Чим загрожує росії втрата легітимності. Піррова перемога

Псевдовибори путіна путіним із гігантською явкою і «рекордним результатом» насправді можуть обернутися для престарілого диктатора пірровою перемогою.

Соціалістичні змагання за більшу явку і результат, які мали засвідчити тотальну підтримку загарбницької політики путіна і вкотре замазати російське суспільство круговою порукою, перетворилися на фарс. Чого варті, приміром, цифри з Чеченської Республіки, де путінський колаборант Кадиров намалював явку у понад 97% та 99% у підтримку путіна. Подібні цифри, особливо в регіонах, які традиційно є бунтівними, в яких ще нещодавно проходили значні протестні акції, на кшталт Башкортостану, Республіки Саха-Якутія, Інгушетії, Дагестану – це намальована потьомкінська ілюзія цвинтарної стабільності.

Попри те що путін продемонстрував світу і росіянам, що міцно тримає владні важелі і є «сильний, як ніколи», ця стабільність і сила є ілюзорними.

Як не дивно, результат у майже 88% підтримки не посилює, а підриває легітимність диктатора як ззовні, так і всередині країни.

Західні країни і до цього вважали вибори в росії частково не легітимними. Цей каскад помноженої нелегітимності підточував законність російської влади в очах міжнародного співтовариства. Вибори на окупованих територіях, що є грубим порушенням міжнародного права, отримували належну реакцію західних демократій. Відтак часткову нелегітимність отримала Дума після виборів в окупованому Криму у 2016 році та у 2021, коли голосувати змушували мешканців окупованих територій Донеччини і Луганщини з російськими паспортами.

Ще у 2014 році була підірвана легітимність іншої палати двопалатного російського парламенту – Ради Федерації. Тоді у квітні 2014 року в Раді Федерації з’явився так званий сенатор із Криму. В грудні 2022 року подібні фейкові сенатори в Раді Федерації з’явилися від окупованих територій Донецької та Луганської області. А з вересня 2023 року – від окупованих частин Запорізької та Херсонської областей.

Відтак корозія нелегітимності підточила російський парламентаризм.

Так зване загальне голосування за внесення змін до конституції рф, що відбулося 1 липня 2020 року і відкрило шлях путіну до вічного правління, шляхом обнуління попередніх президентських термінів, проведене без належного контролю і з масовими порушеннями, не було визнане низкою країн та організацій через голосування на тимчасово окупованих територіях України: зокрема ЄС, США, Британія, Польща, Грузія, Туреччина та Україна.

Сумнівно легітимна російська рада федерації на засіданні 7 грудня 2023 року призначила дату президентських виборів у росії на 17 березня 2024 року.

Тепер, після виборів 17 березня, з огляду на їхній абсолютно недемократичний характер і чергове порушення міжнародного права через так зване голосування на окупованих територіях, абсолютну відсутність змагальності у виборчому процесі і будь-якого міжнародного об’єктивного контролю за результатами виборів, підірвано легітимність президентської гілки влади. І хоча диктаторські режими союзників по вісі зла з Північної Кореї та Ірану, а вслід за ними низка азійських та африканських країн уже привітали російського диктатора – це визнання його правління за принципом сили, а не права.

Частина європейських країн заявили, що не зможуть називати путіна президентом і ніколи не визнають легітимності виборів на окупованих територіях.

І хоча поки що країни західного світу не вчинили з путіним, як з Лукашенком у 2020 році, коли останнього не визнали легітимним президентом країни, Захід сприймає путіна як фактичного керівника росії, легітимність правова якого є глибоко сумнівною.

Фактично легітимністю в росії є той, хто володіє силою. Тож в очах міжнародної спільноти нині легітимність Російського добровольчого корпусу, Сибірського батальйону чи комітету Незалежності Інгушетії однакова і залежить виключно від силового фактору і територіального контролю.

Певну міжнародну легітимність отримує і право на збройну боротьбу проти режиму. Позбавивши опозицію права на мирний протест, путін не залишає варіантів.

Серйозній корозії піддана зовнішня недоторканність російських кордонів. Російський кордон з Україною фактично втратив правове значення. Він перебуває там, де перебувають війська, а його результат за визначенням самого ж престарілого диктатора буде встановлено силою факту. І не факт, що так, як би цього хотів сам кремлівський карлик. Адже в очах світової спільноти (незалежно прихильники це чи противники путіна) статус Тьоткінської народної республіки і Курської області залежить не від конституційного устрою, а від мілітарного фактору.

Всередині країни виборчий перевибір путіна стає спокусою нового переділу влади. Путін натякає, що команду старих друзів-геронтократів він готовий замінити чи серйозно потіснити молодими опричниками із головорізів з так званої «сво». А це не додає стабільності системі.

Російське суспільство, яке ще й досі перебуває в похмільному угарі мілітаризму, не може зрозуміти, чому війна прийшла на їхню землю, а щоденний дефіцит необхідних товарів і інфляція – вже традиційна картинка. Чому росія, яка починала війну з ракетною монополією і пануванням в Чорному морі, нині не може захистити свою територію від нашестя дронів, а чорноморський флот загнаний в глухий кут і є зручним полігоном і ціллю в грі «морський бій», яку Україна без флоту виграє в одні ворота.

Путін зробив собі ведмежу послугу, бо російський охлос вважає, що віддав йому все для вирішення питань.

Взяття зброї в руки російською опозицією є прикладом для опозицій і національно-визвольних рухів поневолених росією народів. Створення загонів за територіально-етнічним принципом – це палка з двома кінцями.

Фінансово-економічні ресурси безжально кинуті на війну, а отже рівень життя громадян падатиме.

Ціною величезних втрат путін намагався намалювати втішну картинку фронтових «пабєд». Ресурсів закривати всі діри вже немає, путін в образі мачо намагається піднімати градус протистояння, але все більше набуває вигляду слабкого лідера. І достатньо буде одного промаху, щоб шакали накинулися на тіло престарілого диктатора.

Отож, гра у вибори путіна путіним зробила владу в росії слабшою легітимно. А слабких у росії не люблять. Та й у Китаї теж…

Про автора: Юрій Сиротюк «Мамай» – директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодший сержант 5 окремої Київської штурмової бригади ЗСУ.

facebook.com/yuriy.syrotyuk