ДЖЕРЕЛА СОЦІАЛЬНОГО НАТУРАЛІЗМУ. Частина 6
«Сурма» пропонує шосту частину з праці Олександра Костенка «Нові очі для нового часу».
Авторитетним документом, у якому пропонується діагноз і прогноз щодо стану суспільного здоров’я сучасної цивілізації, а також надаються рецепти його покращення, є ювілейна доповідь Римського клубу «Соme оn!..» авторства Е. Вайцзеккера, А. Війкмана та інших від 2017 року. Як зазначається в передмові, головне питання доповіді – «філософське коріння поточного стану світу». Світ перебуває в небезпеці й порятунок полягає у зміні світогляду.
В доповіді, зокрема, дається таке визначення сучасної кризи, що продовжує наростати у світі: «...криза не циклічна, а така, що посилюється. Вона не обмежена природою навколо нас, але включає соціальну, політичну, культурну, моральну кризу, кризу демократії, ідеологій і капіталістичної системи... Редукціоністська філософія (постмодерна) є неадекватною не лише для розуміння живих систем, але й для подолання трагедії руйнівного соціального й економічного росту... Наш спільний добробут на здоровій планеті вимагає переосмислення пануючих філософій і нового Просвітництва, які могли б шукати натхнення зі старих традицій...» .
Розглядаючи у світлі соціального натуралізму це визначення кризи, зазначимо, що в ньому не вистачає вказівки на кризовий стан людського фактору – на деградацію соціальної культури, яка визначає деградацію усіх сфер суспільного життя. Цю кризу людського фактору можна пояснити денатуралізацією суспільного життя, тобто ослабленням усвідомленої залежності маси людей від законів соціальної природи і посиленням їхньої «сліпої» залежності від волі та свідомості інших – фахівців, експертів, журналістів, авторитетів, різного роду маніпуляторів свідомістю і под.
Якщо капіталізм себе вичерпав, то настав час для повороту від капіталізму до гуманітаризму, за якого замість капіталу визначальна роль відводиться людському чинникові – соціальній культурі людей. Принцип гуманітаризму: «соціальна культура людей визначає їхнє соціальне життя, яка культура – таке й життя!». Соціальна культура має таке ж значення для виживання людства, як і здоров’я людей. Тому вона має стати фактором, який продукується для забезпечення нормального існування суспільства. Це відбувається за допомогою соціального виховання людей, їх соціалізації.
І тут, зокрема, виникає потреба в Новому Просвітництві, що, відповідно до соціального натуралізму, має полягати в формуванні суспільної культури людей, яка забезпечує пристосованість їх до законів соціальної природи. Нове Просвітництво, про яке мовиться в доповіді Римського клубу, – це у світлі соціального натуралізму є розвиток натуралістської ідеї соціальної філософії XVII-XVIII століть щодо реального існування і дії в суспільному житті людей законів соціальної природи. Оце має стати основою для прогресивного світогляду сучасності, аби вивести людство на шлях соціального прогресу.
АЛЬТЕРНАТИВОЮ КАПІТАЛІЗМУ Є ГУМАНІТАРИЗМ. Капіталізм заради підвищення своєї ефективності мусить постійно пристосовуватися до законів соціальної природи, і це закономірно приведе до виникнення в суспільстві такого стану, за якого з’явиться потреба в гуманітаризмі, тобто в підвищенні ролі соціальної культури людей у їхньому житті Гуманітаризм цілком асоціюється з гіпотезою Цицерона щодо можливості існування «держави культури», яка засновується на «культурі» як властивості людини. Гуманітаризм має природним чином випливати з необхідності, яка виникає в суспільстві у результаті його розвитку. Для цього мають також здійснюватися соціальні реформи, які би сприяли формуванню в людей соціальної культури.
Отже, якщо у світлі соціального натуралізму розглянути картину сучасного стану людської цивілізації, змальовану в доповіді Римського клубу, то з цього випливає, що вихід із кризи на шлях соціального прогресу має відбутися в бік гуманітаризму. А сприяти руху слід за допомогою Нового Просвітництва, основою якого, відповідно до соціального натуралізму, повинно бути формування суспільної культури людей.
Нове Просвітництво має бути поєднане з соціальними реформами, які утворять умови для узгодження волі та свідомості людей із законами соціальної природи. Нове Просвітництво без поєднання з такою ж Новою соціальною практикою – не може бути ефективним. Формула творення суспільної культури людей як чинника соціального прогресу може бути така: «натуралістське соціальне просвітництво плюс соціальні реформи, що сприяють узгодженню волі та свідомості людей із законами соціальної природи».
Для визначення методологічних можливостей соціального натуралізму стосовно проблем, що виникають у сучасній соціальній практиці, можна застосувати його для визначення реакції суспільства на надзвичайні ситуації, що виникають усе частіше і все в небезпечніших формах. Як вони мають вирішуватися у світлі соціального натуралізму?
