Проблемні питання розслідування злочинів комуністичного тоталітарного режиму та російської окупаційної армії

Автор: Микола Голомша

Триває кривава російська агресія – війна, яка вирішує долю Української незалежної держави та української нації. Навколо України об’єднався весь демократичний світ, тому український народ просто приречений перемогти свого екзистенційного ворога та повернутись в сім’ю країн демократичної Європи.

Диктатор путін, порушуючи норми міжнародного права, заявив про «демілітаризацію» та «денацифікацію» України, розпочав агресивну війну з метою повного знищення Української держави та української нації. Для того, щоб дати оцінку російській військовій агресії, потрібно звернутися до історичних подій першої половини ХХ століття. Так, у листопаді 1917 р. українці вибороли право мати свою незалежну державу – Українську Народну Республіку (далі – УНР). Однак, вже 4 (17) грудня 1917 р. УНР отримала від більшовицького уряду росії «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» за підписами Леніна і Троцького. Розпочалася російсько-українська війна (Ковальчук М. Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією. 1917–1918 pp. / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ: Видавничий дім «Стилос», 2015. Т. 1. С. 191–225).

З перших днів свого існування УНР, незважаючи на зовнішньою агресією РСФРР, проводила активну діяльність, направлену на визнання України світовим товариством. У 23 країнах світу були відкриті дипломатичні представництва. 3 березня 1918 р. більшовицьку росію змусили підписати Брест-Литовський мирний договір, за результатами якого були припинені військові дії в Україні, фактично виведені окупаційні війська. Також ця угода зобов’язала росію підписати мирний договір з Українською Народною Республікою та встановити державні кордони. 6 травня 1918 р. в м. Конотопі, за посередництвом німецьких військових, українська та російська сторони підписали договір. 12 червня 1918 р. Українська Держава уклала прелімінарний (попередній) мирний договір із РСФРР, в якому зазначено, що він підписується двома незалежними державами. Статтею 4 договору передбачено створення українських консульських установ у москві, Петрограді і 18 російських містах компактного проживання українців. Це відповідь диктатору путіну про так званий «єдиний народ».

11 листопада 1918 р. більшовицька росія розірвала міжнародний Брест-Литовський мирний договір, прелімінарну мирну угоду та розпочала другу війну проти України у ХХ столітті. 22 січня 1919 р. Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка створили єдину Соборну державу.

21 квітня 1920 р. голова Директорії УНР С. Петлюра уклав військово-політичний договір із Польщею. Об’єднані українсько-польські війська 6 травня 1920 р. звільнили Київ, а 25 серпня 1920 р. під Варшавою польсько-українські війська розбили червону армію РСФРР. Це позитивний історичний приклад того, як потрібно перемагати ворога (Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / упоряд.: О. Петришин, М. Герасименко О.Стасюк; Нац. акад. прав. наук України [та ін.]; вступ. слово: О.Петришин. - Вид.2-ге, допов.-Київ-Харків: Право, 2022.- С. 493-494).

В кінці 1920 року більшовики на чолі з кривавим диктатором Леніним окупували Україну і в 1921–1923 рр. організували масовий штучний голод та знищили 3,5 млн українців. У 1932–1933 рр. диктатор Сталін вчинив злочин геноцид та знищив 10,5 млн українців. Також цинічно «кремль» організував масовий штучний голод у 1946–1947 рр., під час якого знищено 1,5 млн українців. Таким чином, комуністичний тоталітарний режим фізично винищив 15,5 млн українців. Але ми з вами знаємо також і про депортації, масові політичні репресії та ін., однак через приховування та фальсифікацію інформації на сьогоднішній день ми не знаємо відповіді на питання: скільки всього знищено українців за часи СРСР. В 2014 р. «кремль» розпочав чергову військову агресію проти України та продовжує вчиняти воєнні злочини та геноцид.

За роки незалежності України розслідувалось лише 2 кримінальні справи (провадження). Так, 22 травня 2009 року Головним слідчим управлінням Службою безпеки України за зверненнями народних депутатів України, громадських діячів порушено кримінальну справу № 475 за фактом вчинення геноциду українців комуністичним тоталітарним режимом у 1932-1933 рр., за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України.

Під час досудового розслідування слідчі встановили, що організаторами цього страшного злочину були очільники комуністичного тоталітарного режиму, який діяв в СРСР: Й. Сталін, В. Молотов, Л. Каганович, П. Постишев, С. Косіор, В. Чубар та М. Хатаєвич. Це була складна кримінальна справа. Українське суспільство та міжнародна спільнота чекала відповіді на такі питання: яка мета масового винищення (вбивств) українців та яку чисельність фізично знищено. Криміналістичних чи спеціальних методик з розслідування злочину геноциду фактично не існувало. Соціально-політична обстановка в державі вимагала провести розслідування у стислі терміни. 

