UKRAINE ACTION SUMMIT: інтерв’ю з професором Левіним, одним із лідерів іллінойської делегації
Минулого тижня, з 22 до 24 жовтня, у столиці США – Вашингтоні, Окрузі Колумбія, відбувся уже третій з’їзд представників української діаспори та українських громад Америки під назвою «Ukraine Action Summit». На цьому заході лідерами делегації від штату Іллінойс були Алла Лопаткіна, засновник та президент благодійного фонду «UA Resistance Foundation», а також Джол Левін (Joel R Levin), професор Школи права імені Пріцкера при Норсвестернському університеті в Чикаго. Редакція газети «Сурма» щиро вдячна професору Левіну за те, що він люб’язно погодився на інтерв’ю, щоб розповісти більш детально нашим читачам про цей Вашингтонський саміт.
– Вітаємо Вас, професоре Левіне. Ще раз дякуємо Вам за те, що погодилися на це інтерв’ю. Розкажіть спершу про себе, про Ваш професійний досвід, щоб читачі нашої газети могли зрозуміти, наскільки унікального друга та палкого захисника українських інтересів у Вашій особі має держава Україна та весь український народ не лише тут в Чикаго, але й далеко за межами Іллінойсу?
– Дякую, Максиме, за надану можливість розповісти читачам газети про моє походження та участь у різноманітних українських адвокаційних заходах. Отже, за професією я юрист, випускник Гарвардської школи права (Harvard Law School), і більшу частину своєї кар’єри я працював на посаді федерального прокурора у трьох великих містах США: у Мілвокі, у Сан-Франциско та в Чикаго. І більшість ваших читачів, можливо, знають, що в Сполучених Штатах є федеральна система права та правові системи штатів. Отож, я був федеральним прокурором, який займався федеральними справами. І це були справи, які ми розслідували, обвинувачували, коли це було необхідно, а далі представляли такі обвинувачення під час судових розглядів. Протягом своєї понад 30-річної кар’єри федерального прокурора, я працював над розслідуванням багатьох видів справ, зокрема різних видів шахрайства, випадків насильства, справ про наркотики, а останніми роками також розслідував низку справ про політичну корупцію. Я був частиною команди, що розслідувала та переслідувала колишнього губернатора штату Іллінойс Джорджа Райана (George Ryan). І це був для мене такий собі «кар’єрний кейс», надзвичайно важлива справа, брати участь в якій мені дуже подобалося. Після того, як я залишив Офіс Прокурора Сполучених Штатів, протягом наступних трьох років працював регіональним директором Комісії з цінних паперів та бірж (Securities and Exchange Commission) у Чикаго. Це федеральне агентство з регулювання цінних паперів у Сполучених Штатах і я був керівником чиказького офісу цього агентства. В нашому офісі працювало близько 300 осіб, в тому числі екзаменатори, які проводили перевірки регульованих організацій, брокерів-дилерів та інвестиційних радників. Ми також розпочинали провадження у цивільних справах проти осіб або компаній, які порушували законодавство з обігу цінних паперів. Отже, це такий собі короткий опис моєї кар’єри. Крім того, останніх декілька років я працюю ад’юнкт-професором права в Школі права імені Пріцкера при Норсвестернському університеті (Northwestern Pritzker School of Law), де щороку викладаю навчальний курс з Практики судового розгляду кримінальних справ (Criminal Trial Practice).
– Ваш професійний досвід є справді вражаючим, професоре Левіне! Повернімося тоді до Вашингтонського саміту минулого тижня. Що собою являє подібний захід, оскільки не усі наші читачі можуть правильно зрозуміти його природу та зміст. Ми більше звикли до усіляких зборів, з’їздів, конференцій, а ось таке поняття як «дійовий саміт» (англійською – «action summit») є доволі новим терміном в українському «політичному словнику».
