Вчимо дітей бачити красу
Тихо падає сніг… Все вкриває,
Світ чарівний, мов казка, стає…
Чистим-чистим усе виглядає
Й дива стільки безмежного є…
Сніг летить і кружляє, кружляє…
Щось таємне на Землю несе.
Так красиво не часто буває…
А сьогодні чарівне усе:
І двори, і будинки навколо,
І ялинки чудові такі…
І в садочку не так уже й голо,
Всі дерева біленькі й легкі.
І радіють сніжкові пухкому,
Що накрив, мов хустинкою все.
Тепло стало в сніжкові м’якому…
А вітрець ці сніжинки несе,
В ліхтарях разом з ними танцює
Білий вальс, гарний танець зими…
І любов всім сердечкам дарує…
І стаємо закохані ми…
У нас в Україні триває війна. Багато біженців подалися в різні країни світу, щоб бути подалі від лиха й зберегти живими і здоровими себе та своїх дітей, бо тут і страшно, і небезпечно. Багато хто залишився без свого рідного дому, квартири, словом — без свого куточка. Важко всім, що тут додати… У дітей, як завжди, багато запитань, бо вони також уже скучили за рідною стороною, друзями, школою, звичним розпорядком колишнього життя та іграми, забавами. А нині й новорічні свята. Хтось із друзями (у минулому житті) ходив колядувати, щедрувати, і це дарувало багато вражень, творчості, приносило щастя і радість. Хтось захоплювався зимовими розвагами, а хтось любив дивитися, як падає білий сніг. Але на це ніхто просто не звертав уваги, це приходило саме по собі, звично і як належить… Та сьогодні багато чого змінилося у житті людей, у житті дітей — змінилось дуже багато… І минулого вже ніколи і нікому не повернути, на жаль… І нічого тут не поробиш, треба далі жити та втішатися тим, що є сьогодні, бо дітям треба вчитись і розвиватися, набиратися знань і гарних, світлих почуттів, наповнювати душу світлом сонечка, а серце добротою і мудрістю. Тож батькам слід звертати увагу дітей на ту красу, що навколо них сьогодні. Треба привчати дітей вдивлятися в кожну деталь, привчати їх до того, щоб вони помічали чарівність природи і захоплювались, вражались красою і неповторністю цього гомінкого світу і вбирали в себе цю красу, щоб серце наповнювалось новизною, чарівною казкою, а душа ставала світлою і чистою. Тому дуже важливо звертати увагу дітей і на те, як падає сніг, як кружляють у світлі ліхтарів сніжинки, як змінюється навколишній пейзаж і як красиво й дивовижно стає всюди. І це не малосуттєво — це дуже багато означає для кожної дитини, адже це збагачує її почуття, облагороджує душу, робить її відкритою, чуттєвою, світлою і щирою.
А ще важливо залучати дітей до творчості, читати з ними чарівні і добрі казки й оповідання, вірші. Бажано багато віршів вивчати напам’ять, щоб розвивалась пам’ять і збагачувалась мова. Це теж дуже важливо в дитячому віці. І хоч сьогодні в багатьох містах і селах дорослі і діти живуть в жахливих умовах, бо допікає темрява і холод, нестача всього, на що раніше ніхто не звертав уваги, бо це було звичним й обов’язковим, то сьогодні всі на собі відчули мороз і лють зими, бо часто не можна нічим зігріти руки та ноги… Але ж і це колись пройде…
Усе мине, як ми здобудемо перемогу, а от душам не можна дати збайдужіти, за неї треба постійно дбати… Душу треба зігрівати теплом і ласкою, мудрим словом і щирістю, добротою і любов’ю, щоб вона розцвітала, як квіточка навесні, щоб наші діти виростали добрими і світлими у цьому світі, не зважаючи на всі страхи, болі, нестатки і прикрощі. Дітей треба любити за будь-яких умов, за будь-яких обставин і виховувати їх найкращими. Тому часто треба звертати увагу на красу, яка їх оточує, бо як жити у світі без краси?
