Думи мої…

«Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…», – писав Т. Г. Шевченко. Минуло стільки десятиліть, а слова для мене актуальні й сьогодні, бо дивишся на цей світ і думаєш, що ж то воно робиться з нашим суспільством, з українською нацією, сім’ями і родинами, та й з усіма нами. Куди ми котимось і чого прагнемо, що робимо не так і чому дійшли до такого стану, що дехто зовсім збайдужів до всього настільки, що вороття вже немає? Розберімося по порядку хоч у деяких питаннях.

Про наших дітей: тих, які сьогодні тільки сп’ялися на ніжки, або відвідують дитячий садочок, або вже навчаються у школі… Чому мене хвилює ця тема? Тому що все своє свідоме життя я провела в школі: спочатку сама вчилася, а потім пів віку дітей вчила. І тому маю можливість порівняти рівень розвитку дітей і рівень навчання в останні десятиліття.

Дивлюся нині на дітей і порівнюю з тими однолітками, які були в сорокові, п’ятдесяті й усі наступні десятиліття до сьогодні... І щоб сьогодні я могла радіти від того, що бачу. Аж ніяк. Єдине, що переважає, – це те, що діти ситі, мають гарний і задоволений вигляд, гарно і по сезону вдягнені й узуті, у них є все для розваг та ігор, вони мають все для свого задоволення! Це стосується більшості дітей. Бо на кого не глянеш – дитина, як з картинки, в кожного в руках дорогий телефон, вони в ньому не просто розважаються, а живуть! А в чому ж моє незадоволення? А в тому, що сьогодні діти не такі вже й розвинені, як нам би хотілося, не такий вже в них і високий інтелект, як того хотілося б при сучасному матеріальному забезпеченні… Я про те, що діти ростуть бездіяльними, малорухливими, вони мало чим цікавляться, крім телефону, і мало що знають. Про все по черзі.

1. Діти почали погано читати. Моєму здивуванню не було меж, коли учень четвертого класу читає по складах. Як це можливо? А ще прочитала про те, що українські діти поголовно читають гірше, ніж американські… (Я хочу сказати хороше слово про дітей, які вчаться за програмою «Інтелект України», бо там чудово читають і розуміють прочитане, там зовсім інше навчання! І це супер!) Мало того, що в НУШ погано читають, то вони ще й не розуміють прочитаного! Звичайно, це стосується не всіх, але дуже багатьох! І це надзвичайно прикро!

2. Діти не знають напам’ять іноді жодного вірша! А мені кажуть, що тепер зовсім не такі діти. У них немає пам’яті, вони не можуть вивчити вірш напам’ять… Як це так? Чому не можуть? Ще зовсім нещодавно ті діти, яких я вчила від першого до четвертого класу, вчили вірші довжиною на цілу сторінку, ми з ними проводили цікаві свята, я для них писала сценарії, вистави і все було, як треба! У мене ніколи не було обраних, особливих дітей, але жодних труднощів не було! Адже сьогодні діти ситі, в теплі, в чудових теплих класах… Що сталося?

3. Діти стали мляві і непрацездатні. Вони не можуть бігати, стрибати, виконувати фізичні вправи, швидко втомлюються. Чому? Хто їх довів до такого стану? Адже дітям цього віку характерно бігати, стрибати, танцювати, підскакувати. Пригадую себе в цьому віці… Та бігали стільки, що не було меж! Зранку і до темної години гонилися по подвір’ях, в полі, в лісі, і де нас тільки не було, а що ми їли, можете пригадати, люди яким за 60-70. От видерли з грядки морквину, обстругали скельцем чи сполоснули у водичці і з’їли, бо ж яка вона смачна була в ту пору! Або знайшли в садку яблуко чи грушку – і все, до самого вечора, аж поки в хату не покличуть… А сьогодні діти їдять, що нам колишнім і не снилося, а от сили немає, працездатність низька, швидко втомлюються.

4. Діти сьогодні не вміють співати, не знають українських народних пісень і це у нас, в Україні, де народних пісень найбільше у цілому світі! А що вони слухають? Може, класичну музику? Ага! Сьогодні вони слухають пісні-вульгарщину, де одні матюки замість слів – і це для них, як бальзам на душу…

5. Сьогодні діти не вміють спілкуватися і дуже погано володіють розмовною мовою, їхня мова пересипана непристойними словами, вони не вміють чітко висловити свою думку, поставити правильно запитання, дати чітку і зрозумілу відповідь, у них мізерний словниковий запас… Чому? Чому? 