– Дозвольте мені почати з того, що у нас в США існує значна кількість різних груп, які певним чином залучені до підтримки України під час цієї жахливої війни, яку росія почала і продовжує вести. Я впевнений, що це сотні некомерційних організацій, які роблять щось, щоб допомогти Україні чи то наданням гуманітарної допомоги, медичної допомоги, обладнанням тощо. І на додаток до цього, у Сполучених Штатах є багато людей, більшість з яких мають українське походження, які дуже зацікавлені робити все можливе, щоб підтримати Україну. Власне, ідея такого саміту і полягає в тому, щоб зібрати багатьох із цих людей з усіх куточків Сполучених Штатів до Вашингтону, округ Колумбія, та запропонувати таким людям зустрітися з членами Конгресу від їхніх штатів, щоб обговорити зі своїми обраними представниками найбільш важливі питання, що стосуються України, зокрема обговорити уже запропоновані в Конгресі проекти законів чи резолюцій, які ми, як прихильники України, хочемо, щоб Конгрес ухвалив. На нашому останньому саміті минулого тижня було близько 450 людей з усіх частин Сполучених Штатів. Була делегація з Іллінойсу, до складу якої належав і я. Були делегації з Каліфорнії, Нью-Йорка, Вашингтону та майже з усіх інших штатів. Представники кожного із цих штатів завчасно домовилися про зустрічі з конгресменами, конгресменками та сенаторами від своїх штатів. Цей саміт проводила організація під назвою «РАЗОМ» (RAZOM). Члени цієї організації, існування якої розпочалося ще за кілька років до нинішнього вторгнення в Україну, зробили неймовірну роботу для підтримки України. І саме вони організували цей саміт у Вашингтоні.
– З того, що Ви описали, це звучить дійсно цікаво та актуально! Якщо ми говоримо про «народних обранців» зі штату Іллінойс, скільки їх представлено в Конгресі США, яка їхня політична приналежність та, двома словами, щоб пояснити нашим читачам, яка основна різниця між американським конгресменом та сенатором?
– Відповідно до Конституції США, наші представники у Вашингтоні, округ Колумбія, включають сенаторів. Згідно з Конституцією, кожен штат, незалежно від його розміру, має двох сенаторів. В штаті Іллінойс, нашими сенаторами є Сенатор Дурбін (Senator Durbin) та Сенаторка Дакворс (Senator Duckworth). Крім того, кожен штат також має принаймні одного представника, а всіх разом є 435 представників. На відміну від Сенату, кількість представників від конкретного штату залежить від кількості населення, що проживає в такому штаті. Ідея з представниками полягала в тому, щоб розділити країну на конгресові округи, та щоб кожен представник представляв приблизно однакову кількість людей з будь-якого округу та штату. Очевидно, що Палата представників є набагато більшою інституцією, ніж Сенат. Сенат нараховує 100 сенаторів. Як я вже сказав, у Палаті представників працює 435 представників. І щоб стати законом, кожен законопроект має бути ухвалений як Палатою представників, так і Сенатом. Весь наш штат – від північного Іллінойсу аж до краю південного Іллінойсу – поділено на 17 різних конгресових округів. Таким чином, у Палаті представників є 17 осіб, які представляють цей штат, і з них 14 демократів і троє республіканців. Але кожен штат є різним. У деяких штатах, можливо, всі представники є демократами, в інших штатах – усі є республіканцями, а в деяких штатах, як у нас, це суміш і демократів, і республіканців.
– Які були основні цілі цьогорічного саміту та хто з представників української громади Іллінойсу допомагав Вам в їхньому досягненні? Оскільки конгресменів від нашого штату представлено в Конгресі доволі багато, іллінойська делегація на Вашингтонському саміті теж повинна бути доволі чисельною!
