Як забезпечити справедливість правосуддя і правопорядок в Україні?

Правопорядок в суспільстві є необхідною умовою для добробуту людей. Проте сьогодні в Україні мають місце різноманітні прояви свавілля, що руйнують правопорядок. Як цьому протидіяти?

Поширеною ілюзією є думка, що «справедливе» законодавство і «справедливі» суди можуть забезпечити СПРАВЕДЛИВЕ ПРАВОСУДДЯ І ПРАВОПОРЯДОК. Але це не так!

Згідно з соціально-натуралістичною юриспруденцією, тобто з юриспруденцією, заснованою на світогляді соціального натуралізму (Детальніше про соціально-натуралістичну юриспруденцію див.: Костенко О.М. Основи соціально-натуралістичної юриспруденції та кримінології : монографія / О. М. Костенко. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2021. – 140 с.), гарантією справедливості правосуддя і правопорядку в суспільстві є не законодавство і не суди, а розвинена ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЛЮДЕЙ. 

Законодавство і суди – це лише ІНСТРУМЕНТИ для забезпечення справедливості правосуддя і правопорядку в руках людей, що застосовують це законодавство і суди відповідно до своєї правової культури. 

Відповідно до соціально-натуралістичної юриспруденції, ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЛЮДИНИ – це стан узгодженості її волі і свідомості із законами природного права, за якого людина керується принципом верховенства законів природного права. Іншими словами, основою правової культури є воля до дотримання законів природного права, які мають втілюватися в чинному законодавстві. Не кожна людина знає нормативні положення чинного кримінального кодексу, наприклад, щодо злочинності вбивства чи крадіжки. Але кожна людина, яка має отриману в процесі соціалізації правову культуру, ВОЛІЄ не вбивати і не красти. Такий механізм регуляції поведінки людей правовою культурою. 

Водночас людина, яка не має правової культури, навіть будучи дуже добре обізнаною з нормативними положення кримінального кодексу (суддя, прокурор чи адвокат тощо), наприклад, щодо злочинності корупції, може вчиняти корупційний злочин. Бо вона ЗНАЄ нормативні положення кримінального кодексу, але через відсутність в неї правової культури не ВОЛІЄ їх дотримуватися.

Отже, правову культуру людини не можна зводити до ЗНАННЯ законодавства і НАВИЧОК його застосування. Бо без узгодженості волі і свідомості з законами природного права, тобто без правової культури людей, знання законодавства і навички його застосування можуть використовуватися для ЗЛОВЖИВАННЯ ними. Що сьогодні часто і маємо в Україні.

Правова культура людей – основний чинник протидії корупції, зокрема в суддівстві. На жаль, це не враховується в антикорупційній політиці в Україні. 

Очевидно, тому ефективність цієї політики, заснованої на застосуванні концепції «голої репресії», є нікчемною. Як показує історичний досвід, навіть смертна кара не забезпечує ефективну протидію корупції, якщо в суспільстві низький рівень правової культури громадян. Ефективною може бути так звана концепція «антикорупційних лещат», яка полягає в поєднанні репресивних засобів з формуванням правової культури громадян, зокрема антикорупційної культури. 

Відповідно до соціально-натуралістичної юриспруденції, існує закономірність: «Яка правова культура людей – такий і правопорядок в суспільстві!» Звідси випливає і така формула: «Яка правова культура людей – таке і їхнє правосуддя!»

Тому ніяке вдосконалення законодавства і судів, а також знань законодавства і навичок його застосування не може забезпечити СПРАВЕДЛИВОГО правосуддя, необхідного для утвердження правопорядку, якщо не буде забезпечено розвиток правової культури людей, зокрема тих, хто застосовує законодавство і суди.

Звідси проблемою №1 для забезпечення справедливого правосуддя і правопорядку є забезпечення розвитку правової культури людей.

Відповідно до соціально-натуралістичної юриспруденції, принцип верховенства права реалізується через ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДЕЙ (а не через верховенство законодавства і судів, як інколи це стверджується, зокрема можновладцями, які свавільно маніпулюють законодавством і судами). Без принципу верховенства правової культури людей в суспільстві «верховенствують» законодавче і суддівське свавілля.

До речі, виходячи із зазначеного, основна причина невдач судових реформ в Україні – це ігнорування «людського фактору», а саме зневажання визначальної ролі правової культури людей в забезпеченні справедливого правосуддя і правопорядку.

Тому пропонуються наступні практичні висновки для політики у сфері забезпечення справедливого правосуддя і правопорядку: по-перше, в основі підготовки суддів, прокурорів і адвокатів має бути формування в них правової культури (а не лише знання законодавства і навичок його застосування!!!); і, по-друге, основним критерієм у відборі на посади, зокрема суддів, має бути рівень правової культури кандидатів. Бо саме правова культура людини (зокрема судді, прокурора, адвоката) є основою того, що називають «ДОБРОЧЕСНІСТЮ», яку сьогодні намагаються забезпечити на різноманітних конкурсах кандидатів на посади (зокрема з допомогою поліграфа («детектора брехні»)). Тому актуальною є проблема методів «діагностування» в кандидатів на посади саме їхньої правової культури (а не лише знання ними законодавства і навичок його застосування). 

Правова культура людини найкраще проявляється в її поведінці, зокрема в її професійній практиці, а не в виконанні різноманітних тестів чи в її словах. Тому, очевидно, найефективнішим методом «діагностування» правової культури кандидатів є дослідження реальних результатів їхньої діяльності, зокрема професійної. Згідно з біблійною мудрістю: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Євангеліє вiд Матвiя 7:16).

Але, і це слід підкреслити, правопорядок в суспільстві визначається правовою культурою не лише суддів, прокурорів і адвокатів, а й всіх громадян, правова поведінка яких забезпечує правопорядок в суспільстві, що є основою їхнього добробуту.

…Отже, в пошуках «ключів» для майбутнього України слід взяти до уваги, що життя людей, та й доля самої України залежать від формування в громадян правової культури, разом з вихованням в них культури політичної, економічної, моральної. Якою буде ця культура – таким буде й життя людей в Україні!

Очевидно, місія Справжньої Української Еліти полягає в тому, щоб засобами просвітництва сприяти формуванню в громадян України не лише правової, а й політичної, економічної, моральної культури.

І ще, до речі, можна до цього додати про ту роль, яку могла б зіграти допомога у формуванні правової культури громадян в України з доброї волі тих країн, в яких правова культура перебуває на належному рівні.

Про автора: Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор.