Конкурси і жага перемоги

Кожна людина прагне визнання і перемоги. Така вже людська натура. Людина прагне до самовираження, до перемоги, до злету на нову вершину. Вже з ранніх літ діти беруть участь у змаганнях, в різних конкурсах, виступах, яких нині стільки, що й не переказати. І це добре, адже кожен у будь-який час може спробувати свої сили і випробувати дар, яким його нагородила матінка-природа. Тож, ідучи на будь-який конкурс, людина готується, старається, щось підучує, більше читає, заглиблюється у той предмет, в якому буде брати участь в конкурсі. А це зі свого боку сприяє розвитку інтелекту, розширенню пізнавальної активності, збагаченню новою інформацією. Та й людина може саме тут зрозуміти, на що вона здатна, чи справді в неї є талант, чи це, можливо, лише миттєвий сплеск якогось дару або натяк на те, що над собою потрібно наполегливо працювати день у день, щоб наблизитись до своєї мрії і розкрити свій справжній дар, богом даний талант. Отже – змагання, конкурси, олімпіади…

Їх сьогодні насправді є дуже багато і всі вони різноманітні. Люди в них беруть участь від малого до старого, бо всім хочеться перемогти, утвердитись, може, навіть показати всім свій дар, довести іншим, що він чогось вартий, що його іноді недооцінюють в житті, а він же ось який талановитий! Мотиви бувають дуже різні і в кожного свої. І саме на цих конкурсах і відбуваються чудеса. Саме так! ЧУДЕСА! На більшості конкурсів, як і належить, перемагає талант, людська праця, старанна підготовка. Особливо це видно, коли відбувається конкурс танців, читання віршів чи прози, виконання пісень. Там усі все бачать, чують і аналізують. Там відразу видно, хто на що здатний і хто що може краще, ніж інші. І тут все, як на долоні: майстерність, артистизм, голос, техніка, словом – все, що треба оцінити. І, звичайно, хтось буває найкращим, він і перемагає! Але для такого конкурсу треба не лише талант, а й серйозна підготовка і не одного дня чи місяця, а років! Тож діти та дорослі дуже багато працюють над тим, щоб їхні рухи були витончені й граційні, щоб міміка була бездоганною, чудовою, щоб усе було найкращим, щоб голос звучав чарівно і неповторно! І от на таких конкурсах видно справжні таланти. Бо що таке талант? Талант – це дар божий і титанічна праця, без якої талант ніколи не розкриється на повну. У нас дуже багато є талановитих дітей, які розвивають свій дар, наполегливо працюючи щодня. І добре, коли батьки помітили цей дар в синові чи донечці в ранньому дитинстві і допомагають своїй дитині в розвитку, дають можливість вдосконалюватись, працювати над собою, розвивати свою майстерність. Та насправді не завжди батьки можуть помітити талант у своїй дитині, бо в одних дітях він глибоко захований, а батьки не дуже то й прагнуть копатися в своєму дитяті, бо зайняті власним життям, а іноді просто не звертають уваги на порухи дитячої душі, чи прагнуть нав’язати дитині те, чого самі не досягли в житті, а їм так колись цього хотілося…

Життя справді дуже складне, тож іноді щось трапляється, ніби ненароком; іноді, кажуть, що буває своєчасний випадок чи гра долі. Так, по-різному буває, але ніколи нічого не приходить випадково – це точно! І в більшості випадків, щоб відкрити в дитині талант, потрібно дуже багато з дитиною працювати в усіх напрямах: читати їй книжки і залучати дитину до читання і переказу текстів; малювати пейзажі і предмети; водити в природу і спостерігати за неймовірною красою; пробувати писати маленькі оповідання і казочки та вірші; ліпити різні фігурки і картинки; виготовляти щось руками, напружувати пальчики, шити, вишивати – трудитися разом з дитиною. Тоді ви і відкриєте в ній пуп’янок якогось таланту, який потім треба буде розвивати, щоб він розцвів на повну силу.

Отже, мабуть, уже всім зрозуміло, що для цього треба наполеглива праця батьків і дітей, бо тільки праця, подолання труднощів і перешкод є шляхом до успіху. А успіх нікому ще не давався солодко. Бо щоб навчитися добре танцювати, стати успішним гімнастом чи борцем, треба постійно напружувати м’язи всього тіла, до болю! А цього ніяк не досягти просто спогляданням за іншими! Треба самому перемагати свою лінь, іноді нестерпний біль, невдачі і поразки, треба самому себе перемагати в усьому і тільки тоді, можливо, прийде успіх. Отже, тут важлива сила волі, вміння терпіти, прагнути досягти певного результату. А як виховати силу волі? Та дуже просто, треба працювати над собою щоденно, невтомно, наперекір всьому, треба мати в житті свою мету і йти до неї наполегливо і неухильно. А це важко дається малим дітям, та й навіть дорослим…

Тому змалечку дітей треба привчати до того, що почату справу треба обов’язково завершити; дане слово чи обіцянку треба обов’язково дотримати, навіть якщо зовсім зникло бажання. Бо є таке слово: ТРЕБА! Це хороше слово! Воно зобов’язує! І ось тут все і починається. То дітям не хочеться працювати, то батьки не бажають напружуватись та потрудитись з дітьми. Ось так талант залягає на дно. А потім покривається мулом ліні і байдужості – вже його навряд чи хтось колись відкопає. Але я сьогодні хочу ще поговорити і про те, що іноді батьки своїх дітей відправляють на інші конкурси, туди, де справжній талант іноді не можна відразу виявити. От, наприклад, є конкурси, де діти повинні надіслати свої творчі роботи: чи то малюнки, чи то казки, вірші, оповідання, пісні, створені самими дітьми-початківцями… І от тут починаються оті ЧУДЕСА, про які я згадувала. Є діти насправді дуже талановиті: вони надсилають свої роботи і це чудово, тому що їх треба підтримати і розвивати… А є діти, у яких той талант ще міцно спить або його й зовсім немає, але дитина кілька разів щось сказала в риму, випадково… Мама ж вирішила, що це вже росте поет і замість того, щоб працювати з дитиною чи відвести її до справжнього поета чи прозаїка, який би почав розвивати цей талант, якщо він є, хоче послати своє дитя на конкурс. І як? А здогадайтеся! Вона просить дорослих людей, щоб написали вірш для її дитини, а вона надішле його на конкурс! Саме так! Вона просить людей, платить за це гроші і шле роботу на конкурс. А як мама це пояснює дитині? Важко сказати як, бо сам факт такої поведінки матері просто на голову не налазить! Це ж те саме, що свідомо вчити свою дитину красти! Адже привласнення чужої праці – крадіжка, а в літературній сфері – це називається плагіат! І мама свідомо залучає до цього свою дитину. І це не поодинокий факт! Мабуть, тому в нас так багато розвелося тих, хто привласнює чужу роботу і видає за свою, благо для них, що тепер є комп’ютер, багато інформації, є штучний інтелект, якому можна поставити завдання і він напише все, що тобі треба… Тож і таке буває, що на конкурс летять чужі роботи, як метелики на світло. Чужі роботи!!! Але ще в нас є і насправді талановиті хлопці і дівчата, які за гроші напишуть чудову творчу роботу на будь-яку тему, бо їм треба сьогодні вижити і вони продають свій дар божий тупим багатіям, які з ним не можуть впоратись, бо бездарі, а талановиті хлопці і дівчата залишаються непоміченими і за межею науки, на жаль. Так у нас пишуться і курсові роботи, і навіть дипломні… Від того страждає і наша наука, бо отримують дипломи ті, хто має гроші. Вони й іспити за гроші складають, і на конкурсах іноді можуть вигравати за чужий рахунок… А що? Заплатив, йому написали роботу на задану тему і вперед! Тільки ж він у ній не розбирається, а йому присудили призове місце… І далі що? Який результат такого конкурсу?