– Це уже другий саміт, в якому я брав участь. Попередній був навесні. Я не пам’ятаю точну кількість, але я думаю, що нас могло бути 10 або 12 осіб у делегації Іллінойсу на тому саміті. Цього разу нас було приблизно 22 особи, тож група більша, ніж минулого разу. Більшість із цих 22 людей були з чиказького району, або з міста, або з околиць. І більшість, якщо не всі з них, окрім мене, є або українцями, які народилися в Україні і зараз живуть у Чикаго, або це люди, які живуть у Чикаго, чиї бабусі та дідусі чи предки були з України. Це була чудова група. Це була різноманітна група. У нас в групі були юристи. У нас був один лікар. У нас була медична працівниця. У нас були громадські активісти. У нас була молода дівчина, яка ще навчається в середній школі, і прийшла зі своєю мамою. У нас були деякі старші люди, включно зі мною. Але ви повинні знати, що більшість із нас не були знайомі до цієї події. Але ми зібралися разом зі спільною метою та спільною справою, і я вважав, що ми справді добре «зжилися». Ми готувалися до наших зустрічей, призначили різних людей говорити на різні теми, які ми хотіли пояснити офісам Конгресу, і я був дуже вражений тим, як добре ми працювали разом як група. Я вважаю, що було дуже важливо мати певну різноманітність у групі. Ми всі прийшли з різних професій, і я думаю, що це дійсно допомогло в нашій презентації. Отже, метою саміту було насправді скористатися цією можливістю, щоб пояснити нашим обранцям, наскільки важливо, щоб наша країна підтримувала Україну всіма можливими способами. Були деякі конкретні законопроекти та резолюції, про які ми говорили, але ми також акцентували увагу на тому, що Сполучені Штати повинні продовжувати надавати кошти Україні. Як ви знаєте, США вже надали Україні мільярди доларів, але війна триває, і, на жаль, здається, що вона триватиме деякий час, і тому наша країна повинна продовжувати підтримувати Україну. Тож це було свого роду найважливіше повідомлення номер «один», яке ми хотіли донести на наших зустрічах, але ми також мали деякі конкретні резолюції та законопроекти. І я можу розповісти про декілька з них. Наприклад, були дві резолюції, пов’язані з геноцидом. Ми просили представників проголосувати за резолюцію, яка визнає те, що робить росія в Україні, геноцидом згідно з міжнародним правом. І була пов’язана з цим інша резолюція, яку ми також відстоювали, що засуджує росію за незаконне викрадення українських дітей і спроби фактично «очистити» їх від української ідентичності, що, знову ж таки, за міжнародним правом вважається геноцидом і є злочином. Міжнародний кримінальний суд уже висунув путіну та одному його високопоставленому чиновнику звинувачення в геноциді щодо викрадення дітей, а також видав відповідні ордери на їхні арешти. Отже, це лише дві резолюції, які ми обговорювали на наших зустрічах. І ми також мали дуже хороший діалог на цих зустрічах з представниками та колективом їхнього офісу. Здебільшого це був персонал, але іноді ми мали зустріч із конгресменом чи конгресменкою особисто.
– Як Ви щойно відзначили, з деякими іллінойськими конгресменами Вашій делегації вдалося зустрітися особисто. Хто це за конгресмени та наскільки «проукраїнськими» вони є (звісно ж, на Вашу суб’єктивну думку)?
– Перш за все, одна особа у нашій групі була відповідальною за зв’язок із усіма офісами Конгресу від Іллінойсу, щоб спробувати організувати зустрічі. Ми сподівалися отримати якомога більше особистих зустрічей із сенатором, конгресменом чи конгресменкою округу. У багатьох випадках це було просто неможливо, тому що вони дуже зайняті, у них багато зустрічей. У деяких випадках ми не отримали відповіді на наш запит, але в більшості випадків такі відповіді отримували і вони були позитивні. І в деяких випадках у нас були дійсно хороші зустрічі особисто з представниками. Наприклад, наша група зустрілася з Конгресменом Кастеном (Congressman Casten), який представляє західну околицю Чикаго. Ми зустрілися з Конгресменом Шнайдером (Congressman Schneider), який представляє північні околиці. Ми зустрілися з Конгресменкою Рамірес (Congresswoman Ramirez), яка є відносно новою людиною в Конгресі та представляє частину Чикаго. І ми зустрілися з Конгресменом Соренсеном (Congressman Sorensen), який представляє більш сільські райони Іллінойсу. І ті члени Конгресу, чоловіки та жінки, з якими ми зустрічалися, дуже підтримують Україну, і ми отримали дуже хороший прийом під час наших дискусій з ними. Я відчув, що наші зустрічі були дуже продуктивними, і я вдячний, що вони знайшли час, щоб зустрітися з нами. Було кілька інших випадків, коли ми проводили зустрічі із помічниками конгресмена, а потім, коли ми залишали їхні офіси, з’являвся сам конгресмен. Наприклад, Конгресмен Гарсія (Congressman Garcia) з’явився, коли ми закінчували зустріч із колективом його офісу. Тож у нас була гарна нагода з ним сфотографуватися. Так само Конгресмен Квіглі (Congressman Quigley) з’явився наприкінці нашої зустрічі з його персоналом. Тому ми також мали можливість сфотографуватися і з ним. До речі, Конгресмен Квіглі є одним із найсильніших прихильників України в Конгресі, тому, як завжди, було приємно зустрітися з ним особисто та усім колективом його офісу.
