Викрадення землі – національна катастрофа

Декілька днів тому зустрів інформацію, що «…Сьогодні провідні аграрні асоціації, які представляють тисячі малих та середніх агровиробників з усієї України, зібралися на круглий стіл, щоб обговорити земельну реформу, зокрема збереження нинішніх лімітів продажу землі під час війни...» ну і т. д. 

До того ж я на цьому зібранні побачив тих, хто з перших днів кричали, що «земля – товар, і має продаватися…». А тепер, що якісь збільшення лімітів до 10 тис. га вас не влаштовують, тому що на цей «ринок» заходять великі гравці? Так завтра буде дозвіл до мільйона і більше... Та й що? Ну не зможете ви конкурувати на цьому ринку української землі, тому що на цьому «ринку» землю будуть скуповувати лише великі ТНК (транснаціональні корпорації), які ще тридцять років тому все це і розпочали. А ви що думали, що станете з ними поряд та будете гендлювати українською землею на рівних?

Пам’ятаю, як ще років двадцять тому, я, виступаючи на якомусь зібранні по земельному питанню, говорив, що у так звану українську «земельну реформу» хтось вкладає величезні кошти, щоб у кінцевому результаті скупити українську землю. Тому ось цей «хтось» і буде основним гравцем на цьому «ринку». А українських фермерів доведуть до зубожіння, і єдине, за що їм, може, заплатять, то це якісь крихти за корпоративні права. І ви ж бачите, як розумно розвели за допомогою росіян із цим «зерновим коридором», що у фермерів наче і зерно є, а грошей немає. То ось ділки і ходять попід хати фермерів, щоб скупити печатки, разом з орендованою землею. І куди діватися такому фермеру?

Це було очевидним по тому, як мільйонними тиражами випускалися і завозилися з-за кордону підручники українською мовою із детальними інструкціями з розпаювання і продажу землі. По тому, скільки вкладалося коштів у ЗМІ по рекламі ринку землі та блокуванні будь-якої інформації від тих, хто проти цього. Підкуповували частину народу, даючи їм «хабар» у вигляді паю із загальнонародної землі, та роблячи їх прибічниками цього «ринку». Масово скуповувалися усі мапи із геологорозвідувальними даними (а для українців вони ставали таємницею). Це було видно у вкладанні коштів на підкуп української влади, чиновників на місцях та фінансування так званих «активістів» по негайному розпродажу України. Ну а про депутатів ВР я уже мовчу…

Невже можна повірити у те, що хтось вкладав ці кошти і все це робив для користі українців та задля щасливого майбутнього українських дітей? Ну а ось тепер маємо те, що маємо. 

І тут аж зараз деяким активним борцям за ринок землі, які збиралися і самі прикупити земельки, дійшло, що їхні інтереси нікого не цікавлять, і що цей так званий «ринок» не для них. Вони вже свою місію агітаторів за розпродаж України виконали, і тепер на них уже й ніхто не зважатиме.

 А що тут дивного, адже це було сплановано уже давно. І фермери, навіть ті, які мають 5-10 тисяч гектарів, тут не гравці. Я уже не говорю про тих, у кого землі менше.

Тому і військова допомога була така в’яла. Було домовлено, що путін бере собі визначену частину України, ну а інша частина йде з молотка.

Але тут ці плани зламав український народ, який вийшов захищати кров’ю свою Батьківщину та ще не продану землю.

А зараз, як бути після 1 січня 2024 року? Узаконення продажу відкрито, але колективний «путін» розійшовся і хоче все більше і більше. І ті, хто стоять за ним, зрозуміли, що поки йде війна, то на ній можна добре заробити і тримати російський народ у покорі, зачистити росію за допомогою ЗСУ від бидломаси та прихопити української землі.

Також стало зрозуміло, що російська армія – це не друга армія світу, і уже не та армія, якою її уявляв світ, але і НАТО – це теж не те НАТО.