Я сьогодні хочу розібратися, що робиться з нашим суспільством? Бо це ж не тільки таке явище відбувається в Україні, це всюди є щось подібне! Я багато про це читала, але от вперше зіткнулася з цим у нас, коли мати посилає на літературний конкурс роботу чужої людини і видає її за роботу своєї дитини. Навіщо такий трюк цій матері? А нащо це її дитині, що це їй принесе? Якою стане вона людиною, коли ненароком все ж здобуде призове місце… Та й навіть якщо не здобуде. Такі випадки в житті нашого суспільства ставлять мене в глухий кут. Я навіть не знаю, чому так чинить мати зі своєю дитиною. Яку мету вона переслідує, що хоче? Похвалитися яка у неї талановита дитина перед подругами? Але ж по тому, як розмовляє її дитина, як вона висловлює свої думки, яка в неї мова – ні в кого не виникає і натяку на її творчий талант… То нащо цей маскарад? Навіщо привчати змалку дитину до брехні, до різного паскудства? Чому ніхто не думає про душу дитини? І я розумію, що це не поодинокі випадки, таке відбувається постійно на всіх рівнях! Хтось комусь пише наукову роботу, доповідь або виступ, а хтось його читає і видає все це за своє досягнення, що це, мовляв, його думки, його погляди, його творчість… Як же все це огидно, як низько. До чого ми котимося, люди? А на деяких предметних олімпіадах ще гірше! Там певні діти (це комусь з батьків або вчителів дуже важливо) заздалегідь знають усі завдання і мають відповідні рішення, тому посідають перші місця. Хтось скаже, що я голослівна, але ні, я через це пройшла свого часу, коли ще мої діти вчилися в школі – це можуть підтвердити і вчителі, і батьки. У кожному місті відбувається щось подібне, а, зрештою, ніхто потім вже і не криється, а частенько самі про це говорять вголос та ще й посміюються, бо ж час пройшов, нічого назад не повернеш… І таке буває. Тому я от і думаю про такі конкурси, де не можна відразу перевірити, ким написана казка, вірш, оповідання, ким намальована картинка чи виготовлена якась гарна творча робота. Хай відбуваються різні конкурси, але чесні, щоб кожен зміг потрапити на нього і бути впевненим, що там все правильно і чесно! І щоб кожен добре знав, що брехня дуже боляче вдарить по ньому і вона всім стане відомою. А тоді хай кожному брехунцеві буде соромно! Адже про цю брехню дізнаються всі навколо, і з осудом будуть на нього дивитися. Сьогодні, у цей страшний воєнний час, дуже хочеться писати про щось дуже хороше і світле, а не про ті підводні течії, які пливуть і промивають собі брудом дорогу до щастя. Так, це щастя проходить по головах людей, але ті пройдисвіти все ж не зважають ні на що, а йдуть по всіх головах до своєї мети і чогось таки досягають… А потім від них страждають інші люди, ті, хто справді розумний, талановитий, обдарований. Ті люди, які б могли сьогодні підняти нашу науку і наше життя на вищий щабель розвитку, направити розвиток суспільства в правильне річище і привести нашу країну до щастя і до світла… Люди! Світлішаймо душею, несімо у цей світ проміння доброти, ласки, любові, правди і живімо так, як належить ЛЮДИНІ!

Але в житті є дещо безкоштовне

Живемо в світі, де панують гроші,

Немає їх – проблеми чималі.

То ж не завжди діла у нас хороші,

Бо є нестатки, біди і жалі.

Ті гроші заробляємо так важко,

А їх удосталь все нема й нема.

І вилітають швидко, наче пташка,

Й притримати не можна, все дарма…

Але в житті є дещо безкоштовне –

Це усмішка, обійми, доброта…

Це без грошей, але найбільш коштовне,

Довіра, щирість і любов свята.

Як в гаманці давно вітрець гуляє,

Й немає в жмені навіть ні гроша…

Людина і тоді найбільше має,

Як є сім’я, здоров’я, друзі і душа.

Але не йди ніколи навпрошки

«Колись» ще буде, а «тепер» вже є

Тож треба гарно і натхненно жити.

Твори «колись» сьогодні вже своє,

На майбуття не варто ворожити,

А треба вчитися, вперед іти,

Долати лінь, трудитися невпинно.

І рухатися творчо до мети,

А світ сприймати радісно, дитинно.

Щоб те «колись» прийшло в усій красі,

Сьогодні вчись себе перемагати.

Вставай раненько, бігай по росі,

Усе роби, щоб силу волі мати.

Себе до дисципліни й праці вчи,

Уміти й знати більше намагайся,

Знай, що сказати, іноді змовчи,

Ніколи на вершині не спиняйся,

А йди вперед, торуй свої стежки,

Як кажуть в русі є свої закони.

Але не йди ніколи навпрошки,

Бо навпрошки літають лиш ворони.

Вік прожити можна цікаво

Вік прожити можна цікаво,

А цікаво прожити – як?

Це не тільки іти «на каву»,

Але й бачити свій маяк,

Той що вказує шлях на морі

Й кожну мить на твоїм путі,

І стежини всі неозорі

Він освітлює у житті.