– Професоре Левіне, що ж з приводу іллінойських сенаторів? Чи вдалося Вам зустрітися з ними особисто або кимось із їхнього офісу?
– Іноді, якщо ми не можемо завчасно організувати зустріч із представниками чи сенаторами, тому що ми не отримали від них жодних відповідей, ми робимо те, що називається «дроп-ін» (drop-in), коли ми просто йдемо до них в офіс, залишаємо там деякі матеріали і запитуємо, чи є хтось доступний з персоналу для зустрічі з нами. І так було цього разу як із Сенаторкою Дакворс (Senator Duckworth), так і з Сенатором Дурбіном (Senator Durbin). Ми не змогли завчасно організувати зустрічі з представниками їхніх офісів, але деякі члени нашої групи завітали до них, щоб перевірити, чи можуть вони бути доступними для зустрічі з нами, але, на жаль, вони не були цього разу. Але у випадку із Сенаторкою Дакворс, нам вдалося провести віртуальну зустріч з колективом її офісу цього тижня після повернення з саміту. Знову ж таки, сенатори з Іллінойсу неймовірно підтримують Україну. Я був учасником зустрічі із Сенатором Дурбіном кілька тижнів тому в Українському Селі (Ukrainian Village), де він зустрічався з деякими лідерами української громади в Чикаго, і він абсолютно підтримує Україну. Для нього це дуже важливе питання. Отже, нам дуже, дуже пощастило в Іллінойсі, що у нас є так багато представників і сенаторів, які так підтримують Україну.
– Так, нам справді пощастило! Якщо узагальнити, які цілі цьогорічного Вашингтонського саміту були досягнуті делегацією зі штату Іллінойс? Можливо, хтось із конгресменів навіть погодився проголосувати за резолюції та проекти законів щодо України?
– Головна мета цього саміту полягала у можливості пояснити нашим конгресменам, конгресменкам та сенаторам важливість України та провести адвокацію конкретних законопроектів та резолюцій. Як я вже сказав, це люди, які вже розуміють важливість України, але для нас все одно важливо регулярно приїжджати до них в офіси, щоб переконатися, що Україна, так би мовити, залишається на їхньому радарі. Тому що зараз у Конгресі вирішується так багато всякого роду важливих питань і ми просто не хочемо, щоб Україна якимось чином випала з їхнього поля зору. Тому дуже важливо, щоб ми продовжували це робити. Я відчуваю, що це була дуже успішна спроба. Минув лише тиждень, як ми були там, а вже у нас є два конгресмени з Іллінойсу, які раніше не були співавторами відповідних резолюцій щодо України, але після наших зустрічей погодилися бути співавторами резолюції, що засуджує викрадення українських дітей. Тому я дуже радий цьому і сподіваюся, що найближчим часом більше конгресменів виступатимуть співавторами резолюцій і законопроектів. Одне, що я повинен додати, це те, що всі резолюції та законопроекти, які ми відстоювали, мають співавторів з обох партій, як республіканців, так і демократів. І це був один з ключових факторів, на якому ми наголошували, коли були там. Для України дуже важливо, щоб ця допомога тривала. Для України також важливо, щоб вона була двопартійною. Ми повинні чітко дати зрозуміти Україні, що незалежно від того, хто буде президентом Сполучених Штатів, республіканець чи демократ, така допомога триватиме. Тому ми дуже раді, що ці резолюції та законопроекти підтримали як республіканці, так і демократи.
– Наскільки ми розуміємо, проведення подібних самітів планується і в майбутньому! Як заохотити більшу кількість «конституєнтів» представляти Іллінойс на наступних самітах, особливо з тих виборчих округів, які не були представлені делегатами цього року?