Частіше виходьте з дітьми на природу, показуйте їм все гарне і чарівне, звертайте увагу і на сніжинку, яка впала на рукавичку, і на заметіль, що гуде, як звір, і на легкий сніжок, що так весело танцює білий танець зими. А потім, хай вони це опишуть, змалюють, відтворять все побачене в папері чи пластиліні… Похваліть їх за майстерність і спостережливість, і за те, що вони вміють бачити красу навколишнього світу. Це дітям додасть сміливості і впевненості в своїх силах, надихне на творчість, що дуже важливо для кожної дитини.
Отже, за будь-яких умов дітей треба дуже любити, виховувати і розвивати. І не можна пропускати жодної миті, не можна відкладати на потім красу, творчість, радість, щастя, сміх. Як кажуть в народі: «Відкладений тільки сир добрий», а все інше треба робити вчасно. Тому творіть свою дитину, як найкращий, найвеличніший виріб у своєму житті, щоб ваші діти були високоінтелектуальними, творчими, людяними, світлими, добрими… Це насамперед треба вашим дітям і вам, батькам. Бо їм у цьому складному світі жити, боротися, йти до своєї мети, а вам при них доживати. І хоч ви зараз молоді і здорові, впевнені в собі, і навіть повірити не можете в те, що колись постарієте і зігнетесь… Але час безжальний для всіх, він летить і робить свою справу. Тому пам’ятайте: «Як простелитесь, так і виспитесь»… Тому стеліть гладенько і м’якенько, щоб потім не муляло; та надійно, щоб не впасти з висоти, бо буде боляче… А зараз погляньте у віконечко… Там зима...
Вітерець кружля сніжинки,
Ними засіває все.
Від далекої хмаринки
Він на землю їх несе.
Щоб повсюди застелити
Чисто й біло в добрий час.
Людям душі звеселити
І порадувати нас.
***
А що у рік Новий вам побажати?
Та все найкраще! Й щоб збулось усе!
Хай добрий мир зайде усім до хати
Цей рік хай перемогу принесе!
Щоб воїни вернулися додому,
Де стрінуть їх матусі й дітлахи,
Дружини, наречені і знайомі
І хай співають їм пісні пташки!
А ще здоров’я й сили всім бажаю,
І настрою, й безмежної краси.
І доброти для всіх-усіх благаю,
Й любові ще усім нас принеси!
І хліб, й до хліба щоб було в достатку,
Ще світла і душевного тепла.
Та перемогу принеси спочатку,
Щоб Україна рідна ожила
І рік Новий у спокої зустріла,
Повітряних тривог вже не було.
Щоб зірка Правди й Волі заясніла,
І принесло нам сонечко тепло.
Тож зичу всім нам щастя й перемоги,
І миру вічного, достатку і тепла.
Щоб до мети вели усі дороги
Й велика радість в серце прибула.
Бажаю всім здоров’я і натхнення,
І творчості, польоту висоти.
І тиші мирної, а ще благословення…
І за гріхи нас, Господи, прости…
Летить сніжок легенько
Летить сніжок легенько і крилато.
Покрились стежка, дерево і луг…
Біленька-біла стала наша хата,
А сніг летить, як лебединий пух.
І так чудово, світ неначе казка,
Весь білий, чистий, свіжий і ясний.
Є в ньому ніжна й дивовижна ласка,
Він загадковий, гарний, чарівний.
Так тихо-тихо й вітерець не дише,
Усе завмерло в цю казкову мить.
Все сповила спокоєм світла тиша.
А сніг з небес летить, летить, летить…
Морозний день
Морозний день і небо прояснилось,
А сірі хмари дружно відпливли.
Усе навколо гарно заіскрилось
І люди від усмішок зацвіли.
Бо як не усміхнутися прохожим,
Коли так ніжно сонечко цвіте!
День буде світлим і на казку схожим,
Всьому знайдеться рішення просте.
Красивий день! Морозний і біленький…
В душі живуть бентежні почуття.
Сидить снігур на гілці червоненький…
Хтось вже зробив велике відкриття.