Під час розробки загального плану розслідування ретельно опрацьовано наукові праці Володимира Василенка, Мирослави Антонович, Володимира Сергійчука, Василя Марочка, ін. науковців, а також міжнародну практику розслідування найтяжчих злочинів. Доктор юридичних наук В. Василенко у статті «Методологія правової оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні як злочину геноциду» зробив висновок, що «Серед величезної кількості досліджень Голодомору переважна більшість як в Україні, так і поза її межами здійснена представниками історичної науки з використанням притаманних їй методологічних прийомів. Специфіка злочину геноциду як особливого міжнародного злочину вочевидь зумовлює необхідність правової оцінки Голодомору в світлі Конвенції ООН 1949 р. про запобігання злочину геноциду і покарання за нього із застосуванням методів юридичної науки та практики. Такий підхід передбачає комплексну оцінку здобутків історичної науки в контексте вимог юриспруденції, що необхідно для одержання надійних наукових результатів у визначенні природи Голодомору та кваліфікації його як найтяжчого міжнародного злочину» (Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду згідно з міжнародним правом: Монографія/За наук. ред. Володимира Василенка, Мирослави Антонович.-Видання 4-те,допов.-К.:Видавничий дім «Києво-Могилянська академія, 2016.-370 с.С.14).

Правильно обрана тактика та методика розкриття та розслідування геноциду надала можливість встановити не лише організаторів злочину, а й злочині механізми, які тоталітарний режим використав проти української нації. Перед слідчими щодня виникали складні питання, тому що пройшов тривалий час з моменту вчинення злочину геноциду, свідки та очевидці масового знищення українців не завжди пам’ятали важливі деталі. Крім того, слід пам’ятати, що значну частину історичних документів було втрачено. Взагалі це була перша кримінальна справа, у ході розслідування якої використані норми міжнародного права, тобто, слідчий ухвалював рішення, керуючись ст. ст. 1 і 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Конвенцією ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 року та Європейською конвенцією «Про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів» від 25 січня 1974 року.

Після здобуття достатніх даних про жертви геноциду, слідчий виніс постанову та призначив економіста О. Рудницького, співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, судовим експертом, якому доручив провести судову науково-демографічну експертизу. Розуміючи, що ця експертиза не вирішить жодних питань для надання правової оцінки у справі, Генеральна прокуратура України, відповідно до п.3 ч.1 ст. 227 КПК України, надана вказівка слідчому провести комплексну судову експертизу, із залученням різнофахових спеціалістів: юристів, економістів, судових медиків, істориків, політологів.

У висновку судової науково-демографічної експертизи було зазначено, що «протягом лютого–грудня 1932 року в Україні загинуло 205 тис. осіб (144 тис. на селі і 61 тис. в місті), у 1933 році – 3598 тис. осіб». 

Правовий аналіз цього висновку засвідчив, що О. Рудницький, виклав його на основі особистих припущень, використовуючи медичні терміни «надсмертність» і «ненароджені» та гіпотетичні розрахунки, що грубо перечить кримінальному судочинству. Також з’ясовано, що в частині встановлення чисельності жертв, висновок експертизи взагалі не відповідає першоджерелам в яких йдеться про знищення від 7 до 16 млн українців. Крім того, українська громада повинна знати, що під час розслідування цієї справи на слідчих та прокурорів постійно здійснювався тиск з боку антиукраїнських сил. Керівництво Генпрокуратури взагалі заборонило скеровувати справу до суду через страх перед «білокам’яною». Постанову про направлення кримінальної справи № 475 до суду я підписав 31 грудня 2009 р. в умовах конфіденційності. 

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва здійснив в попередній розгляд кримінальної справи № 475 та констатував, що органом досудового слідства з усією повнотою та всебічністю встановлено спеціальний намір Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна В.М.), Кагановича Л.М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М., – знищити частину української (а не будь-якої іншої) національної групи. У зв’язку зі смертю Сталіна та інших вказаних  осіб, Апеляційний суд міста Києва, керуючись п.8 ч.1 ст. 6, ст. 240 і 248 КПК України виніс постанову про закриття кримінальної справи.

Українське суспільство повинно знати, що Апеляційний суд м. Києва, приймаючи постанову, не мав правових підстав вийти за межі наданих до розгляду матеріалів, тобто врахував висновок судової науково – демографічної експертизи, в якій експерт некоректно визначив чисельність жертв.

У своєму виступі на Міжнародній конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття» (Київ, 16 травня 2018 року) заслужений юрист України, суддя Апеляційного суду м. Києва Віктор Скавронік, який розглядав кримінальну справу № 475 заявив, що «дані про кількість ”прямих втрат” українських селян від геноциду, що містяться в матеріалах кримінальної справи, в інших надійних, загальновизнаних, авторитетних джерелах, яких дотримується більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників вказаного злочину тоталітарної сталінської системи, суттєво різняться…» (матеріали Міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття», Київ, 16 травня 2018 р., Київ – Дрогобич: Видавництво «Коло», 2018. С. 296). Офіційні заяви про те, що висновок судової науково-демографічної експертизи не відповідає реальної чисельності  жертв, також зробили співробітники СБ України, які приймали участь у розслідуванні. 

