Як не зриватись з дiєти?

Щоб відповісти на питання, яке зазначено в заголовку, варто поставити інше: а чому люди взагалі зриваються з дiєти? На це є три причини.

Причина 1 – слабкий інгібуючий контроль.

Людина – істота, яка живе заради емоцій. В нашому випадку емоції можна отримати відразу, напхавшись пончиками зі згущеним молоком, або потім, споглядаючи свою тaлію в люстерку. Але пончики вже тут, а талія ще не знати коли буде. Навіщо чекати на емоції? І руки тягнуться до смаженого тіста. Але все ж таки емоції можна відтермінувати. Вміння потерпіти зараз заради світлого майбутнього зумовлено генетично. І це – на жаль. 

Яким ся вродив, таким тобі й жити.

Причина 2 – недостатня мотивація.

Мати гарний вигляд хочуть всі. Але за таку «хотілку» треба платити. Обмеження в їжi – це ціна за стрункість. Ціна висока, тому хотіти треба сильно. А достатньо сильно хочуть не всі. Людина пробує, а мозок каже: «Ні, Машо, я не збираюсь залишатись без улюбленої їжі, щоб твоя дупа залізла в джинси своєї юності!» 

Мозок ініціює зрив.

Досі я сварився, звинувачуючи у всіх смертних гріхах. Казав, що є проблеми з контролем поведінки та слабка мотивація. А поговорімо про Неї, про твою дiєту. Може, це вона у всьому винна?

Причина 3 – жорстка дієтa.

Я не знаю, з ким ти працював, які марафони проходив і які статті чи книжки читав. Але я знаю, що робиться у нас у сфері cхуднення. Міф на міфі. Вважається, що треба споживати їжу в один і той же час. Каші зранку, капусту на вечерю. Ввечері фрукти – під страхом смерті. Картопля, солодке, борошняне, глютенове та молочне часто потрапляють під заборону. Людей змушують пити два літри води, але тільки не під час їжі. Має бути дуже сильний інгібуючий контроль і неймовірна мотивація, щоб це терпіти довго. Більшість зривається.

І навпаки, якщо у тебе немає сильного інгібуючого контролю і мотивації, але є адекватна дієтa, ти з великою долею імовірності дійдеш до цілі. Бо така дієтa не вимагатиме від тебе того, на що ти не здатен. Це дієтa, в якій можна їсти солодке, борошняне, картоплю і взагалі все. Щось більше, щось менше, але можна все, навіть алкогoль і бургери. Фрукти можна ввечері, хай їм грець! А води треба пити рівно стільки, скільки хочеться. Звучить фантастично, але не для учасників програми «Наука і здоровий глузд».

Якщо ж ти все-таки зірвався з дiєти, головне не робити з цього проблему. Сприймай це як крок назад, аби потім зробити два вперед. Ще ніхто від одного прийому їжі, яким би він калорійним не був, не набрав ваги. Плюс на вагах після зриву – це їжа в ШКТ і вода, зв’язана з вуглеводами і сіллю (зриваються переважно на вуглеводну і солону їжу). За один зрив нереально набрати бодай 200 г жиpу. Тому не панікуй, а спокійно вертайся до дієти. Перфекціонізм – поганий порадник в схудненнi.

Як позбутись неприємної думки?

У середині минулого століття засновник гештальт-терапії Фредерік Перлз приводив своїх студентів в ресторан, щоб продемонструвати їм одну цікаву особливість людської психіки. Він запитував офіціанта, що їли люди за столиком, який він тільки що розрахував, і чим набивають животи ті, що ще несамовито чавкають прямо зараз.

Як думаєте, замовлення яких гостей офіціант пам’ятав краще, перших чи других? По логіці, звісно, перших, адже з ними було проведено більше операцій, зокрема він їм вручав чек, в якому значилось все спожите цими людьми. А от і ні!

На відміну від столика «нерозраховано», офіціант дуже погано пам’ятав, що їли «розраховані» гості. І це логічно: мозок викидає з пам’яті зайву інформацію. Люди поїли, гроші я в них взяв, хай котяться лісом. Забути, забути, забути. Саме тому ми так мало знань беремо зі шкільної парти: вивчив, контрольну написав – забути як страшний сон всі коми з котангенсами. Мозок зберігає лише важливу інформацію, ту, яка потрібна для вирішення практичних завдань. Знати, хто охрестив Русь, треба... до екзамену з історії України. А далі? Перлз назвав цей феномен «завершеним гештальтом». І до чого тут неприємні думки, які мучать нас, мордують собою і виїдають мізки десертною ложкою?

Наприкінці того ж століття, коли Перлз їздив по світу і проповідував свою гештальт-терапію, з’явився Стівен Гейз і сказав: «Чим більше ми намагаємось позбавити себе неприємних думок, тим більше вони нас мучать». 

Геніально!

Важка думка ніби відчуває, що ми її боїмось, це її тішить і годує. Вона росте, годована нашим болем, а ми страждаємо все дужче.

Щоб продемонструвати, як воно працює, проведімо експеримент. Спробуйте 30 секунд НЕ ДУМАТИ про рожевого слона. Заплющіть очі, час пішов...

І шо, які результати? Пророкую, ви не змогли відволіктись, клятий рожевий слон постійно зринав в уяві. Слон – як надокучлива думка, чим більше ми хочемо про нього не думати, тим більше він лізе в голову.

ОК, а до чого тут Перлз зі своїми офіціантами?

Якщо ти хочеш позбавити себе важких думок, стань офіціантом, який розрахував столик, стань учнем, який написав контрольну: ДОЗВОЛЬ НЕПРИЄМНІЙ ДУМЦІ ПРОСТО БУТИ. Якщо я не кручу в голові важку думку, не жену її від себе, не боюсь її, не намагаюсь себе в чомусь переконати, заспокоїти, а просто її приймаю – я завершую гештальт. Я прийняв думку, дозволив їй бути – питання закрито.

Знаю, це звучить троха контрінтуїтивно, і ми не звикли так поводитись з думками. Людині притаманно боротись з негативом в своєму житті. Але якщо сусіду, який дуже гучно співає колискові своїм дітям, можна дати по писку, то така тактика щодо внутрішнього світу (думок, спогадів, емоцій, почуттів, відчуттів) працює не надто добре.

Я приймаю цю думку, дозволяю їй бути зі мною, приходити і йти, коли їй заманеться – от що працює. Якщо прийняти свою важку думку, мозок невдовзі перемкне увагу на щось інше – з’явиться новий гештальт. Можливо, ця важка думка пізніше знов зрине в свідомості, але вона буде вже не такою болючою, і якщо ти її знову приймеш, вона розтане в твоєму тілі. Але знай, якщо ти ніколи нічого схожого не робив, потрібна практика, щоб навчитись приймати свій досвід. Але воно того варте, це дуже сильна штука, яка робить життя яскравим, а людину сильною.

Знаю, зараз на мене накинуться з одного боку прихильники гештальт-терапії, з іншого – терапії прийняття і відповідальності. Як ти, Вітя, смієш об’єднувати ці кардинально різні школи психотерапії?!! Ти, фізкультурник чортів! Смію, бо я друга дитина в сім’ї. А друга дитина в сім’ї – бунтар.

Instagram: viktor_mandziak

Facebook: Мандзяк Віктор