Хтось зрозумів,
що справжнє щастя — жити
І пише вірші про зимові дні…
Хтось буде мріяти і віддано любити,
Напише гарну музику й пісні…
Чудовий день багато обіцяє.
На небі — ні хмариночки ніде.
І так чарівно, щиро сонце сяє.
І кожен до мети своєї йде.
Сніг-сніжок
Сніг-сніжок, м’який, лапатий
Все засипав коло хати!
Скрізь біленько і чудово,
Чисто, світло і казково!
Снігу випало чимало
І довкілля гарне стало.
А ялинки дивовижні,
Мов красуні білосніжні.
Сніг легенький, наче з вати,
Як же скрізь його багато!
Можна вже й на лижі стати
Та у поле мандрувати.
Можна з’їхати з горбочка
І домчати до лісочка.
А у лісі — просто диво!
Срібно, біло і красиво!
Тиша між гіллям пливе…
В лісі казочка живе…
Така ото зима чарівна
Чарівний вечір над землею
Розкинув тихо чорні крила.
Ясною привітав зорею,
І зразу нічка наступила.
А в небі висіялись зорі,
Чарівна казка десь взялася.
Краса в небесному просторі
Понад землею розлилася.
Так гарно, тиша неймовірна,
А небо всіяне зірками.
Така ото зима чарівна
Спілкується сьогодні з нами…
Вам би, діти
Вам би, діти, пісень співати,
Жити в радості і в теплі,
Гратись, вірші й казки читати,
Йти щасливими по Землі
І ніколи війни не знати,
По чарівній красі іти.
Найрідніших би не втрачати
Та щасливими всім рости.
Та війна зруйнувала долі,
І забрала найкраще все.
Тужить вітер у чистім полі,
Аромат полину несе…
Як було, більше так не буде,
Все змінилося до кінця…
Цю війну не забудуть люди,
Пам’ятатимуть їх серця
Тих, хто був у страшній неволі,
Хто над нами тримав небеса…
Тих, хто маками квітне в полі —
В них народу мого краса.
Прийде час, навчимось радіти,
Жартувати, співать пісні
Не забудьте ніколи, діти,
Ці воєнні й криваві дні.
Вернись, татусю
Жили в своїм краю ми мирно й тихо,
Учились діти, працювали всі,
Й не думали, що горе є і лихо,
Ходили влітку по дзвінкій росі,
Чарівні квіти ми у полі рвали,
Плели віночки в літні дні ясні.
А про війну ми, навіть, і не знали,
Співали гарні і дзвінкі пісні.
Та от прийшла війна в наш край проклята,
Гримлять снаряди, дибляться поля…
На ту війну забрали мого тата,
І стала зовсім іншою Земля.
Мені тепер не хочеться співати,
Молюсь, прошу, щоб тато був живий.
Для тата хочу сонце малювати,
Живи, татусю рідний, дорогий…
Я так люблю тебе — не розказати!
Про тебе думаю і бачу уві сні.
Вернись додому — й буду я співати
Найкращі в світі чарівні пісні!
Війна і Смерть
Суцільні в небі непроглядні хмари,
І просвітку для сонечка — ніде…
А на землі війна, біда, удари…
Понуро Смерть безрадісна бреде…
Вона втомилась данину збирати,
Та й скільки можна? Сили вже нема…
Осіннє листя б їй в вінок сплітати,
А тут смертей невидима пітьма…
Та й не вона біду цю спричинила,
Війну цю росіяни почали…
Це ж люди білий світ комусь закрили,
І ненависть криваву розвели…
А Смерть сама нікого не займала,
Приймала тих, хто йшов сам по собі…
Вона й сама від страху заклякала,
Й годинами стояла у журбі,
Як бачила оці страшні жахіття,
Як рвалась на шматочки тут земля…
Невидиме створилось лихоліття,
Вбивали стариків і немовля…
Та гинули й самі в нестримній люті,
А Смерть лише стояла в стороні,
Від страху й болю — руки й ноги скуті…
Вона не брала участі в війні…
Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.