Українське суспільство та міжнародна спільнота вимагали продовжити розслідування особливо тяжкого злочину геноциду. У жовтні 2016 р. в Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція: «Голодомор 1932–1933 років: втрати української нації», учасники якої заявили, що комуністичний тоталітарний режим знищив щонайменше 7 млн українців в УСРР і 3 млн за межами УСРР та звернулися до Служби безпеки України з пропозицією продовжити розслідування злочину геноциду з метою встановлення його безпосередніх виконавців і з’ясування його наслідків, – чисельності жертв. 21 жовтня 2019 року Службою безпеки України розпочато досудове розслідування у кримінальному проваджені щодо виконавців масових вбивств, тобто особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України (Геноцид).

У ході досудового розслідування проведено 8 складних судових експертиз та було встановлено, що виконавцями геноциду українців, вчиненого у 1932–1933 рр. комуністичним тоталітарним режимом в УССР та Північно-Кавказькому краї – є керівники ЦК КП(б)У: Акулов І. О., Любченко П. П., Строганов В. А., Кисельов А. Л., Петровський Г. І., Алексєєв М. О., Демченко М.Н., Майоров М.М., Саркісов С.А., Терехов Р.Я., Чернявський В.І., Маркітан П. П.; керівники каральних органів Поляков В. В., Балицький В. А., Реденс С. Ф., Карлсон К. М., Леплевський І. М., а також перший секретар Північно-Кавказького краю Шеболдаєв Б. П.

Ознайомившись із судовими експертизами та окремими матеріалами кримінального провадження, я дійшов висновку, що слідчі врахували методику та тактику розкриття злочину геноциду, які були напрацьовані ще під час розслідування кримінальної справи № 475. Встановили, що так звані «хлібозаготівлі» – це є злочинний механізм фізичного винищення українців диктатором Сталіним, а саме: масові депортації; насильницька конфіскація продуктів харчування, реманенту, майна, худоби; використання системи натуральних штрафів; застосування режиму «чорних дошок»: а) повну ізоляцію спеціальними загонами українських сіл, станиць та районів; б) негайне припинення підвезення товарів та припинення кооперативної і державної торгівлі, вивезення із відповідних кооперативних крамниць всіх наявних товарів; в) повну заборону колгоспної торгівлі, як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників; г) припинення всілякого кредитування, дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань; д) повну заборону торгівлі хлібом та борошном та ін.

Також проводилися каральні операції проти українців, які організовували опір тоталітарному режиму під час незаконних конфіскацій продуктів та майна; українцям заборонялося виїжджати з місць постійного проживання, у тому числі за межі території УСРР; в кожній області УСРР та Північно-Кавказькому краї були створені досудові органи «трійки»: у складі 1-го секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного прокурора для винесення у позасудовому порядку масових вироків, зокрема розстрільних.

Хочу зазначити і про те, що в наш час окремі історики та демографи продовжують замовчувати, приховувати та применшувати масштаби, наслідки злочинів та чисельність жертв геноциду українців. Не має жодного сумніву, що такі «спеціалісти», зрощені на комуністичній науці і ідеології, гальмують встановлення історичної правди та ретельно «бережуть» російські наративи, що є загрозою національній безпеці та самому існуванню української держави.

Міжнародна практика встановлення жертв диктаторів (геноцидів, воєнних злочинів та злочинів проти людяності) свідчить про таке. Під час розкриття найтяжких злочинів рішення про проведення відповідних судових експертиз, якими визначаються масштаби та наслідки злочинів, а також чисельність жертв, приймаються слідчими, судовими експертами, криміналістами, міжнародними слідчими комісіями, судами чи трибуналами, використовуючи криміналістичні методи та методики, які відповідають нормам кримінального судочинства. Завдання істориків знаходити історичні документи, передавати їх до слідчих органів, а також приймати участь у проведенні історико-правових досліджень. Демографічні методи та методики взагалі не застосовуються під час проведення судових експертиз та розкритті злочинів. Тому слідчі та прокурори повинні чітко дотримуватися процесуальних норм, які стосуються призначення та проведення судових експертиз під час досудових розслідувань. Крім того, сьогодні я вже можу зробити висновок, маючи прямий стосунок до порушення кримінальної справи № 475, а також її направлення до суду, що питання встановлення чисельності знищених українців диктатором Сталіним не було вирішено через суспільно-політичну обстановку в державі та тиск «кремля», направлений на недопущення розкриття цього особливо тяжкого злочину і скерування справи до суду.

Кремль продовжує використовувати злочинні механізми, методи й тактику знищення українців, яку він розробив та запровадив ще 100 років тому назад. Хочу подякувати слідчим, криміналістам, експертам та прокурорам за їхню роботу. Ця юридична практика в наш час потрібна для розкриття особливо тяжких злочинів російських фашистів, які вони вчиняють на окупованих територіях.

Слава Україні! Героям слава!

Надруковано в книзі «Диктатори ХХ-ХХІ століть: тоталітарні режими та їх наслідки для суспільства»

Про автора: Микола Голомша – професор права, доктор філософії в галузі державного управління, заслужений юрист України, колишній 1-й заступник Генерального прокурора