А що нас далі чекає, коли сьогодні ростуть вже такі от діти? А нам з усіх інформаційних джерел тлумачать, що діти не такі, що вони втомлюються, що їх не можна змушувати до роботи, не треба навантажувати, бо це негативно впливає на їхню психіку і розвиток. Чи не тому вони стають саме такими, бо ми їх ні до чого не привчаємо, а лише виконуємо всі дитячі примхи і забаганки? Ми так боїмося негативно вплинути на їхню психіку, що просто топимо у власній безпорадності, саме тому, що діти вже не розуміють навіть, що за собою треба прибрати, що треба виконувати певну роботу, хочеться тобі цього чи не хочеться, що треба слухатися батьків вдома і вчителів у школі, що треба дотримуватися правил для учнів, виконувати домашню роботу самостійно, а не чекати батька чи матір. І багато всього, про що ми колись і не задумувались, бо любили своїх дітей, а тому привчали їх до самостійності. А сьогодні вони у нас інфантильні! Вже борода і вуса ростуть, а мати шкарпетки синочкові вдягає, нігтики на ручках стриже, бо він не вміє. А донечка вже дівка за всіма ознаками, а мамочка за нею трусики пере, бо вона не вміє. Та люди! Згляньтеся на себе! Що ви робите зі своїми дітьми? Невже ви думаєте, що вони при такому вихованні виростуть мудрими, добрими та розумним людьми і зможуть знайти себе у цьому складному світі?

А освіта? До чого ми вже скотилися, до якого сьомого дна, що вже осліпли і не бачимо, що в початковій школі діти не вміють добре ані читати, ані грамотно писати, ані толком переказати прочитане? Невже треба довести дітей до того, щоб вони зупинились у своєму розвитку на десятки років? А як же наука? Як ми будемо розвивати її надалі, коли діти перестануть зовсім читати… А до того йде.. Чому сьогодні в початковій школі з’єднали уроки читання і мови? Як собі в МОН уявляють навчити дитину добре читати і грамотно писати за 15 хвилин на день? Ви вже це перевірили, може, на своїх дітях, що так раптово ввели новітні уроки? Але ж результат ми вже добре бачимо. Опіка над дітьми велика, але, мабуть, психологи забули, що все треба робити з розумом, спираючись на народну педагогіку, про яку сьогодні начисто забули; на людський досвід, на хороші приклади з минулого. І от таке новітнє рішення ні до чого доброго не приведе, бо урок читання повинен бути повноцінним, де використані різні прийоми, завдання і вправи, щоб навчити дітей швидко і з розумінням читати й переказувати. Так само урок української мови повинен бути повноцінним, щоб дитина зрозуміла, як треба грамотно писати і які слова вживати в мові правильно, а які – ні.

А якою буде наша нація без знання рідної мови, ви про це задумались? Чи свідомо хочете її знищити? А тепер вийдіть у будь-який двір на дитячий майданчик і послухайте, як розмовляють між собою діти. А це вам про щось говорить? Вам подобається, якою мовою вони спілкуються? А це і ваші досягнення! Бо жоден вчитель не спроможний навчити дитину за 15 хвилин ані читати, ані писати, і тим більше гарно та вишукано розмовляти рідною мовою. І цю роботу не треба перекладати на вчителів і на батьків! Школа повинна дітей вчити! А МОН повинно добре продумати і перевірити кожну програму, яку запроваджує, а не спонтанно кидати в маси.

У школі ми колись вчилися самі і писати, і читати, і математика нам легко давалася, бо були повноцінні уроки, і вводились іноді лише елементи гри, а не зведені заняття, де переважає гра і лише елементи навчання. У нас були домашні завдання, які ми виконували самостійно, бо батьки не завжди могли допомогти; було домашнє виховання, яке зобов’язувало нас не перебивати старших при розмові, виконувати правила для учнів безумовно, виконувати ту роботу, яку задали батьки без слів «я не хочу» чи «я не можу»… А в декого на дверях висів ремінець, який нагадував, що завдання треба виконати добре і вчасно. І виростали діти здорові і розумні, добрі і різні, залежно від сім’ї, у якій росли, але здебільшого все-таки мудрі, добрі, трудящі та інтелектуали, бо багато читали! Дуже багато. А от тепер і не читають, і віршів напам’ять не вчать, і до роботи не поспішають, щоб зберегти психіку… Але якою стає та психіка, якщо дитину ні до чого не привчати і не зобов’язувати? А як ідете по вулиці, то обов’язково прислухайтесь до тих пісень, що слухають діти і підлітки. Це виростуть нормальні люди?

 І ще хочу додати одне. У нас в освіті зросла тенденція до того, щоб щось перейняти від інших народів і запровадити у себе. Я не проти чогось хорошого. От, наприклад, перейміть у японців привчання дітей до роботи, адже вони прибирають за собою всю школу! Оце випрацьовуються хороші трудові навички і культури поведінки та життя в чистоті… Чого не скажеш про наших дітей. Так, перейміть хороший досвід! А найкраще – це зверніться до нашої народної педагогіки, там що не прислів’я, то хвилинка для роздумів. Тому «Чужому навчайтесь, але свого не цурайтесь», як каже народна мудрість. Поки ще не дуже пізно, зверніть увагу на освіту, особливо в дитячому садочку та в початковій школі, бо це основа всьому.