– Правова рефлексія, тобто відображення у структурі та змісті прав і обов’язків тих реалій, що притаманні надзвичайній ситуації, необхідна для адекватного реагування на них. Правова рефлексія полягає, зокрема, в модифікації прав і обов’язків людини у відповідь на надзвичайну ситуацію. Ця модифікація виникає також, наприклад, у випадках воєнного стану чи ситуацій, породжених стихійним лихом, тощо.
– В умовах надзвичайної ситуації особливого загострення набуває правова рефлексія, що полягає в адекватності реагування уряду на таку ситуацію. Очевидно, для вирішення цієї проблеми виникає гостра необхідність у розвитку концепції правової рефлексії на надзвичайну ситуацію, виходячи з того, що право у звичайній ситуації та право в надзвичайній ситуації певним чином мають відрізнятися.
Уявляється, що для вирішення зазначеної проблеми може бути використано методологію соціального натуралізму, згідно з якою правова рефлексія на надзвичайну ситуацію має бути заснована на законах природного права. Іншими словами, правова рефлексія на надзвичайну ситуацію має узгоджуватися з принципом верховенства законів соціальної природи.
У світлі цього і слід розглядати права й обов’язки уряду у сфері забезпечення безпеки людей у надзвичайній ситуації. І уряд, що встановлює правила поведінки в такій ситуації, і люди, які перебувають у ній, і суди, що розглядають скарги громадян щодо постанов уряду про правила поведінки в зазначеній ситуації, – усі мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи, що діють у надзвичайних обставинах.
Позиція, що уряд може і повинен обмежувати права громадян і розширювати їхні обов’язки для протидії небезпекам, які викликаються надзвичайною ситуацією, є неправильною. Природні права і природні обов’язки людей ніхто не може обмежувати чи розширювати, крім самої Природи.
Що ж відбувається з природними правами і природними обов’язками в умовах надзвичайних ситуацій? Вони – модифікуються, тобто змінюються відповідно до тієї модифікації, яка відбувається з природною необхідністю при переході від звичайної ситуації до надзвичайної. Право має рефлексувати на ці модифікації природних прав і обов’язків громадян. А уряд може і повинен забезпечити заходи безпеки, адекватні модифікованим правам і обов’язкам людини та правовій рефлексії на ці модифіковані права й обов’язки, враховуючи, що природні права й обов’язки людини у звичайній ситуації та в надзвичайній – відрізняються між собою.
Феномен модифікації прав і обов’язків людини відповідно до природної необхідності в надзвичайних ситуаціях визнається, зокрема, у міжнародному праві. Так, у ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 27 Американської конвенції про права людини передбачено право на дерогацію, яке полягає в дозволі державам відступати під тиском природної необхідності у надзвичайних ситуаціях від виконання деяких своїх міжнародних зобов’язань щодо захисту прав людини, зупиняючи, зокрема, дію національного законодавства. Для забезпечення адекватності заходів безпеки правам і обов’язкам людини, модифікованим в умовах надзвичайної ситуації, уряд має керуватися принципом верховенства законів соціальної природи: ті заходи, які узгоджуються з ними, і є адекватними.
Фундаментальний закон природного права – ЗАКОН ПРИРОДНОЇ НЕОБХІДНОСТІ. Отже, якщо заходи безпеки відповідають природній необхідності, яка виникає в певній надзвичайній ситуації, то вони є тим самим і адекватними. Природно необхідні заходи безпеки – це ті, які диктуються людям самою природною необхідністю, що породжується надзвичайною ситуацією.
Таким чином, правова рефлексія на надзвичайну ситуацію полягає в тому, що уряд має запропонувати такі заходи безпеки, які перебувають у межах природної необхідності. Ці межі мають визначатися лише самою надзвичайною ситуацією, яка пізнається з допомогою відповідних досліджень. Тобто зміст заходів безпеки має бути адекватним тій небезпеці, яка зумовлюється надзвичайною ситуацією. Неадекватність заходів безпеки, тобто вихід їх за межі природної необхідності, створить небезпечну реакцію у суспільстві на них.
Якщо заходи безпеки будуть перебувати в межах природної необхідності, то будь-які їхні наслідки (економічні, політичні, правові, моральні тощо) мають визнаватися природно необхідними, тобто виправданими. Заради убезпечення людей економіка, політика, право, мораль та інші сфери суспільного життя мають рефлексувати, цебто адекватно відгукуватися на природну необхідність, породжену такими обставинами.
В надзвичайних ситуаціях перед людьми може поставати необхідність вирішувати дилему «кому жити, а кому – ні», яку відносять до «компетенції Бога». Людей, які мають приймати такі рішення, можна назвати «першими після Бога». Це, зокрема, військові, політики, рятувальники, лікарі. В умовах надзвичайної ситуації, породженої, наприклад, пандемією, може виникати необхідність вибору, якому пацієнтові надавати невідкладну медичну допомогу, якщо її можна надати не всім, хто її потребує, а лише частині. Ця проблема дуже гостро постала, наприклад, в Італії, коли під час пандемії Сovid-19 не було можливості під’єднати до апарата штучної вентиляції легенів (ШВЛ) усіх, хто цього потребував.
