьба з комунізмом. І Трумен, не відкладаючи, відразу затвердив цю директиву як керівництво до дії. Одним із головних розробників цієї директиви та її натхненником був Аллен Даллес, у майбутньому директор ЦРУ. Даллес насамперед у своїх розробках спирався на те, що всередині комуністичних партій країн Східної Європи були два напрями: комуністи-«націоналісти» і комуністи-«сталіністи», між якими існували значні розбіжності. Багато американських політиків пропонували підтримати «націоналістів», але Даллес не погодився з цим. Він виходив з того, що комуністи-«націоналісти», прийшовши до влади, могли зробити соціалізм прийнятним у своїх країнах, а люди, які там проживають, спираючись на національні традиції та патріотизм, могли перетворити свої країни у приклад нового способу господарювання і успішного розвитку.

І ось тут плани спецслужб Радянського Союзу і США зійшлися.

Відповідно до плану цієї операції, ЦРУ використали полковника польської служби безпеки Йозефа Святла, який незадовго до цього добровільно запропонував свої послуги американцям. Тож ЦРУ через цього полковника зливало фальшовану інформацію, про немовби співпрацю вищого керівництва цих країн із іноземними розвідками, а МДБ СРСР з радістю усе це використовувало.

У розряд «ворогів народу» потрапило багато комуністів, які стояли на позиціях націоналізму. І насамперед керівників вищої ланки. У Чехословаччині це був генеральний секретар компартії Рудольф Сланський, в Угорщині – міністр внутрішніх справ Ласло Райк, у Болгарії – заступник прем’єр-міністра Трайчо Костов, у Польщі – генеральний секретар Польської демократичної партії Владислав Гомулка та багато інших. Їх було серйозно обвинувачено у шпигунстві та роботі на ЦРУ. А з ЦРУ був інспірований витік інформації, що ці люди нібито дійсно працюють на розвідку США.

Жорстокі репресії знищили у країнах Східної Європи тих комуністичних лідерів, які могли б будувати свій соціалізм – соціалізм із чехословацьким, угорським, польським чи болгарським обличчям. Але ці люди були знищені своїми ж національними службами безпеки під керівництвом та контролем радників із Радянського Союзу, і вийшло так, що скрізь будувався «сталінський соціалізм».

Розробляючи операцію «Розщеплювальний фактор», Даллес добре пам’ятав свідчення глави гітлерівської зарубіжної розвідки В. Шелленберга про сфабриковані документи, що викривали напередодні війни радянського маршала М. Тухачевського у таємних контактах із німецькими військовими колами. У 1937 року ці «документи» різними шляхами довели Сталіну, що коштувало життя маршалу і тисячам радянських генералів і офіцерів. І тут теж все лягло на сприятливий ґрунт, тим більше, що комуністи-«сталіністи» давно шукали привід звинуватити в чомусь комуністів-

«націоналістів», щоб самим безперешкодно правити.

Одними з перших, ще до початку операції «Розщеплювальний фактор», з комуністами-«націоналістами» почали боротися у Польщі. Там наприкінці серпня – на початку вересня 1948 року відбулося засідання Центрального комітету Польської демократичної партії, на якому було заслухано доповідь «Праві та націоналістичні відхилення у керівництві країни та методи боротьби з ними». За підсумками цієї доповіді і був звільнений генеральний секретар партії Владислав Гомулка, а згодом його заарештували. Ну, а коли вже розпочалася операція «Розщеплювальний фактор» і були підсунуті матеріали про «співпрацю» «націоналістів» із ЦРУ, це стало гарним прикриттям для москви та місцевих «сталіністів». Справжніх патріотів цих країн заарештовували та розстрілювали тисячами з винесенням стандартного вироку, де визнавали всіх підсудних зрадниками та ворогами свого народу, народно-демократичного ладу та соціалізму, та звинувачували в тому, що вони шкодили народному господарству й займалися шпигунством тощо. Усі звинувачення і процеси були сфабриковані на зразок процесів кінця 1930-х років у Радянському Союзі. Спеціально надіслані з москви представники МДБ здійснювали безпосередній контроль за судами.

Тож було зроблено все, щоб у владі в Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Румунії та Східній Німеччині залишилися лише комуністи-«сталіністи».

Прийшовши до влади, комуністи-«сталіністи» перевернули життя і уклад цих країн на зразок СРСР. Люди в цих країнах пізнали і практику колективізації та індустріалізації, і запеклу класову боротьбу. Що зрештою і призвело до суспільної напруги та підняло певні соціальні групи на опір. Згадайте Угорщину, Чехословаччину.

Але цим країнам пощастило і там націоналістичні ідеї не були знищені повністю. У 1954 році полковник польської служби безпеки Йозеф Святло втік на Захід, а там через деякий час виступив по радіо «Вільна Європа», де й розкрив деякі подробиці цієї операції. Декілька вечорів поспіль, сидячи перед мікрофоном, він розповідав слухачам подробиці про діяльність польської таємної поліції. Він називав секретних інформаторів, що діють на заводах та в університетах; розповідав, як заарештовував Гомулку і як інші комуністи-«націоналісти» були доведені до божевілля в польських в’язницях. Ця програма викликала шок. Уряди не лише Польщі, а й інших країн змушені були реагувати, почалися перегляди справ, реабілітація. В Угорщині, 6 жовтня 1956 року, урочистий державний похорон по-звірячому закатованого в 1949 році Ласло Райка став провісником повстання, яке, як ви знаєте, було «успішно» розчавлене радянськими танками. Ну а потім була і Чехословаччина у 1968 році та багато чого іншого.

Тож люди мають не забувати історію, а робити з неї висновки й не повторювати щось подібне знову.

Я згадую про це для того, щоб люди трохи дивилися далі і глибше, для розуміння тих процесів, які їм сьогодні показують і розкручують у ЗМІ та говорять із високих трибун.

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.