Вірші

Чому у нас невиховані діти?

Чому у нас невиховані діти?

Чому повсюди безлад і сміття?

Подивишся і нічому радіти…

І що нас жде? Яке в нас майбуття?

А все тому, що всі ми збайдужіли

І хочемо без праці зразу все.

Від себе всі турботи відпустили…

І вітер нас, як папірець, несе…

Дітей ми не привчаємо до праці

І не виховуємо ні в сім’ї й ніде…

А жити прагнемо усі в палаці,

Й десь на Гавайях, а не будь там де…

Всі думають, що в них зростуть принцеси

І дужі принци зовсім без труда.

У всіх якісь шалені інтереси,

Але, на жаль, батьків тих жде біда.

Бо що посієте, те доведеться жати,

Без догляду лиш бур’янець росте.

Як дбаєте, те будете і мати…

Тому усі подумайте про те.

І погляди міняйте докорінно,

Виховуйте своїх дітей в труді.

Про інтелект їх думайте постійно.

Над цим працюйте, поки молоді.

Привчайте до культури щогодини,

Щоденно працювати діток вчіть.

Бо це найбільше треба для людини…

От з думкою такою і живіть…

Щодня з дітьми своїми розмовляйте.

Не друзями – батьками будьте їм.

І забаганкам їх не потурайте,

А дітям доброту несіть своїм

І ласку, та любов, що окриляє,

Й красу душі виховуйте у них.

Хай кожен з вас сьогодні мудрість має

Щоб діти принесли вам щастя й сміх.

Як легко знищити усе 

Як легко знищити усе,

Над чим ми довго працювали.

Час не спиняється, несе…

І вже нема того, що мали.

В стосунках вже нема краси, 

В любові трепету немає…

І віршів стихли голоси, 

Ніхто їх більше не читає, 

Як на побачення іде, 

Бо більше в серці їх немає.

І де романтика та, де?

Усе тихенько відмирає…

І кожен з нас сам по собі, 

Побільшало до всіх зневаги.

Чи в радості, а чи в журбі. 

Та телефон є для розваги.

А спілкування вже й нема, 

Та й нащо треба спілкування?

Чи літо ще чи вже зима, 

Нема потреби в міркуванні…

Є інформація про все, 

Аби лиш встигли проковтнути…

Час не спиняється, несе

І ми живем, щоб просто бути.

Брехня 

О, Боже, скільки в світі цім брехні 

І сволоцюг до біса розвелося.

Шляхи земні і так у всіх складні, 

А ще брехні рясне різноголосся,

Що просто людям жити не дає.

А брешуть всі у побуті, у владі.

І норовить всяк вирвати своє. 

А брехням зверху навіть дуже раді.

Тут головне, що вірять… Чи дурні?

Щось в голові заклинило, порвало?

Та наслідки від брехень тих сумні. 

Бо бід народу принесуть чимало…

Голос правди 

Ой, як же в світі дивини багато, 

Яких вершин вже людство досягло!

Якби не війни, що летять до хати…

Наскільки б ще піднятися могло!

Яких вершин могли б ми досягнути!

Які б знання одержати змогли!

Могли б у Всесвіт вже давно сягнути, 

Якби ж то розумнішими були…

А то розумні ніби й недалекі, 

Інстинкти нами рухають завжди.

У мудрості своїй такі слабенькі… 

Як мудрості нема, то жди біди.

Тому учитись мудрості потрібно, 

У світ нести любов і доброту.

Щоб правди голоси дзвеніли срібно!

Запам’ятаймо істину просту!

Учитись треба 

Учитись треба кожному невпинно, 

Не йти по світу просто навмання.

Людина мудра день у день повинна, 

Постійно здобувать нові знання.

Нічого в світі не стоїть на місці, 

Все рухається, все вперед іде.

І той, хто вчора був в малій колисці, 

Сьогодні вже війська у бій веде.

Час невблаганний, часу не спинити, 

Сюрпризи він підносить нам щодня.

Тому у світі треба мудро жити, 

На все у нім росте своя пеня.

Тож відставати нам ніяк не можна, 

А треба вчитись і вперед іти.

Година світла чи вона тривожна, 

Та треба для навчання час знайти.

Бо та освіта, що колись дістали, 

Стара вже й часом не туди веде.

Хоч ми колись в ній гарний успіх мали,

Але такого вже й нема ніде…

Не вірите? А можу показати!

У приклад телефон вам приведу.

Колись тягнули проводи до хати,

Тепер в кишені з ним по місту йду!

І так в усьому. Тому вчитись, треба!

А заперечень просто не збагну…

І ще частіше поглядайте в небо, 

Вбирайте в серденько красу земну.