Як вирішити цю проблему з позиції права і моралі? Вибрати пацієнта за критерієм «у кого більше шансів одужати в результаті надання медичної допомоги» чи того, який найбільше її потребує? Зазначена проблема актуалізує потребу звернення до методології соціального натуралізму. Зокрема, при її вирішенні слід керуватися принципом верховенства законів соціальної природи.
Правове рішення згідно з цим принципом має спиратися на правила крайньої необхідності. Крайня необхідність – це різновид природної необхідності, що виникає в надзвичайній ситуації. Згідно з цими правилами, при вирішенні проблеми вибору пацієнта для надання невідкладної допомоги заподіяна цим вибором шкода має бути меншою, ніж відвернута. Це слід тлумачити так, що лікар повинен обрати того пацієнта, який перебуває в найнебезпечнішому стані, якщо шкода, спричинена іншим унаслідок такого вибору, буде меншою, ніж відвернута. На цьому способі вирішення проблеми вибору має, зокрема, засновуватися практика «сортування» хворих під час пандемій чи воєнних дій у випадку обмеженої можливості надання невідкладної медичної допомоги усім, хто її потребує.
Виходячи з викладеного вище, можна зробити такий висновок. Безпека людей – це стан їхньої захищеності, який виникає завдяки узгодженості їхнього життя із законами соціальної природи. Для забезпечення адекватної соціальної рефлексії на природну необхідність, що виникає в надзвичайній ситуації, доцільним є конституювання принципу верховенства законів соціальної природи.
Із цього випливає, що основою безпеки людей має стати принцип верховенства законів соціальної природи. Заснована на ньому соціальна рефлексія забезпечить належну протидію тим небезпекам, що виникають у надзвичайних ситуаціях (воєнні стани, стихійні лиха, епідемії, терористичні атаки, кримінальні прояви тощо).
Отже, соціальний натуралізм має своїми джерелами натуралістичні ідеї, сформульовані в результаті багатовікового пізнання людьми реальності, а також має властивості прикладного характеру як методологічний інструмент для вирішення проблем, що постають у соціальній практиці. Зокрема, він випливає з інтегративного розвитку ідей про природність соціуму, що існує за власними законами природи, сформульованих Дж. Локом і Е. Дюркгеймом, які, в свою чергу, черпали ідеї в попередників. Його методологічний потенціал, що виявляється при застосуванні до проблем соціальної практики, є досить перспективним.
...XXI століття: куди йдемо? Для того, щоб бачити, треба стати «на плечі гігантів», як Ньютон, який писав: «Якщо я бачив далі за інших, то це тому, що стояв на плечах гігантів». Отже: «На плечах гігантів!» – уперед, до соціального натуралізму!
Виявити можливості соціального натуралізму як інструменту пізнання суспільних явищ можна також розглянувши в його світлі явище соціальних цінностей.
Соціальні цінності визначають той фундамент, на якому має засновуватися і триматися об’єднання людей і народів.
У статті 2 Договору про Євросоюз після внесення змін, передбачених Лісабонським договором, це сформульовано так: «Цінностями, на яких заснований Союз, є повага до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства закону та поваги до прав людини, включаючи права осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для сукупності держав-членів, які характеризуються плюралізмом, недискримінацією, толерантністю, справедливістю, солідарністю та рівністю між жінками та чоловіками».
При найближчому розгляді цих цінностей, виходячи із соціального натуралізму, можна побачити, що в основі їх міститься ідея злагоди із законами соціальної природи, спрямована на протидію суспільному свавіллю й ілюзіям. Це спільний знаменник усіх цінностей.
Перший федеральний президент ФРН Т. Хойс заявляв, що Європа спочиває на трьох пагорбах – на Акрополі, який дав їй цінності свободи, філософії та демократії, на Капітолії, що дав римське право та суспільний устрій, і на Голгофі, тобто на християнстві. Кожен із цих «пагорбів» так чи інакше виростав з ідеї узгодження життя людей у суспільстві із законами соціальної природи.
Перелік і формулювання соціальних цінностей сьогодні відкритий для вдосконалення. Тому, зокрема, у світлі соціального натуралізму слід зазначити, що фундаментальною цінністю є соціальна культура людини – з неї виводяться і відповідно до неї інтерпретуються всі інші. Основною антицінністю є комплекс сваволі й ілюзій, який може масово уражати людей і породжувати різноманітні суспільні аномалії. Європейські цінності мають бути такими, щоб вберегти народи нашого континенту від ураження соціальною сваволею і соціальними ілюзіями. А сприяти цьому може соціальний натуралізм, який стверджує принцип верховенства законів соціальної природи як основу і критерій для інтерпретації усіх суспільних цінностей.