Можна книг багато читати

І творити усім добро.

Щось робити і малювати,

Гострим завжди тримать перо.

Можна їздити і літати,

Можна пішки пройти весь світ.

Можна морем помандрувати,

І завжди відчувати політ.

Або просто піти в природу

Й там побачити чудеса.

Чи високу творити моду,

Де свій стиль і своя краса…

Можна й треба цікаво жити,

Бо життя в нас всього одне!

Та ніколи не можна нити,

Бо у сірості все мине…

Всі живуть по-різному у світі

Всі живуть по-різному у світі,

Та багатства прагнуть майже всі.

І не бачать сонечка, що світить,

І травички, що стоїть в росі.

Заклопотані, вони не бачать неба,

Поспішають завершити звіт.

Думають, що все це їм так треба,

Та усе ж втрачають свій політ.

А тим часом все цвіте довкола

Для людей, щоб серце звеселить,

Щоб душа не залишилась гола,

А могла сміятися й творить.

Бо життя таке короткоплинне

Тут живеш, а тут тебе нема.

Небо дарить радості краплину,

Ну, а потім жде одна пітьма.

І мільярди будуть непотрібні,

Їх з собою ще ніхто не взяв.

Кинуть в яму копійчата мідні,

Щоб на тому світі не пропав.

А краса залишиться одвічна,

Щоб цій величі усякий порадів,

Солов’їна пісенька лірична...

Ти ж цього не бачив, скільки й жив.

Господар долі

Людина, кажуть, то господар долі.

Ага, якраз! Аби ж то так було…

Кувала б власну доленьку поволі,

Її б не зачепило люте зло,

І оминули б вітри й хуртовини,

Не спопелило б сонце, не спекло…

Ішла б вона крізь гори і долини

Чудово б їй і затишно було.

Кувала б так майстерно і надійно,

Зробила б все, щоб мрії досягти.

То ж формувала б доленьку спокійно,

Зуміла б всі негоди обійти

І досягла б мети. Все, як потрібно,

Хіба собі людина ворог? Ні!

І на вустах звучала б пісня срібно,

Усе було б без галасу й борні.

Але так не буває, не буває…

Завжди якась трапляється біда.

То сонечко людину спопеляє,

То топить мрії й задуми вода.

То з’являться іще якісь причини,

Щоб зруйнувати мрії і думки.

І випадає доля з рук людини

Обставинам нікчемним завдяки…

Для того ми й прийшли сюди

Я прожила, неначе вже й багато,

Та в світ закохана до забуття.

То ж кожен день для мене, наче свято,

Назустріч сонцю йду, немов дитя.

Все радує мене і окриляє:

І спів пташиний, що летить здаля,

А небо прямо в душу заглядає.

І квіти, що насіяла земля,

І ліс, що вдалині собі синіє,

А річка ніби срібло розлила.

Вночі у небі зірка даленіє,

Й дорога, що в життя мене вела…

Усе для мене казкою повите,

І найрідніше, й дороге усе.

І яблучко, що соками налите,

І вітерець, що вісточку несе.

Люблю цей світ, а як же не любити?

Прийшли на мить, підемо назавжди.

Красою треба серце напоїти,

Для того ми й прийшли, мабуть, сюди…

І я люблю усе навколо себе:

Волошки в житі, льону голубінь,

І небо зоряне, і синє небо,

Його бездонність, казку і глибінь…

І рідне поле, й жайворонка-пташку,

Зозулю й соловейка на зорі…

Червоний мак, білесеньку ромашку

Й горобчика, що у моїм дворі…

Люблю цей світ, закохана у нього,

Бо він – це казка щира наяву.

І з відданістю серденька палкого

Натхненно і захоплено живу.

Вірш «Конкурси»

Ах, конкурси! Тривоги і печалі, 

Та радощі, напруга і любов...

Небагатьом дістануться медалі, 

А клопіт всім і піт, що дощ немов…

Дні підготовки в праці і в турботі…

А скільки мрій і планів, сподівань!

Усі стараються, усі уже в польоті.

Готуються щоденно до змагань.

Майстерність вдосконалюють і слово, 

Бо хочуть підкорити цілий світ!

Так хочеться зробити все чудово 

І до зірок прокласти свій політ.

Та це змагання! Тут усе буває:

Удача і поразка, де не ждеш…

А зірка щастя так близенько сяє

І перемога всіх чекає теж…