– Багато хто з нас дізнався про цей саміт просто через друзів чи колег, які займаються різними адвокаційними заходами для України. Але якщо хтось хоче приїхати на саміт і не знає нікого з попередніх учасників, я пропоную звернутися безпосередньо до організації «РАЗОМ». Якщо ви загуглите «RAZOM», то Ви можете надіслати їм електронний лист і дізнатися, коли буде наступний саміт. А потім приблизно за два місяці до саміту, якщо ви загуглите «UKRAINE ACTION SUMMIT» і «RAZOM», ви зможете отримати доступ до реєстрації на нього. Реєстрація коштує всього 25 доларів, але учасники повинні самостійно сплачувати свої витрати на проїзд та проживання в готелі чи Airbnb. Так ви можете дізнатися, коли буде наступний саміт. Поки що такий захід організовувався двічі на рік: навесні та восени. Тому я пропоную усім десь у лютому почати цікавитися, на яку конкретну дату запланований наступний саміт. І цей захід проводиться протягом двох з половиною днів у столиці Сполучених Штатів – місті Вашингтоні, окрузі Колумбія. «РАЗОМ» робить справді чудову роботу з організації та забезпечення всіх нас матеріалами, які ми використовуємо на цих зустрічах у Конгресі, щоб пояснити конгресменам і конгресменкам нашу позицію з існуючих питань.
– Це справді хороші результати! Насамкінець ми б хотіли поставити Вам ще одне запитання, яке Ви, напевне, чуєте постійно від Ваших друзів, колег, знайомих, просто пересічних американців: «Навіщо Ви так сильно допомагаєте Україні, витрачаєте свій час, зусилля, кошти? Ви ж не є українцем за народженням чи громадянством, як і ніхто з Вашої близької родини не має стосунку до України!»
– Це є гарне питання і ти маєш рацію. Мені часто ставлять це запитання. І ось чому я це роблю. Насамперед тому, що це правильно. В Україні на карту поставлена сама демократія. Йдеться не лише про Україну, а про демократичні інститути в усьому світі. І якщо ми дозволимо такому диктатору, автократу, хулігану, як путін, досягти успіху в Україні, це матиме руйнівні наслідки не лише для України, але й для інших країн, будь то Польща, Молдова, Тайвань чи інші країни. Бо якщо путін досягне успіху, війна на цьому не зупиниться. Тож це одна з причин, велика причина, чому я це роблю. Але, крім цього, я єврей за походженням і багато читав про Голокост і про те, що сталося під час Другої світової війни. Я думаю, що головна причина, чому це сталося – жахливе, жахливе вбивство мільйонів євреїв та інших людей – полягало в тому, що багато країн світу дивилися в інший бік. Було багато ознак того, що відбуваються жахливі речі, але люди нічого з цим не робили, багато людей. Вони дозволили цьому статися. І я відчуваю, що якщо ми дозволимо цьому статися, ми всі певним чином станемо колабораціоністами. І я відчуваю, що ми не можемо дозволити цьому повторитися. І тому, хоча я не з України і в мене немає української крові, я твердо відчуваю, що коли щось подібне трапляється, ми всі зобов’язані приєднатися до українців у їхній екзистенційній битві. Ми всі повинні робити все можливе, щоб підтримати цю країну в час трагедії. І я також хочу сказати, що для мене особисто дуже приємно бути частиною цієї справи. Я зустрів стільки українців, які неодноразово висловлювали мені подяку за роботу, яку я виконую. Я багато дізнався про українську культуру та традиції. І я багато чого дізнався про те, як це – бути біженцем у цій країні. Я дуже вдячний українцям, які долучили мене до своєї боротьби, і хочу продовжувати робити все можливе, щоб підтримувати цю справу.
– Ще раз дякуємо Вам, професоре Левіне, і за Ваш внесок у майбутню перемогу України, і за таке чудове інтерв’ю! Можливо, Ви б щось хотіли додати від себе на завершення?
– Дякую, Максиме, що надав мені таку можливість. Завершу єдиними двома словами, які я знаю українською мовою. І це «СЛАВА УКРАЇНІ». Дякую усім Вам.
Про автора: Максим Лоджук – імміграційний адвокат, Чикаго, США.