 І сьогодні керівники країн НАТО не дуже впевнені, що їхні військові будуть так йти на смерть, за свої кордони, як це роблять українці. Запропонувати Орбану вийти «попити кофе» під час якогось проміжного голосування за Україну – це одне, а ось послати своїх військових на смерть це зовсім інше. Та і чи вони ще виконають цей наказ і підуть, це теж під питанням.

І ось тут дилема, а особливо після останнього виступу колективного «путіна», де він сказав, що вони планують йти далі… Постає логічне питання – а хто ж буде захищати викуплені українські землі від росіян? Французи, німці?.. Та і чи здатні європейці так жертовно захищати свої країни, як українці Україну?

Ех, Джонсон, Джонсон… Чого ти приперся і зламав усі домовленості та змусив владу захищати Україну?

Адже так усе було добре розписано – один собі бере «свою» частину, інші «своє» купують, а тим, хто у ділі, тільки сиди і рахуй бабло за продану країну…

І аж ніяк сюди не вписувався і не враховувався український жертовний патріотизм та приїзд Бориса Джонсона, який забрав ручку у підписантів перемир’я із путіним…

***

Щоб вийти із кризи, у якій ми опинилися зараз, то нам самим потрібно, виходячи із того стану, в якому ми перебуваємо, розробляти свою конкретну стратегію і тактику виходу із кризи, а не порівнювати себе із кимось та дублювати чиїсь дії, а тим більше виконувати чужі рекомендації.

Колись норвезький економіст Ерік Райнерт, який займався вивченням питань «Чому одні країни багаті, а інші бідні?», писав: «...ви не знайдете у підручниках чи публічних бібліотеках цих країн стратегії економічної мудрості, завдяки яким ці країни стали багатими – все свідомо знищено, а ті теорії, які пропонуються сьогодні бідним країнам, так і залишать їх бідними. А щоб подолати бідність, робіть не те, що вам радять робити багаті країни, а те, що вони самі робили, коли були бідними».

***

Я навіть не збирався писати про пресконференцію Зеленського, там можна знайти багато чого, і я не очікував чогось нового, але мене вразила одна фраза, де Зеленський сказав, що його команда дуже маленька – десь 5-6 менеджерів...

І це на п’ятому році президентства, у країні із сорока чи уже тридцяти мільйонним населенням? 

Так уже за ці роки мала би бути створена потужна команда інтелектуалів-патріотів, яка б працювала над розробкою успішного розвитку України, яка б не лише розробляла перспективні плани розвитку, але й втілювала їх у життя. 

Ну не можемо ж ми жити лише коштом 100% приватизації і розпродажі землі та того, що десятиліттями будували попередні покоління українців, а також за іноземну допомогу? А що ж далі? Що очікує Україну завтра?

Я тут згадав свого приятеля, у якого батько робив маленькі стільчики та продавав їх на базарі. Стільчики були не дуже виразні, але дехто їх купував, тому що на них було зручно сидіти, коли доїш корову чи перебираєш картоплю.

Основними знаряддями виготовлення цих стільчиків у його батька були ножівка, стамеска, молоток та рубанок. Мій приятель вважав, що його батько добрий столяр, але йому не вистачає інструментів. І ось, будучи бізнесменом, він вирішив допомогти батькові і закупив для його майстерні усі деревообробні інструменти, які були доступні на ринку, та привіз як подарунок. Коли він через деякий час приїхав до батька, то побачив, що батько і далі працює лише із тими знаряддями, з якими працював до цього. Він ще раз показав батькові, як працюють нові інструменти, як вони полегшують роботу, і що завдяки їм можна виготовляти набагато кращі стільчики та і не тільки. Але батько махнув на все це рукою, і далі продовжував «клепати» свої стільчики лише тими знаряддями, до яких він звик.

До чого це я? Розумієте, ну не можна очікувати від людини чогось більшого, якщо вона не вміє, а тим більше, якщо і не хоче того.

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.